7. Тези лекції:

«ОСОБЛИВОСТІ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА

ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ У ФОРМІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

КЕРІВНИЦТВА ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ»

П Л А Н

1. Правове регулювання прокурорського нагляду за додержанням

законів під час кримінального провадження щодо неповнолітніх.

2. Сутність та основні ознаки прокурорського нагляду за

додержанням законів у формі процесуального керівництва під час

кримінального провадження щодо неповнолітніх.

3. Основні вимоги закону щодо процесуального керівництва при

проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час кримінального

провадження щодо неповнолітніх.

4. Список рекомендованих джерел.

1. Правове регулювання прокурорського нагляду за додержанням

законів під час кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Відповідно до ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої

повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності,

втручання в яку осіб, які не мають на те законних повноважень,

забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,

підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи

зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення

прокурора. Самостійність прокурора насамперед полягає у тому, що він з

початку кримінального провадження і до прийняття судом рішення у ньому

уповноважений: а) здійснювати нагляд за нагляд за додержанням законів

під час проведення досудового розслідування у формі процесуального

керівництва ним; б) підтримувати державне обвинувачення у суді,

змінювати обвинувачення, висувати додаткове обвинувачення чи

відмовлятися від обвинувачення; в) оскаржувати незаконні та необґрунтовані

судові рішення до суду вищого рівня; г) звертатися до Верховного Суду

України та ініціювати перегляд кримінального провадження за 100

нововиявленими обставинами. Окрім того, прокурор має право повідомляти

особі про підозру в порядку, передбаченому КПК України.

Тільки прокурор у кримінальному провадженні наділений такими

повноваженнями, як складання обвинувального акта, нового

обвинувального акта у разі зміни обвинувачення, висунення

додаткового обвинувачення (у разі задоволення судом відповідного

клопотання) та постанови про відмову від обвинувачення.

Положення, передбачені главою 38 КПК України, застосовуються у

кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених

особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Кримінальне

провадження щодо неповнолітнього, в тому числі, якщо воно здійснюється

щодо кількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється

слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового

розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

Нині таких слідчих в Україні приблизно 2 тисячі. З метою якісного

провадження досудового розслідування прокурор, на якого покладено

обов’язок зі здійснення відповідного нагляду у формі процесуального

керівництва, повинен наполягати, щоб досудове розслідування у таких

кримінальних провадженнях проводили високопрофесійні, досвідчені слідчі,

які здатні працювати з дітьми.

Відповідно до п. 8.1 наказу Генерального прокурора України «Про

організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод

дітей» від 1 листопада 2012 року № 16гн процесуальне керівництво

досудовим розслідуванням у зазначених категоріях кримінальних справ

доручається прокурорам, на яких покладено обов’язок щодо захисту

прав і свобод дітей. Безпосереднє виконання обов’язків щодо захисту прав і

свобод дітей повинно доручатися досвідченим працівникам, які мають стаж

роботи в органах прокуратури, як правило, не менше трьох років. У

прокуратурах районного рівня по можливості на цих прокурорів не

покладається виконання обов’язків з інших напрямів прокурорської 101

діяльності (п. 3.1 наказу).

2. Сутність та основні ознаки прокурорського нагляду за

додержанням законів у формі процесуального керівництва під час

кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення

досудового розслідування у формі процесуального керівництва ним,

прокурор найперше повинен перевіряти виконання вимог

матеріального і процесуального законів, якими врегульовано порядок,

умови і підстави притягнення неповнолітніх до кримінальної

відповідальності, визначено гарантії захисту їхніх прав та законних

інтересів. Першочергово необхідно з’ясовувати:

• чи може неповнолітня особа бути притягнутою до кримінальної

відповідальності за віком;

• чи буде доцільним застосування до даної особи міри покарання;

• чи немає будь-яких інших обставин, що виключають з урахуванням

вікових особливостей особи неповнолітнього, караність вчиненого ним

діяння.

Здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням

кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, прокурору

потрібно зважати на те, що під час судового розгляду у таких кримінальних

провадженнях необхідно подати суду докази не лише на підтвердження

визначених у ст. 91 КПК України обставин, а й обставин, визначених у ст.

485 КПК України. Тому особливу увагу прокурору потрібно звернути на

з’ясування повних і всебічних відомостей про особу неповнолітнього:

• його вік (число, місяць, рік народження);

• стан здоров’я та рівень розвитку;

• інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати

при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру.

Прокурор повинен особливо зважати на додержанні права 102

неповнолітнього на захист. Щодо осіб, які підозрюються або

обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до

18 років, участь захисника обов’язкова з моменту встановлення факту

неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є

повнолітньою (пункти 1, 2 ч. 2 ст. 52 КПК України).

Захисник може у будь-який момент бути залученим до участі у

кримінальному провадженні підозрюваним, обвинуваченим, їхніми

законними представниками, а також іншими особами за проханням чи

згодою підозрюваного, обвинуваченого.

Враховуючи, що законом передбачено додаткові гарантії встановлення

істини, охорони прав і законних інтересів неповнолітніх, Пленум Верховного

Суду України у постанові «Про застосування судами законодавства про

відповідальність за втягування неповнолітніх у злочинну чи іншу

антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 зауважив на тому,

що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітнім у групі з

дорослими особами, має бути реально забезпечене право неповнолітнього на

захист і дотримані всі вимоги закону щодо особливостей розгляду справ цієї

категорії. Зокрема, є недопустимим здійснення захисту неповнолітнього і

дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником, якщо навіть

в їхніх показаннях немає суперечностей. У цьому разі захисник на підставі

п. 1 ч. 2 ст. 78 КПК України підлягає відводу, який під час досудового

розслідування розглядає і вирішує слідчий суддя.

Перевіряючи законність допуску захисника до участі у кримінальному

провадженні, прокурору варто пам’ятати, що захисником у кримінальному

провадженні може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до

Єдиного реєстру адвокатів України і стосовно якого у Єдиному реєстрі немає

відомостей про зупинення або припинення права на заняття адвокатською

діяльністю (ст. 45 КПК України). Положення про Єдиний реєстр адвокатів

України затверджено постановою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури

при Кабінеті Міністрів України від 10 березня 2000 року № 1. На зазначену 103

комісію покладено обов’язок створення, ведення та організаційно-

методичного забезпечення ЄРАУ. Стаття 6 Закону України «Про адвокатуру

та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року конкретизує, що адвокатом

може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє

державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років,

склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків,

встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Судова практика визнає порушенням права неповнолітнього на захист

не лише проведення без участі захисника окремих процесуальних дій, а й

порушення вимог процесуального закону щодо моменту допуску захисника

до участі у кримінальному провадженні. Пункт 3 ч. 3 ст. 42 КПК України

передбачає, що підозрюваний має право на першу вимогу мати захисника

і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що

забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого

допиту – мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості;

на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на

відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на

отримання правової допомоги захисника за рахунок держави. Слід звернути

увагу, що неповнолітній може відмовитись від конкретного захисника,

але не від здійснення захисту. У цьому разі слідчий або прокурор повинні

замінити захисника на іншого у порядку, передбаченому ст. 54 КПК України.

Необхідно звернути увагу, що неповнолітні підозрювані,

обвинувачені є суб’єктами права на безоплатну правову допомогу

відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2

червня 2011 року. З 1 січня 2013 року на обласному рівні починають діяти

Центри з надання безоплатної вторинної допомоги, на підставі Положення,

затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 року

№ 967/5. Серед інших правових послуг, які мають право надавати подібні

Центри, – забезпечення участі захисника при проведенні дізнання, 104

досудового розслідування та розгляду кримінальних справ у суді у випадках,

коли участь захисника є обов’язковою відповідно до положень КПК України,

а також, якщо підозрюваний, обвинувачений не може запросити захисника

через відсутність коштів чи з інших суб’єктивних причин.

Порушення права неповнолітнього на захист є відповідно до п. 4 ч.

2 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального

процесуального закону і тягне за собою скасування судового рішення.

Якщо право на захист порушено при вчиненні окремих процесуальних дій,

доказ, отриманий в їх результаті, визнається недопустимим і не може бути

використаний при прийнятті процесуальних рішень (ст. 86, п. 3 ч. 2 ст. 87

КПК України). У такому разі прокурор буде позбавлений можливості надати

суду зазначений доказ на підтвердження винності неповнолітнього

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Прокурору необхідно також звертати увагу на своєчасність та

обґрунтованість допуску до участі у кримінальному провадженні законного

представника неповнолітнього підозрюваного. Законний представник

відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України є стороною захисту. Перелік осіб,

які мають право бути законними представниками неповнолітнього,

визначено у ч. 2 ст. 44 КПК України. Це батьки (усиновлювачі), а в разі їх

відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі

чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і

організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Отже,

в контексті п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України законним представником

неповнолітнього можуть бути визнані чоловік, дружина, матір, батько,

вітчим, мачуха, рідний брат або сестра, дід, баба, прадід, прабаба,

усиновлювач, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним

побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно

проживають, але не перебувають у шлюбі.

Оскільки у ст. 44 КПК України йдеться про законного представника

підозрюваного, то зазначений учасник кримінального провадження 105

допускається до участі в ньому з моменту, коли неповнолітньому

повідомлено про підозру або затримано за підозрою у вчиненні

кримінального правопорушення. Особа, яка бажає бути законним

представником, повинна надати слідчому чи прокурору документи, що

підтверджують факт споріднення з неповнолітнім підозрюваним, або той

факт, що вона працює в установі чи організації, під опікою чи піклуванням

яких перебуває неповнолітній, і компетентна представляти його інтереси у

правоохоронних та судових органах. Про залучення законного

представника слідчий, прокурор виносить постанову, копія якої

вручається законному представнику. Постанова про залучення законного

представника за структурою повинна відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК

України і, як усі постанови слідчого та прокурора, складатися з трьох частин:

• вступної, в якій наводяться:

– місце і час прийняття постанови;

– прізвище, ім’я, по батькові, посада особи, яка прийняла постанову;

• мотивувальної, де зазначаються:

– зміст обставин, що є підставами для прийняття постанови;

– обґрунтування підстав залучення законного представника

неповнолітнього підозрюваного із наведенням документів, якими

підтверджується його особа;

– посилання на положення КПК України;

• резолютивної, яка повинна містити:

– рішення про залучення особи як законного представника;

– прізвище, ім’я, по батькові особи, що залучається як законний

представник підозрюваного.

Стаття 303 КПК України не передбачає можливості оскарження такої

постанови.

Під час досудового розслідування законний представник

користується процесуальними правами підозрюваного, крім

процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо 106

підозрюваним і не може бути доручена представнику.

У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать

інтересам неповнолітнього, слідчий або прокурор повинні замінити такого

законного представника іншим з числа осіб, зазначених вище.

3. Основні вимоги закону щодо процесуального керівництва при

проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час кримінального

провадження щодо неповнолітніх.

Здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,

прокурор повинен також звертати увагу на додержання права на захист

неповнолітнього підозрюваного під час його допиту, який має відбуватися

виключно в присутності захисника. У допиті неповнолітнього, який не досяг

шістнадцятирічного віку чи визнаний розумово відсталим, повинна бути

забезпечена участь законного представника, педагога чи психолога, а в разі

необхідності – лікаря. Законний представник, педагог, психолог, лікар мають

право під час допиту ставити запитання неповнолітньому підозрюваному.

Слідчий або прокурор вправі відвести поставлене запитання, але воно

повинно бути внесено до протоколу (ст. 491 КПК України). Крім цього,

відповідно до ст. 226 КПК України допит малолітньої або неповнолітньої

особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом

- понад дві години на день.

Слід зазначити, що особливу увагу прокурор як керівник досудовим

розслідуванням повинен звертати на законність та обґрунтованість

затримання неповнолітніх та застосування до них запобіжного заходу у

вигляді тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою.

Відповідно до ст. 492 КПК України затримання та тримання під вартою

можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він

підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо

тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу

не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України. 107

Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно повинні

бути сповіщені його батьки або особи, які їх замінюють. Згідно з § 13.2

Пекінських правил, утримання під вартою до суду, за можливості, повинно

замінюватись іншими альтернативними заходами. Крім того, прокурору слід

мати на увазі, що, виходячи з конкретних обставин провадження, тяжкості

кримінального правопорушення, з урахуванням особи неповнолітнього, умов

його життя і виховання, стосунків з батьками, а також даних про здатність

батьків (або одного з них), опікунів, піклувальників забезпечити належний

контроль за поведінкою неповнолітнього, найбільш доцільним є передання

неповнолітнього під їхній нагляд, а осіб, які виховуються в дитячих

установах, – під нагляд адміністрації цих установ (ст. 493 КПК України).

Пункт 8.3 наказу Генерального прокурора України «Про організацію

діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей» від 1

листопада 2012 року № 16гн зобов’язує прокурорів особисто допитувати

неповнолітніх при вирішенні питання про застосування до них

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального

правопорушення разом з дорослим, під час досудового розслідування

необхідно з’ясувати, чи немає потреби у виділенні провадження щодо

неповнолітнього в окреме (ст. 494 КПК України). Рішення про виділення

матеріалів досудового розслідування має право прийняти лише

прокурор. Однак при цьому він повинен зважати, перш за все, на те, чи не

вплине негативно виділення провадження щодо неповнолітнього в окреме на

повноту досудового розслідування та судового розгляду. Необхідно

пам’ятати, що, як правило, докази вчинення кримінального правопорушення

окремими співучасниками тісно пов’язані між собою. Необґрунтоване

роз’єднання матеріалів, що мають доказове значення, не забезпечить

прокурору в подальшому ефективного підтримання державного

обвинувачення у кримінальних провадженнях стосовно як неповнолітнього,

так і його дорослого співучасника. 108

Потрібно зауважити, що КПК України, прийнятий Верховною Радою

України 13 квітня 2012 року (глава 35), не забороняє у кримінальних

провадженнях щодо неповнолітніх укладати угоди як про примирення, так і

про визнання винуватості. Пункт 8.4 наказу Генерального прокурора України

«Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод

дітей» від 1 листопада 2012 року № 16гн зобов’язує прокурора, який

здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,

роз’яснювати неповнолітнім підозрюваним (обвинуваченим) та

потерпілим, їх законним представникам право на укладання угод про

примирення, а за наявності підстав – ініціювати укладання угод про

визнання винуватості. Однак при цьому необхідно ретельно вивчати

питання щодо відсутності у будь-якій формі примусу до укладання угод

неповнолітніми підозрюваними (обвинуваченими) та потерпілими,

усвідомлення ними передбачених законом наслідків таких дій, зокрема

обов’язку відшкодування матеріальної шкоди, обмеження прав на

оскарження вироків. Вищий спеціалізований суд України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі «Про деякі

питання здійснення кримінального провадження на підставі угод» від 15

листопада 2012 року № 223-1679/0/4-12 зазначив, що угода, стороною якої є

неповнолітній, укладається за участю його законних представників і

захисників. При цьому, якщо неповнолітній досяг шістнадцятирічного віку,

він має право укладати угоду про примирення самостійно, але за наявності

згоди його законного представника. Якщо ж неповнолітній не досяг 16 років,

угоду про примирення за його згодою укладає законний представник. Про

надання згоди неповнолітнім, його законним представником у наведених

вище випадках обов’язково має бути зазначено в угоді про примирення.

Такий же підхід прокурору слід використовувати, коли укладається угода про

визнання винуватості з неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим.

Отже, найбільш важливими особливостями здійснення прокурором

процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних 109

правопорушень, вчинених неповнолітніми, є неухильне забезпечення

дотримання права підозрюваних на захист, додержання вимог закону

щодо участі у кримінальному провадженні законного представника

підозрюваного, обрання неповнолітньому підозрюваному запобіжного

заходу, виділення матеріалів досудового розслідування щодо

неповнолітнього. Однак, крім зазначених особливостей, потрібно приділити

окрему увагу забезпеченню прокурором повноти зібрання під час

досудового розслідування доказів на підтвердження обставин, що

підлягають обов’язковому встановленню у кримінальному провадженні

щодо неповнолітніх.

4. Список рекомендованих джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Загальна декларація прав людини [прийнята Генеральною

Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року] // Права людини. Міжнародні

договори України, декларації; документи. – К., 1992. – 564 с.

3. Конвенція ООН про права дитини: прийнята 20 листопада

1989 року; ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого

1991 року № 789-ХІІ [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної

Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021

4. Декларація прав дитини: прийнята і проголошена у резолюції

1386 (ХІV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_384

5. Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що

стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські

правила): прийняті і проголошені у резолюції 40/33 Генеральної Асамблеї

ООН від 10 грудня 1985 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал

Верховної Ради України. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня

2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної

Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 110

8. Цивільний кодекс України: за станом на 13 червня 2012 року

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

9. Сімейний кодекс України: станом на 19 вересня 2012 року

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

10. Про прокуратуру: закон України: станом на 13 червня 2012 року

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1789-12

11. Про судоустрій і статус суддів: закон України: станом на

29 серпня 2012 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної

Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17

12. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для

дітей: закон України: станом на 12 жовтня 2010 року [Електронний ресурс]:

Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/20/95-вр

13. Про безоплатну правову допомогу: закон України: станом на

18 жовтня 2012 року [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної

Ради України. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3460-17

14. Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних

закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання:

постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 року № 859

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. –

Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/859-93-п

15. Питання діяльності органів опіки і піклування, пов’язаної із

захистом прав дитини: постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня

2008 року № 866 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної

Ради України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-

п

16. Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному

провадженні: наказ Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року

№ 4 гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної

прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua

17. Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту

прав і свобод дітей: наказ Генерального прокурора України від 1 листопада

2012 року № 16гн [Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної

прокуратури України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua

18. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів

органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність: наказ

Генерального прокурора України від 3 грудня 2012 року № 4/1гн

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Генеральної прокуратури

України. – Режим доступу: www.gp.gov.ua

19. Про практику застосування судами України законодавства у

справах про злочини неповнолітніх: постанова Пленуму Верховного Суду 111

України від 16 квітня 2004 року № 5 [Електронний ресурс]: Офіційний веб-

портал Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua

20. Про практику розгляду судами справ про застосування

примусових заходів виховного характеру: постанова Пленуму Верховного

Суду України від 15 травня 2006 року № 2 [Електронний ресурс]: Офіційний

веб-портал Верховного Суду України. – Режим доступу:

http://www.scourt.gov.ua

21. Про застосування судами законодавства про відповідальність за

втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність:

постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 року № 2

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховного Суду України. –

Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua

22. Про практику призначення судами кримінального покарання:

постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7

[Електронний ресурс]: Офіційний веб-портал Верховного Суду України. –

Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua

23. Про затвердження Інструкції про медичне обстеження дітей і

підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних

училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують

особливих умов виховання: наказ Міністерства охорони здоров’я України та

Міністерства освіти України від 5 травня 1997 року № 137/131 [Електронний

ресурс]: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0328-97