Формування української інтелігенції

В умовах капіталізму зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів сприяло розвиткові системи вищої спеціальної освіти. Протягом XIX ст. в Україні з'явилося три університети — Харківський, Новоросійський (Одеса) і Київський. Розвивалися нові галузі освіти — технічні. В Харкові у 1850 р. відкрилися ветеринарний, а в 1885 р. технологічний (механічне та хімічне відділення) інститути. У 1898 р. в Києві відкрився політехнічний інститут (механічне, хімічне, будівельне та агрохімічне відділення), у 1899 р. — вище гірниче училище в Катеринославі. Отже, у другій половиш XIX ст. в Україні діяла досить розгалужена система вищої освіти. За своїм рівнем вона, звичайно, відставала від західної, але цілком відбивала рівень суспільно-економічного розвитку царської Росії.

Кадри української інтелігенції готувалися в основному через навчальні заклади. Високоосвічених спеціалістів випускали два місцеві університети. Якщо в 1805 р. у Харківському університеті навчалося 57, то в 1820 р. - 195 студентів. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закінчило 2800 чол. У Київському університеті студентський контингент протягом 1834- 1841 рр. збільшився з 62 до 651 чол. До 1861 р. з нього вийшло 1500 вихованців.

Численний загін інтелігенції становили вчителі середніх і початкових навчальних закладів. їх готували Київська академія, духовнісемінарії, педагогічні інститути при Харківському (з 1811) і Київському (з 1834) університетах. Спеціальну педагогічну освіту давалаПетербурзька учительська семинарія (1783), у якій навчалися українці, що потім поверталися на батьківщину. У 1816 р. цій учбовий заклад було перебудовано у Головний педагогічний інститут з метою підготовки викладачів для вищої школи. Всього в Україні в міністерських школах у 1834 р. працювало 1459 вчителів. Найменшу їх кількість мали Волинська й Подільська губернії. Частину вчителів з метою русифікації краю направляли в Україну з числа випускників навчальних закладів Петербурга й Москви.

Незначним був прошарок технічної інтелігенції. Поряд з освіченими інженерами траплялося чимало талановитих винахідників без спеціальної освіти. Серед них і механік О. Варфоломєєв, який в 50-х роках винайшов парову машину, що нічим не поступалася зарубіжним.

Відкриття в 1885 р. Харківського практичного технологічного інституту з механічним і хімічним відділеннями з'явилося першим кроком уряду по створенню в Україні кадрів національної технічної інтелігенції. З 1885 по 1910 рр. інститут підготував 1557 фахівців, у тому числі 1094 на механічному і 463 на хімічному відділеннях. В 1898 р. в Києві відкрився політехнічний інститут з інженерно-будівельним, механічним, хімічним і сільськогосподарським відділеннями. Через рік було засновано Катеринославське вище гірське училище, яке готувало техніків по гірській і заводській спеціальностям (з 1900/01 учбового року і інженерів).

Відбувалось активне формування творчої інтелігенції. Центром музичної культури став Харківський університет, де тривалий час працювали талановиті педагоги І. Вітковський та І. Лозинський. Всі врочисті й наукові зібрання супроводжувалися грою на різноманітних музичних інструментах. Композиторами та музикантами виступали переважно самі студенти.

Змінювалося ставлення властей до музики й музикантів. Якщо спочатку на них дивилися як на людей, котрі мали тільки розважати аристократію, то приблизно на середину XIX ст. у них почали вбачати й носіїв національної та світової культури. 

Формувалась і театральна інтелігенція. Багато акторів, співаків, музикантів не мали спеціальної освіти, але успадкували найкращіпрофесійні досягнення своїх попередників.

Найкращі сили української інтелігенції перебували в опозиції до царських властей і піддавали їх критиці. Інтелектуали першої половини XIX ст. не одразу відійшли від своїх попередників у ставленні до захисту інтересів народу. На початку століття у їхній діяльності ще спостерігається прагнення відновити місце та роль у суспільстві козацької старшини. Але з плином часу інтелігенція дедалі більше переймалася інтересами не окремих верств, а всього суспільства, хоча на певних етапах переважали інтереси тих чи інших соціальних груп населення. Незважаючи на малочисельність і роз'єднаність, українська інтелігенція першої половини XIX ст. справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу.

Таким чином, у XIX ст. основним джерелом формування української інтелігенції стає прошарок різночинців, який активно поповнявся в той час вихідцями з різних станів.— Це відбувалося завдяки бурхливому розвитку капіталістичних відносин, і розпаду, на цьому ґрунті, звичної станової системи.