Оцінка результатів вимірювання температури тіла

Верхньою межею нормальної температури, вимірюваної у пахвовій ямці, потрібно вважати 37°С, у ротовій порожнині 37,2 °С, У вагіні 37,5 °С. Нижньою межею нормальної температури тіла у пахвовій ямці потрібно вважати 36 °С, у прямій кишці та вагіні — 36,8 °С.

Підвищення температури понад вказані максимальні цифри називається гіпертермією, зниження температури нижче мінімальних величин — гіпотермією.

Заслуговує на увагу співвідношення між температурою тіла та частотою пульсу. Зазвичай при підвищенні температури тіла на 1 °С частота пульсу прискорюється на 8—10 за 1 хв (правило Лібермейстера).

Невідповідність між високою температурою тіла та частотою пульсу в той чи інший бік завжди повинна звертати на себе увагу. Так, невідповідна високій температурі тіла незначна прискореність пульсу може свідчити про наявність черевного тифу, менінгіту, енцефаліту.

При вимірюванні температури тіла трапляються випадки симуляції хворим температури тіла або, навпаки, приховування. Тому під час вимірювання температури тіла необхідно стежити за діями хворого.

Реєстрація показників температури тіла, артеріального тиску, частоти пульсу

Сукупність окремих вимірювань температури тіла у даного хворого виявляє її характер залежно характерові захворювання. Деякі захворювання, особливо з хронічним перебігом, часто мають характерний тип коливань температурної кривої.

	Типи температурних кривих: а – постійна, б – послаблююча, в – пеерміжна, г – поворотна, д – хвилеподібна, е – неправильна, є - гектична
Температурний листок

Результати щоденного дворазового вимірювання температури тіла записують у спеціальний температурний листок, який заводять на кожного хворого. У цьому випадку зазначають прізвище, ім'я та по батькові хворого, номер картки стаціонарного хворого, номер палати. Крім графічної реєстрації даних вимірювання температури (шкала «Т°»), у температурному листку графічно, у вигляді кривої, відмічають частоту пульсу (шкала «П»), а у вигляді стовпчиків – рівень систолічного та діастолічного тиску (шкала «АТ»). У нижній частині температурного листка записують дані підрахунку частоти дихання за 1 хв, масу тіла, а також кількість випитої за добу рідини і добову кількість виділеної сечі. Дані про випорожнення та санітарну обробку позначають знаком +. Щоб графічно зобразити дані вимірювання температури, на температурному листку зверху по горизонталі відмічають дату, день хвороби та час вимірювання (ранок — «р», вечір — «в»). По вертикалі зліва відкладена шкала термометра (шкала «Т°»). Після кожного вимірювання наносять точку синім або чорним кольором на рівні, що відповідає даті, часу вимірювання (ранок або вечір) і показнику температури. Щоб правильно зафіксувати дані вимірювання температури, слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки по шкалі «Т°» становить 0,2 °С. З'єднавши точки лініями, отримують криву, що називається температурною кривою. Остання допомагає в діагностиці ряду захворювань, оскільки при багатьох з них зміни температури мають характерні особливості.

Поняття про патогенетичні механізми гарячки

Гарячка (febris, лихоманка) — патологічний процес, що характеризується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням температури тіла. Вона є наслідком дії на центр терморегуляції різних агентів: мікроорганізмів, вірусів, найпростіших; продуктів їх розкладання; чужорідних білків (при введенні крові, сироваток та ін).

Гарячка спричинює низку патологічних явищ в організмі.

• 3 боку серцево-судинної системи спостерігають прискорення пульсу, підвищення артеріального тиску на початку гарячки та його падіння на її останній стадії (аж до розвитку колапсу).

• У системі органів дихання спостерігають прискорення та поверхневе дихання, погіршання легеневої вентиляції.

• 3 боку системи травлення зменшується секреція слини (тому язик сухий, обкладений), знижується апетит, кислотність шлункового соку, секреція різних травних залоз. Це призводить до розвитку ендогенного отруєння організму (у кишках виникають різні бродильні процеси та процеси гниття). Порушення функцій кишок може проявлятися як закрепом, так і проносом.

• 3 боку ендокринної системи спостерігають активізацію системи гіпофіз — надниркова залоза, викидаються глюкокортикоїдні гормони, що гальмують процеси запалення, стимулюється секреція щитоподібної залози, що призводить до підвищення основного обміну.

• У центральній нервовій системі виникають гальмування кори головного мозку, безсоння, відчуття розбитості, втоми, головний біль, можуть спостерігатись знепритомнення, марення, галюцинації.

• Основний обмін при гарячці підвищується за рахунок збільшення окиснення вуглеводів, а у подальшому — жирів, особливо коли резерви вуглеводів уже вичерпані. Це може призвести до їхнього недоокиснення та накопичення у крові кетонових тіл.

• Порушується білковий обмін внаслідок збільшеного розпаду білків, нагромаджуються отруйні продукти розпаду білків, наприклад сечовина.

• Гарячці також притаманні зміни водно-електролітного балансу.

У І стадії гарячки (підвищення температури) спостерігаються збільшення діурезу внаслідок підвищення артеріального тиску та припливу крові до внутрішніх органів, зокрема нирок. У II стадії гарячки (збереження температури) внаслідок подразнення надниркових залоз та підвищення продукції мінералокортикоїдного гормону альдостерону у тканинах затримується натрій, виникають набряки, діурез зменшується. У III стадії гарячки (зниження температури) збільшується виділення хлоридів, вода зникає з тканин, збільшується виділення сечі та поту.

Як бачимо, під час гарячки насамперед порушується обмін речовин: з одного боку, посилюється згорання, з іншого – внаслідок зниження функції травлення та всмоктування, а також погіршення апетиту надходження поживних речовин в організм зменшується. Це призводить до того, що починають згорати власні тканини організму: вуглеводи печінки, жири жирової клітковини. Розкладаються білки. Чим сильніша і триваліша гарячка, тим більше виснаження організму. Підвищення температури тіла на 1° призводить до збільшення обміну речовин приблизно на 11%. Унаслідок порушення обміну речовин продукти неповного згорання отруюють клітини і тканини організму. При цьому виведення шкідливих продуктів здійснюється недостатньо інтенсивно внаслідок зниження функцій нирок.