Основні характеристики фінансово-промислових груп в міжнародному бізнесі

Країна	Джерело капіталу	Механізм трансформації капіталу	Тип акціонерної структури	Ядро ФПГ	Тип головної холдингової компанії
США	Незалежні приватні інвестори	Фондовий ринок	Ієрархія	Банк		Банківська ХК
				Промислова корпорація		Змішана або чиста ХК
Німеччина	Незалежні приватні інвестори	Банківська система	Ієрархія з елементами перехресної участі	Банк		Банк
				Промислова корпорація		Змішана або чиста ХК
Японія	Держава	Банківська система	Етархія	Банк		Відсутня
Південна Корея	Сімейний капітал	Прямі інвестиції	Ієрархія	Торговельно-промислова компанія		Змішана ХК
Росія	Держава	Ваучерна приватизація, інвестиційні конкурси	Ієрархія	Промислове або торгове підприємство		Змішана ХК
		Заставні аукціони	Ієрархія	Банк		Чиста ХК

Фінансово-промислові групи США

У США фінансово-промислові групи формувалися в умовах розвиненої ринкової системи, ринку капіталу, що сформувався, широкого доступу як крупних інвесторів, так і дрібних вкладників до фондових інструментів. Високий рівень і темпи розвитку промисловості і конкурентне ринкове середовище, що склалося, дозволили корпораціям ефективно нарощувати капітал за рахунок емісії акцій. Банки ж при цьому грали допоміжну роль, виступаючи в ролі фінансово-розрахункових агентів і не беручи участі в управлінні корпораціями. Цьому немало сприяло антимонопольне законодавство США, яке спочатку перешкоджало зрощенню банківського капіталу з промисловим. Починаючи з 1960-х-1970-х рр. в США відбувається поступове пом'якшення обмежень, що накладаються на роль банків при формуванні ФПГ. В результаті декілька сотень найбільших БНК є основою американської економіки, причому на долю 100 ведучих приходиться від 50 до 60 % ВНП.

ФПГ Німеччини

Особливість структури німецької економіки полягає в значній ролі банків і їх тісних зв'язках з нефінансовим сектором (промисловість, торгівля і послуги, транспорт). Виняткова роль банків визначається особливостями німецького законодавства, згідно якому приватні інвестори не мають доступу на фондові біржі, а купують і продають акції за допомогою посередників, в основному – банків. Незалежні дрібні акціонери із-за високих трансакційних витрат вважають за краще не тримати у себе придбані акції, а депонувати їх в банку. При цьому банк надає клієнту корпоративну інформацію про збори акціонерів (порядок денний, рекомендації правління, пропозиції інших акціонерів щодо резолюції зборів). Більш того, більшість приватних акціонерів вважають за краще на основі довіреності передавати банку право голосування по депонуючих акціях (це одна з небагатьох безкоштовних послуг німецьких банків).

В результаті, ведучі банки Німеччини (перш за все Deutsche Bank, Dresdner Bank і Commerzbank) на основі власного володіння акціями, довіреності на право голосування і акцій, що належать їхнім дочірнім інвестиційним компаніям, сконцентрували в своїх руках величезний ступінь контролю над провідними відкритими акціонерними товариствами Німеччини – більше 80 % голосів на зборах представлено банками. Це дозволяє банкам ФРН обирати членів наглядової ради і призначати інших керівників підприємств, а також жорстко контролювати процес зміни статутів корпорацій.

Навколо цих банків були утворені крупні горизонтально інтегровані фінансово-промислові об'єднання. При цьому на чолі ієрархії стоїть банк, з ним пов'язана група крупних промислово-торгових компаній, навколо яких групується безліч крупних і середніх фірм. Особливістю німецьких ФПГ також є деяка міра взаимоучастия компаній в капіталі один одного (перехресне володіння акціями).