Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Кафедра української літератури

Реферат на тему: «Методи викладання у вищій школі. Проблема класифікації»

Виконала:

студентка V курсу

філологічного факультету

групи ЛУ-52

(спеціальність – українська мова і література)

Чепурна Тетяна Сергіївна

Харків – 2013

Метод викладання (від гр. methodos – спосіб пізнання) – спосіб подання (представлення) інформації студентові в ході його пізнавальної діяльності, реалізований через дії, які пов’язують педагога й студента. Це система структурованих, цілеспрямованих способів дій викладача, спрямованих на розв’язання навчально-виховних завдань.

Однією з актуальних проблем сучасної дидактики є класифікація методів навчання. У зв'язку з тим, що різні автори за її основу беруть різні ознаки, є кілька варіантів класифікації: 

а) за джерелом отримання повідомлень (словесні, наочні, практичні);

б) за логікою організації процесу навчання (індуктивні, дедуктивні, аналітич­ні, синтетичні, традуктивні);

в) за рівнем самостійно-пізнавальної діяльності та креативності студентів (пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемно-пошукові, частково пошукові, евристичні (дослідницькі).

Майбутній викладач вищого навчального закладу повинен усвідомлювати, що певні методи навчання одночасно можуть належати до кількох класифікацій, маючи ознаки, притаманні кожній з них. Такі класифікації слугують орієнтиром для вибору їх викладачем для певних видів навчальних занять.

У 50-60-х роках класифікація методів навчання стала розгалужуватися. Чимало дидактів (С. П. Петровський, Е. Я. Голант, Д. О. Лордкіпанідзе) за її основу брали джерело передавання та сприйняття інформації і розподіляли методи навчання на основі виділення джерел передачі змісту:

• Словесні: джерелом знання є усне або друковане слово (розповідь, бесіда, інструктаж тощо).

• Практичні методи: студенти одержують знання й уміння, виконуючи практичні дії (вправа, тренування, самоуправління).

• Наочні методи: джерелом знань є спостережувані предмети, явища, наочні приклади (ілюстрування, показ) [1; 2; 4].

За логікою передавання та сприймання навчальної інформації С. Г. Шаповаленко поділяє методи навчання на індуктивні та дедуктивні. 

У 1965 році було запропоновано іншу класифікацію. Так, за характером пізнавальної діяльності учнів/студентів (ступенем самостійності й творчості) М. М. Скаткін і І. Я. Лернер визначають 5 основних методів, оскільки зрозуміли, що успіх навчання загалом залежить від внутрішньої активності тих, кого навчають, від характеру їхньої діяльності, а тому саме характер діяльності, ступінь самостійності та творчості мають бути важливими критеріями у виборі методу [4].

Таким чином, І. Я. Лернер і М. М. Скаткін виокремили п’ять методів навчання, причому в кожному наступному ступінь активності й самостійності в діяльності тих, кого навчають, зростав.

Методи викладання у вищій школі:

1. Пояснювально-ілюстративний метод або інформаційно-рецептивний.

Назва походить від двох слів: інформація й рецепція (сприйняття).

• Студенти здобувають знання, слухаючи розповідь, лекцію, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник в «готовому» вигляді.

• Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення.

• Даний метод знаходить широке застосування у вузі для передачі значного масиву інформації. Його можна використовувати для викладення й засвоєння фактів, підходів, оцінок, висновків.

• Інформаційно-рецептивний метод сам по собі не формує в студента умінь і навичок використання отриманих знань і не гарантує їх свідомого й міцного запам’ятовування.