61. Горіння, форми горіння, їх характеристика. Вибухова спроможність речовин.

Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або світіння.

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

• спалах – швидке загоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;

• займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

• спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я;

• самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

• самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;

• тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:

• дефлаграційне горіння – швидкість полум’я у межах декількох м/с;

• вибухове – надзвичайно швидке перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. Ця робота може призводити до руйнувань, які виникають при вибуху у зв’язку з утворенням ударної хвилі – раптового стрибкоподібного зростання тиску. При цьому швидкість полум’я досягає сотень м/с.

• детонаційне – це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.

Вибухова спроможність сумішей горючих газів, пари або пилу з повітрям зберігається лише у визначених інтервалах співвідношень їх компонентів – так званих концентраційних меж спалахуваня. Концентрація речовин у повітрі, нижче якої займання не виникає, називається нижньою межею, а вище якої суміш вже не запалюється – верхньою межею спалахування. Проміжок між верхньою і нижньою межею зветься областю займання. При наявності пари, газів або пилу в повітрі менше нижньої межі, горіння не виникне через недостатню кількість горючого матеріалу. Якщо концентрація горючої речовини перевищує верхню межу, то неможливість горіння зумовлюється нестачею окислювача, необхідного для забезпечення процесу горіння. Найбільшу небезпеку становить така концентрація вибухонебезпечної речовини в повітрі, при якій весь кисень, що міститься в цьому об’ємі, бере участь у вибуху.

62. Класифікація пожеж. Оцінка пожежовибухонебезпеки підприємства.

Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі та причиняє збиток (моральний, матеріальний).

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87 „Пожарная техника. Классификация пожаров”, поділяються на відповідні класи та підкласи:

- Клас А	– горіння твердих речовин;
А1	– горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням (дерево, папір, текстильні вироби тощо);
А2	– горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням (пластмаси);
- Клас В	– горіння рідких речовин;
В1	– горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді (бензин, нафтове паливо), а також зріджених твердих речовин;
В2	– горіння рідких речовин, що розчиняються у воді (спирті);
- Клас С	– горіння газоподібних речовин (побутовий газ);
- Клас D	– горіння металів;
D1	– горіння легких металів, за винятком лужних;
D2	– горіння лужних та інших подібних металів;
D3	– горіння металомістких сполук.

Визначення пожежовибухонебезпечних властивостей речовин, матеріалів і класифікація пожеж має важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів і заходів профілактики і гасіння пожеж на підприємствах.

Пожежна безпека підприємства – стан підприємства, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.