2.3. Проблеми реалізації форм безпосередньої демократії в Україні.

Сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший розвиток форм прямої демократії в Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.

Тривалий процес політичних трансформацій, що відбуваються в Україні, є достатнім підґрунтям для об’єктивного аналізу особливостей та закономірностей розвитку політичної системи, які притаманні нашій державі на сучасному етапі. Серед головних вже досягнутих результатів державотворення слід відзначити формування основних демократичних політичних інститутів, зокрема, представницьких органів різних рівнів та політичних партій. Разом з тим, за даними провідних соціологічних служб, населення України вкрай негативно оцінює ефективність діяльності зазначених інститутів, що підтверджує низький рівень громадської довіри до них. [21, c. 20]

Однією з головних причин, що обумовлює недосконалість партійної системи та низький рівень ефективності представницьких органів загалом, є недостатній рівень громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період

За цих умов постає нагальна необхідність збільшення та посилення механізмів безпосереднього впливу громадян на політичний процес, зокрема, у міжвиборчій період. Таке завдання повністю відповідає основним засадам демократичного державного устрою, який, зокрема, передбачає здійснення влади народу як через обрання представницьких органів, так і його безпосередню участь. Представницька та безпосередня участь є різними формами демократії і взаємодоповнюють одна одну у процесі забезпечення ефективного розвитку політичної системи. Зокрема, здійснення механізмів прямої демократії сприяє:

реалізації принципу народного суверенітету, який є ключовим у побудові демократичної держави;

підвищенню громадської участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень, контролю за їх виконанням;

легітимізації влади в цілому, державного устрою, діяльності окремих органів державної влади та місцевого самоврядування, а також певних суспільно-політичних рішень;

забезпеченню постійного зв’язку між владою та суспільством;

створенню ефективних важелів впливу громадян на політику у міжвиборчій період.

Найпоширенішими формами прямої демократії у демократичних країнах, окрім виборів, є референдуми різних рівнів та право законодавчої ініціативи. Певною мірою до механізмів безпосередньої демократії також відносять й інші форми політичної участі, які, з одного боку, не забезпечують права прямого вирішення важливих суспільно-політичних проблем, проте, з іншого, дають можливість громадянам здійснювати вплив на процес прийняття таких рішень, йдеться про мітинги, демонстрації та страйки. [13, c. 120]

Референдуму належить велика роль в забезпеченні демократичного розвитку суспільства, здійсненні прямого народовладдя. Він має суттєве значення як елемент в механізмі отримання та противаг в системі розподілу влад.

Основними недоліками конституційно-правових засад забезпечення механізму всеукраїнського референдуму в чинних редакціях Конституції України та Закону України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” є недостатня унормованість предмету, підстав та юридичних наслідків загальнонаціональних референдумів. На сьогоднішній день у Верховній Раді України зареєстровані два проекти Закону України „Про всеукраїнський референдум”:

В законопроекті, в тому числі, зроблена спроба привести у відповідність до існуючих демократичних практик нормативно-правове забезпечення загальнонаціонального референдуму в України. В ньому знайшли відображення чітке визначення предметів референдумів, їх суб’єктів та юридичні наслідки, запропоновано проведення всеукраїнського законодавчого референдуму у разі відхилення Верховною Радою України законопроекту, поданої до неї Президентом України як невідкладний. Загальним недоліком зазначеного законопроекту є те, що в деяких питаннях він носить радикальний характер, а також містить норми, які не відповідають чинній редакції Конституції України. Законопроект, поданий представниками парламентської опозиції скоріше має протилежну характеристику – він є більш наближений до змісту положень Конституції України, проте не враховує нагальність глибокого оновлення нормативно-правових засад забезпечення всеукраїнського референдуму.[18, c. 30]

Виходячи з цього, слід відзначити, що зміст законопроекту „Про всеукраїнський референдум”, перш за все, має бути узгодженим із засадами, закріпленими в Конституції України. За цих умов підготовка та прийняття законопроекту не може передувати внесенню відповідних змін до Конституції України. Тому першочерговим завданням є визначення в Конституції України концептуальних засад щодо розвитку механізмів здійснення загальнонаціонального референдуму.