3. Товарне виробництво — матеріальна основа виникнення підприємництва Причини появи та сутність товарного виробництва

Товарне виробництво, як уже зазначалося, зарод­жується з часу розпаду первіснообщинного ладу. Так, внаслідок першого великого суспільного поділу праці (відділення скотарських племен від землеробських) почав­ся регулярний обмін між общинами, який ще більше роз­ширився внаслідок другого великого поділу праці (відо­кремлення ремесла від сільського господарства). Отже, суспільний поділ праці є першою важливою причиною по­яви товарного виробництва.

Суспільний поділ праці існує у трьох основних формах: загальній, частковій та одиничній. Загальна форма — поділ суспільного виробництва на окремі сфери: промисловість, сільське господарство, сфера матеріального і не­матеріального виробництва.

Часткова форма — розподіл сфер і родів виробництва на окремі галузі та види. Так, у сільському господарстві виділяють тваринництво, рослинництво тощо, у промис­ловості — важку, легку, харчову, текстильну. У США, наприклад, у промисловості існує майже 700 галузей.

Одинична форма — поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості (токар, слюсар, менеджер тощо).

Економічна відокремленість виробників — друга важлива причина виникнення товарного виробництва, що означає власність окремих товаровиробників на засоби вироб­ництва та результати праці, здатність самостійно вирішу­вати питання господарської діяльності (що й як виробля­ти та ін.) і виступає в умовах зародження товарного вироб­ництва у формі приватної власності (на засоби вироб­ництва, вироблений продукт).

З часу появи держави формується право приватної власності. Вона виступає удвох основних формах: приват­ної нетрудової (нею є власність рабовласників, феодалів, капіталістів) та трудової (власність ремісників, селян, дрібних торгівців, багатьох працівників сфери послуг то­що, які не наймають робочу силу).

Звідси випливає висновок про сутність товарного ви­робництва.

Товарне виробництво — організація суспільного госпо­дарства, за якої окремі продукти виготовляють відокрем­лені виробники і для задоволення суспільних потреб не­обхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, які внаслідок цього стають товаром.

Зародкові форми підприємництва, як уже зазначалося, нерозривно пов’язані з третім суспільним поділом праці (відокремленням торгівлі від землеробства) і появою купців. Цей процес відбувається в умовах рабовласницько­го ладу. Вперше з’являються гроші, лихварський капітал,

Терміни “підприємець” і “підприємництво” походять від понять “підприємливість”, “заповзятливість”, “діло­витість”, “енергійність”, “практичність”, а людина, яка має такі риси, щось створює, організовує.

За феодалізму зароджується банківська система, з’яв­ляється кредит. У XIII-XV ст. на зміну ремісничим об’єднанням приходить мануфактура — великі робітничі майстерні. Осіб, які організовували такі підприємства, ста­ли називати підприємцями.

Етапи розвитку товарного виробництва

У всіх докапіталістичних суспільствах товарне вироб­ництво було простим (оскільки не всі продукти праці та ресурси перетворювалися на товар), за капіталізму воно набуває всезагального характеру (критерієм цього є перетворення робочої сили на товар). Загалом за капіталізму товарне виробництво стає основою ринкової економіки або ринкової капіталістичної системи.

Ринкова економіка — економіка, яка ґрунтується на на­явності різних типів і форм приватної власності, вільній конкуренції, принципах вільного підприємництва, вільно­го ринкового ціноутворення та обмеженому втручанні держави в господарську діяльність.

Така економіка починає формуватися на початку XVI ст. і перетворюється на цілісну систему у XIX ст. Во­на діє на принципах ринкового саморегулювання, а отже може існувати без активного втручання держави. Звідси й назва — ринкова економіка.

У період функціонування і розвитку ринкової еко­номіки активно формується біржова система торгівлі (пер­ші товарні біржі з’явились у 1531 р. в Антверпені — Нідер­ланди, у 1549 р. — в Ліоні й Тулузі — Франція, у 1556 р. — в Лондоні), згодом — банківська система (перший акціонерний банк був заснований в Англії у 1764 р.; пер­ший комерційний банк США — у 1781 р.) і біржі — фондові та робочої сили. Всі ці інститути й установи забезпечують рух грошей, цінних паперів (на фондових біржах), за­собів виробництва, предметів споживання тощо (на товар­них біржах), робочої сили (на біржах праці) і формують у їх сукупності та взаємодії інфраструктуру ринку. Водночас значно розширюється коло підприємницької діяльності.

Проте, як уже зазначалося, ринкова економіка існува­ла максимум до кризи 1929-1933 рр. Завдяки активному втручанню держави в економіку, проведенню нею соціаль­ної політики (у розвитку освіти, охорони здоров’я, пенсійному забезпеченні тощо) економічну систему стали називати соціальне орієнтованою ринковою економікою, тобто поєднання ринкових важелів із активною соціаль­ною політикою держави. Таку назву реформованої економічної системи запропонував німецький вчений А. Мюллер-Армак, а запровадив у життя німецький еко­номіст та глава уряду Л. Ерхард.

Однак ця назва неадекватна сучасному товарному ви­робництву. Це зумовлено тим, що після кризи 1929-1933 рр. держава провадила не лише активну соціальну, а й еко­номічну політику, засновану на інтенсивному зростанні частки державної власності.

Існують різні форми економічної політики: фінансово-кредитна, податкова, структурна, інвестиційна, науково-технічна та ін. Таку економіку американські економісти (Е. Хансен та ін.) назвали змішаною. Вона означає опти­мальне поєднання приватної та державної власності, рин­кових важелів саморегулювання економіки з державним регулюванням. Наявність такої економіки зумовлює появу нового виду підприємницької діяльності — на державних підприємствах, підприємствах із змішаною формою влас­ності та ін.

Найкращі можливості для розкриття підприємницьких здібностей людини, для організації підприємницької діяльності створює ринкова економіка. Адже її рушійною силою розвитку є конкурентна боротьба, що змушує підприємця ризикувати, приймати нестандартні рішення, бути діловитим, енергійним. Ринкова економіка, яка ґрун­тується здебільшого на приватній власності, гарантує та­кож найбільшу свободу економічного вибору.

Водночас соціальне орієнтована і змішана економіка забезпечують певні переваги для заняття підприємниць­кою діяльністю: наявність всебічної державної підтримки такої діяльності (передусім у сфері малого бізнесу); існування більшої кількості типів та форм власності, круп­них компаній і багатих людей, які сприяють формуванню дрібних підприємницьких структур та ін.

Певні види підприємницької діяльності можливі завдяки розгалуженій структурі ринку, тобто наявності різних видів ринків у їх взаємодії. Основними видами рин­ків є фінансовий (у вузькому розумінні — грошовий), ри­нок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок послуг, ринок інтелектуальної власності, валютний ринок, ринок золота, ринок робочої сили.

Розрізняють також вільний ринок (на якому жоден із незалежних товаровиробників не може впливати на рівень, цін), монополізований (на якому процес ціноутворення здійснюється під диктатом наймогутнішої монополії), олігопольний (на якому процес ціноутворення здійснюється під впливом 3-4 наймогутніших компаній) і регульований (ринок, який регулює і контролює держава). Найбільший простір для підприємницької діяльності забезпечує вільний ринок.