Поширення колгоспів
Колгоспи законодавчо зобов'язувалися здійснювати постачання продовольства в державу за твердими цінами.
Відсутність матеріальної зацікавленості в розвитку суспільного господарства на початку 30-х рр. викликала спад продуктивності праці в сільському господарстві.
Для подолання кризи в сільському господарстві були створені політичні відділи МТС і радгоспів.
Влада політвідділів була безмежною.
У 1930-1931 рр. дезорганізація і деградація колгоспного виробництва відбилися не стільки на постачаннях державі, скільки на матеріальному становищі селян, тому що трудодні отоварювалися за залишковим принципом.
У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі були закінчені, у результаті чого запасів продовольства у селян не залишилося, у багатьох районах України почався справжній голод.
У 1933 р. Й. Сталін змушений був відмовитися від прискореної колективізації, оголосивши про те, що її завдання виконані.
Продрозкладка була скасована.
19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про обов'язкове постачання зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами».
Колгоспам і одноосібникам тепер залишалася вся продукція, вироблена понад твердо зафіксовану норму здачі державі.
Надлишки дозволялося реалізовувати за цінами вільного ринку.
Це створювало зацікавленість у розширенні посівних площ і збільшенні продуктивності праці.
У колгоспах створювалися бригади з постійним складом працюючих, за якими закріплювалися машини, інвентар, робоча худоба.
Щоб ліквідувати знеосібку для вирощування врожаю, заборонялося перекидати бригади з однієї ділянки на іншу.
З весни 1933 р. у рільничих бригадах, що спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур, уперше почали виникати ланки, за якими закріплювалися ділянки на весь період вирощування врожаю.
Впроваджувалася індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці.
Складовим елементом колгоспного ладу були державні машинно-тракторні станції (МТС).
Мережа МТС швидко збільшувалася: починаючи з жовтня 1930 р. і до кінця 1932 р., в Україні кожні два дні з'являлася нова станція.
Наприкінці 1932 р. діяло 592 МТС, що обслуговували половину колгоспів, переважно великих. За один тільки 1933 р. кількість МТС
в Україні зросла з 592 до 657, а кількість артілей, що обслуговувалися ними, — з 12,2 тис. до 18,3 тис.
До кінця другої п'ятирічки в республіці вже діяло 958 МТС, у зоні їхнього обслуговування знаходилося 26,7 тис. колгоспів (97,7% загальної кількості).
Використання машин надавало можливість впроваджувати агротехніку.
Вихід колгоспів із кризи сприяв зростанню хлібопостачання державі.
Вже у 1933 р. в Україні було здано 317 млн. пудів хліба,
у 1935 р. - 462 млн.,
а в 1937 р. - 496 млн. пудів.
Збільшення хлібопостачання відбувалося більш-менш безболісно для селян. Більшість господарств почали обзаводитися підсобним виробництвом - птахівництвом, садівництвом, бджільництвом і т.п.
У колгоспах були організовані тваринницькі ферми. Колгоспникам надавався безвідсотковий кредит для придбання худоби.
Майже всі селянські господарства обзавелися коровами.
У листопаді 1934 р. було визнано можливим ліквідувати карткову систему розподілу продовольчих товарів для міського населення.
У 1935 р. був прийнятий новий Зразковий статут колгоспів, у якому:
земля навічно закріплювалася за колгоспами;
підкреслювалося, що особисте господарство має у селян другорядний статус у відношенні до суспільного;
регламентувалися оплата праці за трудоднями, розміри присадибного господарства (1/4-1/2 гектара) і т.п.
Колгоспний лад, що виник у 1929-1938 рр., став однією з головних основ командної економіки.
Перетворення селянина на колгоспника означало позбавлення його власності на засоби виробництва.
Незважаючи на зовні колективну форму колгоспної власності, усуспільнення виробництва в сільському господарстві перетворило колгоспи на державні підприємства, а колгоспників — на найману робочу силу.
Разом з тим створення колгоспів дало змогу швидко створити базу для великого товарного виробництва сільськогосподарської продукції і вирішення продовольчої проблеми