Тема 8 загальні положення криміналістичної тактики і організації розслідування

1. Поняття, предмет, система та завдання криміналістичної тактики

Цією темою започатковується вивчення нового розділу кримі­налістики, назва якого - «Криміналістична тактика».

Розслідування злочинів - це специфічний вид пізнання ми­нулих та пов'язаних із ними подій, особливості якого визнача­ються (обумовлюються) специфічною метою, регламентацією процедури, засобами і методами збирання інформації для вирі­шення завдань кримінального судочинства.

Важливе місце в арсеналі цих засобів і методів пізнання посідає криміналістична тактика.

Криміналістична тактика - самостійний розділ криміналіс­тики про систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, що розробляються з метою ви­значення оптимальної лінії поведінки осіб, які реалізують дока­зування, і методів провадження слідчих і судових дій, спрямо­ваний на збирання й дослідження доказів.

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання тактика розглядалась як частина поліційної (криміналь­ної) техніки.

У працях учених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Штейкерта, В. Штібера та іи. відобразилися перші уявлення про криміналістичну тактику.

Так, А. Вейнгарт указував, що в боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв осо­бистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поквапністю, не варто діяти необмірковано та на­здогад.

Слово «тактика» означає теорію і практику підготування і проведення бою.

У ширшому розумінні тактика - це система засобів, спрямо­ваних на досягнення визначеної мети через боротьбу, зіткнення інтересів і подолання опору.

Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії заінтересованих осіб, тому ця діяльність, хоча й умовно, але справедливо може користуватися категорією тактики.

Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умов­ності, оскільки вона не є рівноцінною воєнній тактиці.

Криміналістичну тактику не можна зводити лише до тих способів, які приводять до усунення конфліктних взаємозв'яз­ків і протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика.

Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хо­ча й ототожнюються деякими криміналістами (М. П. Яблоко-вим, І. Ф. Герасимовим, М. О. Селивановим, Л. Я. Драпкіним, Є. П. Іщенком та ін.), однак вони не є рівнозначними.

Із наведеного вище визначення видно, що криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учасників провадження у справі - судді, суду, слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спеціаліста, експерта, обвинуваченого (підозрювано­го), потерпілого, свідка та ін.

Слідча ж тактика - це підгалузь криміналістичної тактики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики виконання слідчих дій.

Із розвитком криміналістики змінювалася не тільки назва тактики, а й її зміст.

Процес становлення й розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів учинення злочинів, розроблення найкращих методів із розкриття до дослідження методів про­вадження окремих слідчих і судових дій.

У структурному аспекті в тактиці вирізняють два розділи (система криміналістичної тактики):

1. Загальні положення (загальна частина).

2. Тактика провадження окремих слідчих дій (спеціальна частина).

Структура загальної частини кримінальної тактики: а) вчення про криміналістичну версію;

б) планування розслідування та його організація;

в) принципи взаємодії між слідчими та іншими працівника- ми органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

г) рекомендації щодо використання на досудовому слідстві тсхніко-криміналістичних засобів і методів збирання і дослі- дження доказів:

д) рекомендації щодо використання у криміналістичному су- дочинстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів та ін.

/Другий розділ криміналістичної тактики містить положення про тактичні методи і рекомендації щодо провадження окремих слідчих дій.

На сьогоднішній день таке розуміння тактики та її системи, яке має найбільш загальний характер, можливо, і є оптималь­ним, оскільки загальновизнане.

Утім, такий підхід до питання про систему криміналістичної тактики, особливо до її спеціальної частини, звужує сферу за­стосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки стосовно проведення окремих слідчих дій, а насправді це не так, бо зігноровано кримінальну і судову тактику, а також тактику пошуково-розшукових заходів, про що вже згадува­лося вище.

Традиційно (тобто найбільш розповсюджено в літературі й серед науковців) - під тактикою у криміналістиці розуміють винятково «слідчу тактику», тобто тактику виконання слідчих дій. Однак, це не зовсім виправдано, оскільки реально у кримі­налістиці напрацьовані й використовуються на практиці науко­ві положення і рекомендації також щодо:

У судової тактики;

• кримінальної тактики;

• пошуково-розшукової тактики.

Судова тактика - різноваріантна і скерована на досягнення конкретної мети система засобів щодо планування та організа­ції судового розгляду (вирішення) кримінальної справи і про­ведення окремих судово-слідчих дій.

Кршііпал%иа тактика або, як її ще називають, тактика зло­чинної діяльності - це сукупність синтезовано-узагальнених знань щодо типових способів учинення і приховання злочинів, форми поведінки злочинців, їхні психологічні портрети, особ­ливості протидії розслідуванню з боку заінтересованих у цьому осіб, створення ними різноманітних інсценувань і фальсифіка­цій тощо.

Тактика пошуково-розшукових заходів - наукові напра­цюваиня - рекомендації щодо реалізації органами досудового слідства самостійно або у взаємодії з оперативно-розшуковими підрозділами пошуково-розшукової функції. Адже пошук і роз­шук здійснюються не лише оперативно-розшуковими органа­ми, а й слідчим. Згадаймо хоча б вимогу у КПК, що перед ого­лошенням розшуку обвинуваченого, організацію і проведення якого буде доручено оперативним підрозділам відповідних пра­воохоронних органів, слідчий повинен ужити всіх заходів, ви­конати всі дії щодо встановлення місця перебування зниклого обвинуваченого: а це, власне, і є пошуково-розшуковими захо­дами слідчого.

Виходячи з наведеного, є всі підстави названі підгалузі так­тики провадження у кримінальних справах розглядати комп­лексно в рамках криміналістичної тактики.

Судова тактика в теоретичному аспекті залишається до цьо­го часу недостатньо дослідженою, хоча проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли відображення у концеп­ції Л. ІО. Ароцксра ще 1965 р., коли він писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність прова­дження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину, позицій свідків, потерпілих, підсудних, їхніх психологічних властивос­тей тощо) - всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду.

Судова реформа в Україні ставить мету звільнити суд від функції обвинувачення (теоретично і законодавчо це вже зроб­лено).

Суд повинен вислухати погляди (позиції) сторін, що змага­ються (сторони обвинувачення та захисту) про доведеність об­винувачення, перевірити наявні у справі докази.

Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагаль­ність сторін і свободу у поданні суду своїх доказів. З урахуван­ням цих конституційних і вже законодавчих положень одержує нову якість і тактика провадження таких судово-слідчих дій, як: допит, очна ставка (зводи), пред'явлення для впізнання, судові огляди тощо.

Тож можна і потрібно говорити і про тактику суду (судді) у вирішенні кримінальної справи, про тактику обвинувачення та захисту в судовому засіданні.

Дискусійними залишаються питання про тактику оператив-но-розшукових заходів, слідчого пошуку та розшуку.

Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяль­ності як самостійної галузі наукового знання багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики, бо спершу елемен­ти цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оператив­но-розшукових заходів розроблялись у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та попе­реднього слідства.

Розшукова діяльність органів дізнання має здебільшого не-процесуальпий, переважно розвідувальний характер і прова­диться спеціальними засобами.

І все ж таки тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки в теорії опе­ративно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці.

Це пов'язано, насамперед, із тим, що хоча природа опера­тивно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є різною, однак існує тенденція до легалізації та надання доказо­вої сили оперативио-розшуковим заходам. Уже давно існувала і перемогла тенденція до легалізації та надання доказової сили результатам ОРД. Так, змінами до КПК доповнено ч. 2 ст. 65, в якій, поряд з іншими, до джерел доказів віднесено «протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими орга­нами за результатами оперативно-розшукових заходів».

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховання злочинів, форми поведінки злочинця, його пси­хологічний портрет, особливості протидії заінтересованих осіб, створення інсценувань і фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння і навички, звички та схильності, тобто «зло­чинний почерк».

Схильність до вчинення злочинів певним способом є перед­умовою кримінальної професіоналізації.

Тому знання специфіки способів професійної злочинної діяльності - ключ до встановлення винуватих.

Треба констатувати, що й сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень у галузі тактики злочинної діяльності і поки що не вирізняє її у своїй структурі.

Особливості кримінальної тактики, як перспективно повно­цінної складової криміналістичної тактики, необхідно врахову­вати судово-слідчим працівникам під час провадження проце­суальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення специ­фічних відображень - негативних обставин, передовсім як на­слідків злочинної протидії.

Саме тому тенденції розвитку криміналістичної тактики обов'язково потребують розширення меж її дослідження.

За змістом і характером вирішуваних завдань криміналіс­тична тактика у недалекій перспективі повинна мати дещо іншу, ніж зараз, трирівпеву структуру, якої слід дотримувати­ся вже зараз.

I. Загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики; її принципи, елементи організації та планування роз- слідування; вчення про криміналістичну версію тощо).

2. Спеціальні підгалузі криміналістичної тактики (слідча тактика, судова тактика і тактика злочинної діяльності).

3. Окремі наукові теорії (теорія систематизації тактичних методів; теорія слідчої ситуації; теорія тактичної рекомендації та операції (комбінації); теорія розроблення тактичних завдань, прийняття тактичних рішень та ін.).

У запропонованому курсі криміналістики - обмежимося центральною частиною тактики - вивченням лише тактики слідчих дій.

Можна констатувати, що за сучасних умов предмет і зміст криміналістичної тактики зводиться ось до чого:

по-перше, мова йде про закономірності найбільш раціональ­ної лінії поведінки слідчого, судді, оперативного працівника чи працівника органів дізнання в умовах конкретної слідчої (чи ін­шої) ситуації, що виникла у справі;

по-друге, у цьому розділі криміналістики звертається увага на вміле та найбільш ефективне провадження конкретних слід­чих і судово-слідчих дій, зокрема деяких дій на стадії порушен­ня кримінальної справи, обґрунтовуються відповідні рекомен­дації про необхідні способи й методи їх виконання;

по-третє, розробляються і рекомендуються форми і методи організації та планування розслідування у справі в цілому.

Саме в цьому розділі сформувалося вчення про криміналіс­тичні версії як про один із найефективніших засобів переборен­ня інформаційної недостатності у ході розслідування.

Завдання криміналістичної тактики є такими:

1) надання допомоги працівникам слідства, дізнання науково- обґрунтованими рекомендаціями щодо організації та плануван- ня розслідування, взаємодії всіх учасників розкриття злочинів, щоб раціонально використовувати наявні сили і засоби;

2) розроблення комплексу положень і конкретних тактич- них прийомів, що підвищують ефективність процесуальних дій слідчого за умов різноманітних ситуацій;

3. розроблення рекомендацій для переборення протидії слідству і судові з боку заінтересованих осіб чи тих, хто поми­ляються;

4. з урахуванням сучасних умов новим завданням є напра-цювання комплексу тактичних прийомів і організаційних захо­дів щодо забезпечення збереження і стійкості вже отриманих доказів та їх джерел (носіїв), зокрема захист і охорона від різно­манітного тиску (загроз життю і здоров'ю) свідків, потерпілих, експертів, часто слідчих і суддів; збереження матеріальних дже­рел доказів (речових, документів) тощо¹.

Положення криміналістичної тактики - дієвий і важливий робочий інструмент у руках слідчого (оперативного працівни­ка, судді), який допомагає йому розкривати злочини, якісно і вільно провадити слідство.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступа­ють сучасні досягнення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчислювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слідчої та оперативно-розшукової практики, звідки кри­міналістична тактика переймає ідеї, що потребують наукового обгрунтування.

Положення криміналістичної тактики не повинні суперечи­ти нормам і принципам кримінально-процесуального закону, який так само є базовим джерелом криміналістичної тактики.

Між криміналістичною тактикою і кримінальним процесом існує нерозривний зв'язок.

Зокрема, всі слідчі дії виступають предметом дослідження і тактики, і кримінального процесу.

Відомо, що деякі слідчі дії набул*і процесуального характеру після того, як зарекомендували себе ефективними тактичними прийомами (наприклад, відтворення обстановки і обставин події, пред'явлення для впізнання).

Однак, поява у законі нових слідчих дій завжди вимагає роз­роблення тактичних рекомендацій.

Див.: закони України: «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 24.02.1994 р.; «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р.; Статті 52-1, 52-2, 52-3, 52-4, 52-5, та іп. КПК України, у яких йдеться про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Криміналістична тактика, виступаючи центральним розді­лом криміналістики, тісно пов'язана і з криміналістичною техні­кою, і з методикою розслідування окремих видів і груп злочинів.

Зокрема, застосування техніко-криміналістичних засобів і методів майже завжди вимагає відповідних тактичних рекомен­дацій, особливо у рамках провадження окремих слідчих дій.

Іншими словами, використання технічних засобів обов'язко­во передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність.

Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслі­дування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомен­дації тактики реалізуються тільки через методику розслідуван­ня з урахуванням спеціальних рис конкретного виду злочину.

У цьому випадку мова йде про співвідношення загального (тактика) і окремого (методика).

Структурність криміналістичної тактики можна простежити за її елементним складом або, по-іншому, з'ясувавши засоби криміналістичної тактики, які є її елементами.

Засоби криміналістичної тактики - це знаряддя праці, за до­помогою яких особа, у провадженні якої перебуває справа, ви­рішує тактичні завдання розслідування злочинів чи вирішення справи в суді, тобто це процесуальний, непроцесуальний та ор­ганізаційний інструментарій її діяльності. Засоби криміналіс­тичної тактики поділяються на дві групи:

1. криміналістичні засоби, що містяться в законі,- основні;

2. допоміжні криміналістичні засоби.

Я кию вести мову про розслідування, яке є процесуальною діяльністю, то треба зазначити, що певною мірою закон визна­чає центральну, головну групу цих засобів, якими слідчий чи працівник органу дізнання користується (не обов'язково, щоб усе це він викопував особисто, бо він вправі давати доручення на проведення відповідних дій), коли збирає, досліджує та ви­користовує в доказуванні інформацію.

Згідно з чинним законодавством до основної групи нале­жать:

> слідчі дії;

> інші процесуальні дії: відібрання пояснень, витребування документів, предметів тощо;

• призначення ревізій, інвентаризацій тощо;

• оперативно-розшукові заходи.

Реалізація названих засобів залежить від конкретної кримі­налістичної ситуації, через що криміналістична тактика розро­била комплекс допоміжних, власне тактичних засобів, які, не будучи процесуальними, все ж обумовлені досягненнями на­уки, узагальненнями матеріалів криміналістичної практики (оперативної, слідчої, частково судової), сприяють ефективні­ше та з меншою витратою сил і засобів виконувати, передусім, слідчі та інші процесуальні дії, а в підсумку вирішувати завдан­ня кримінального судочинства.

До другої групи засобів криміналістичної тактики відносять:

• тактичний прийом, як спосіб провадження процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

• тактична комбінація - система тактичних прийомів, тобто упорядкована сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовле-них прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її ре­алізації;

• тактична операція - система слідчих дій, що спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій (криміналістичній) ситуації. Хоча тактична операція може охоплювати, поряд із сукупністю слідчих дій чи однією дією, також комплекс інших процесуальних непроцесуальиих та ор­ганізаційних дій;

• тактична (криміналістична) рекомендація - науково обґрунтована і перевірена практикою порада щодо вибору й застосування засобів, прийомів і форм поведінки;

• тактичне рішення - сформована у свідомості слідчого тощо уявна моделі) майбутніх дій, що має на меті виконання тактичного завдання чи низки таких, які виникли в конкретній ситуації провадження у справі.