Контрольні питання

1. Дайте поняття про учасників справи про банкрутство.

2. Назвіть учасників справ про банкрутство.

3. Коротко охарактеризуйте кредиторів у справі про банкрутство.

4. Дайте коротку характеристику боржника й банкрута, укажіть їхні відмінні риси.

5. Укажіть роль арбітражного керуючого в процедурі банкрутства, його основні права й обов’язки.

6. Назвіть функції, які може виконувати арбітражний керуючий у процедурі банкрутства.

7. Коротко схарактеризуйте розпорядника майном, який управляє санацією, й ліквідатора.

Тема 5 Провадження у справі про банкрутство

В останні два десятиліття в більшості країн як з розвиненою економікою (США, Великобританія, Німеччина, Франція і ін.), так і економікою, що знаходиться у стадії структурної перебудови (Україна, Росія і ін.), при реформуванні законодавства, регулюючого питання банкрутства неплатоспроможного боржника, придбала домінуюче значення ідея відновлення платоспроможності боржника шляхом реалізації цілого комплексу реабілітаційних заходів, здійснюваних в рамках судової процедури банкрутства [1].

Для ефективного розвитку економіки необхідний довершений правовий механізм. Одним з елементів такого механізму є Закон України «Про відновленні платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Законодавство про банкрутство є сукупністю матеріального і процесуального права. Причому реалізація норм матеріального права безпосередньо пов’язана із застосуванням процесуальних норм.

Згідно зі ст. 5 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється самим Законом, Господарським процесуальним кодексом України і іншими нормативними актами.

На відміну від колишньої редакції, Закон містить великий об’єм процесуальних норм і доповнюється лише в деяких випадках нормами Господарського процесуального кодексу [2].

Справи про банкрутство відповідно до законодавства підвідомчі господарським суднам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної платні, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну, якщо інше не передбачене Законом про банкрутство.

Заява про порушення справи про банкрутство складається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника або кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або засновницькими документами), громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити: найменування господарського суду, до якого прямує заява; найменування (прізвище, ім’я і по батькові) боржника, його поштова адреса; найменування кредитора, його поштова адреса, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор – фізична особа, в заяві указуються прізвище, ім’я і по батькові, а також його місце проживання; номер (код), який ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів); викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з вказівкою суми боргових вимог кредиторів, а також терміну їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання засобів з банківського або кореспондентського рахунку боржника і дати його ухвалення банківською установою боржника до виконання; перелік документів, які додаються до заяви.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше, ніж на п’ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам і державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. В ухвалі указується про ухвалення заяви про порушення справи про банкрутство, введення процедури розпорядження майном боржника, призначення дати проведення підготовчого засідання суду і про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому закон встановлює граничний термін проведення підготовчого засідання – не пізніше 30 днів з дня прийняття заяви про порушення справи а банкрутстві. До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов’язаний подати до господарського суду і заявнику відгук на заяву про порушення справи про банкрутство.

У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість вимог боржника. Для виконання завдання підготовчого засідання присутність сторін є необхідним і якщо сторони або одна з них не з’явиться з яких-небудь причин на це засідання, слухання справи не відбудеться.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону про банкрутство суддя господарського суду відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

– боржник не включений в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

– подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (окрім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

– якщо стосовно боржника юридичної або фізичної особи – суб’єкт підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

– якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної платні, якщо інше не передбачено Законом;

– вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

В ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство указується про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів – це припинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань по сплаті податків і зборів (обов’язкових платежів) і припинення заходів, направлених на виконання цих зобов’язань, які застосовувалися до ухвалення рішення про введення мораторію.

Закон про банкрутство визначає, на які вимоги розповсюджується дія мораторію, а на які не розповсюджується. Проте детальніше на це питання відповідає Вищий господарський суд України в своєму інформаційному листі від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «О деякі питаннях, пов’язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України «Про відновленні платоспроможності боржника або визнанні його банкротом»» [3]. У зв’язку з виникненням в судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням норм Закону про банкрутство щодо правового режиму мораторію і порядку задоволення вимог кредиторів в період його дії Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що мораторій розповсюджується на зобов’язання, терміни виконання яких настали до подачі заяви про порушення справи про банкрутство; на зобов’язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, термін виконання яких настав після порушення справи; на вимоги кредиторів, які подали заяву відповідно до ст. 14 Закону про банкрутство; на вимоги кредиторів, таких заяв, що не подали, включаючи кредиторів, якими в установленому порядку пред’явлені до виконання старанні або інші документи, по яких стягнення заборгованості відбувається в безперечному порядку. Мораторій також розповсюджується на виконавчі документи, одержані кредитором у порядку позовного провадження або на безперечні вимоги зобов’язально-правового характеру. Крім того, дія мораторію розповсюджується на всі види забезпечення зобов’язань неплатоспроможного боржника, відносно якого порушено справу про банкрутство (зокрема на звернення стягнення на закладене майно і майно, що знаходиться в податковій заставі та ін.).

Мораторій розповсюджується і на вимоги про стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення і ін., хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню в межах виробництва у справі про банкрутство.

І, нарешті, дії мораторію розповсюджується на вимоги про сплату неустойки (штрафу, пені), суму заподіяних збитків, заподіяних кредитору за грошовими зобов’язаннями, а також на стягнення штрафу, пені і фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, не дивлячись на те, що ці вимоги не підлягають задоволенню у порядку провадження у справі про банкрутство.

Слід особливу увагу приділити порядку порушення справи про банкрутство за ініціативою податкових органів. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) сукупно складають не менше 300 мінімальної заробітної платні. Стаття 1 Закону про банкрутство визначає грошові зобов’язання як обов’язок боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору і на підставах, передбачених цивільним законодавством України. При цьому до складу грошових зобов’язань боржника не входять неустойка (штраф, пеня) і інші грошові зобов’язання.

Практика застосування законодавства про банкрутство свідчить про те, що господарські суди тривалий час відмовляли органом податкової служби і органам Пенсійного Фонду України в прийнятті заяв про порушення справи про банкрутство суб’єктів господарювання, які мали заборгованість по сплаті податків і зборів (зокрема по оплаті пені і штрафних санкцій).

Виходячи з положень чинного законодавства і керуючись Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 «Про деяких питаннях практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» при вирішенні питання про склад вимог по податках і зборах (обов’язковим платежам) при порушенні справ а банкрутство суди повинні виходити з того, що суми пені, штрафів і інших штрафних або фінансових санкцій враховуються окремо. При цьому кредитори, що мають такі вимоги, у відповідність із ст. 14 Закону про банкрутство мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника. Розмір штрафів і пені згідно ст. 15 вказаного Закону повинен бути включений в реєстр вимог окремо і задовольнятиметься у складі шостої черги згідно черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої ст. 31 Закону про банкрутство [4].

Сучасна ринкова економіка є складною мережею взаємин між економічними агентами різного рівня, так, що кожен економічний агент виявляється втягнутим в щільну систему контрактів, тому труднощі з функціонуванням і тим більше виходом з галузі якого-небудь агента відображається на всій економічній системі в цілому. Причому чим більший вплив робив економічний суб’єкт у минулому (наприклад, чим значнішими були показники його економічної діяльності), тим більшою мірою його відхід з ринку вплине на подальший розвиток економіки. Для зменшення можливих негативних наслідків таких переміщень фірми в економічному просторі сучасне суспільство виробило ряд заходів, основу яких в будь-якій розвиненій країні складає законодавство про банкрутство – зведення правил, регулюючий вихід фірми з галузі [5].

Завдання законодавства про банкрутство в тому, щоб стимулювати економічних агентів, зокрема крупних корпорацій, самим братися за реорганізацію своєї компанії при появі тривожних симптомів фінансової нестабільності або йти з бізнесу, не доводячи справу до того моменту, коли обурення діями даного агента прийде з боку його партнерів. Звідси витікає, що ступінь добровільних банкротів в порівнянні із загальним числом збанкрутілих фірм може служити показником ефективності функціонування законодавства про банкрутство. Наприклад, дослідники юридичної системи США наводять дані про те, що на 90-95 % банкрутства в економіці США є добровільними [6].

Законодавець передбачає особливий порядок порушення справи про банкрутство за ініціативою самого боржника.

Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою боржника за наявності хоч би однієї з підстав, передбачених ст. 7, а також за наявності підстав, передбачених ст. 51 Закону про банкрутство, якщо боржник ліквідовується власником. Тобто боржник зобов’язаний звернутися в місячний термін в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення наступних обставин: задоволення вимог одного з кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника ухвалив рішення про ліквідацію боржника, ухвалив рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство боржника; при ліквідації боржника у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів в повному об’ємі; у інших випадках, передбачених законом.

Крім того, частина 6 статті 7 Закону про банкрутство зобов’язує боржника, що подав заяву про порушення справи про банкрутство одночасно з подачею заяви подати план санації відповідно до вимог закону.

Ініціація порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником і його кредиторами суперечки про наявність і неоплатного (реального або потенційного) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не потрібна подача доказів його неплатоспроможності на момент звернення в господарський суд [4].

Порушення справи про банкрутство, як будь-якого судочинства вимагає документального обґрунтування. Інакше, відсутність підтвердження обґрунтованості звернення в судову інстанцію спричинить необґрунтоване зволікання дозволу спірної ситуації по суті. А у разі порушення справи про банкрутство без достатніх підстав і застосування відповідних процедур погіршує положення кредиторів.

Також варто зупинитися на аналізі спроб авторів Закону про банкрутство визначити процедуру банкрутства точними періодичними інтервалами. Безумовно, мета встановлення певних термінів проведення кожного етапу процедури банкрутства має характер насущний, враховуючи повну невизначеність тривалості колишньої процедури банкрутства, але досягнення її вимагає більш обґрунтованого підходу і серйозного обґрунтування. Беручи до уваги нову редакцію назви Закону, було б виправданим надання більшої свободи кредиторам і суду в продовженні термінів санації зверху передбаченого півторарічного терміну. (ст. 17 Закону). В той же час скорочення тривалості конкурсного виробництва до шести місяців і виключення можливості укладення мирової угоди після визнання боржника банкротом було б цілком виправдано. Вважаємо, це спонукає сторони до раціональнішої і конструктивнішої взаємодії. Така процедура стимулюватиме і боржника, і кредиторів до взаємних поступок, а у результаті змусить їх швидше досягти згоди в проведенні (хай і достатньо тривалої) процедури санації підприємства-боржника, оскільки в ході прискореної ліквідації банкрота кредитори одержать набагато менше, або і взагалі – нічого [7].

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, указується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна в порядку, встановленому Законом. Розпорядник майна призначається господарським судом з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керівники, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим Законом. Якщо інше не передбачене Законом, розпорядником майна може бути призначено фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою що стосується боржника і кредиторів відповідно до статті 1 Закону про банкрутство і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається у встановленому законодавством порядку.

У Законі про банкрутство арбітражні керівники представлені трьома фігурами: розпорядник майна боржника, керівник санацією і ліквідатор. У економічній літературі подібного розділення не існує, і арбітражний керівник, незалежно від стадії банкрутного провадження, в якій він бере участь, іменується «антикризисним керівником», або «кризис-мереджером», що відображає суть його діяльності.

Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які:

– здійснювали раніше управління боржником – юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшли не менше трьох років;

– мають судимість за скоєння корисливих злочинів.

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права ухвалювати рішення про:

– реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;

– створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;

– створення філіалів і представництв;

– виплату дивідендів;

– проведення боржником емісії цінних паперів;

– вихід з складу учасників боржника юридичної особи, придбання у раніше випущених акцій боржника.

Господарський суд має право по клопотанню сторін або учасників провадження у справі про банкрутство або за своєю ініціативою вживати заходи до забезпечення грошових вимог кредиторів згідно Господарському процесуальному кодексу України і Закону про банкрутство, про що виноситься ухвала, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна або грошові кошти, які належать боржнику або особам, які відповідають за зобов’язаннями боржника;

2) зобов’язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або приймати інші заходи для збереження його майна;

3) забороняти посадовцям боржника, або власнику його майна, або уповноваженому їм органу, або іншим особам здійснювати певні дії щодо майнових активів боржника;

4) забороняти власнику майна боржника або уповноваженому їм органу здійснювати дії щодо реорганізації або ліквідації юридичної особи-боржника;

5) забороняти без згоди розпорядника майна укладати і здійснювати угоди: пов’язані з передачею нерухомості в оренду, заставу, з внесенням вказаного майна як внеску до статутного фонду господарських товариств, або розпоряджатися нерухомістю іншим чином; пов’язані з отриманням і видачею позик (кредитів), поручительством, видачею гарантій, поступкою вимоги, переводом боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника; щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад одного відсотка балансової вартості активів боржника.

Після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв’язку із закінченням або достроковим припиненням процедури санації або ліквідаційної процедури затвердження господарським судом мирової угоди неустойка (штраф, пеня), а також суми нанесених збитків, які боржник зобов’язаний був сплатити кредиторам за грошовими зобов’язаннями і зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачене Законом.

Заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів можуть бути вжиті одночасно з ухваленням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство або після цього в будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів відміняються у разі затвердження господарським судом звіту керівника санацією або припинення санації боржника, або визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури, затвердження господарським судом мирової угоди, або відмови у визнанні боржника банкротом.

Кредитори в місячний термін з дня публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство, подають в господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії відмічених заяв і доданих до них документів кредитори посилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

У деяких країнах для позначення процедур фінансового оздоровлення підприємств, подібним реорганізації, використовується термін «санація». «Санація» буквально (від латин. – sanatio) означає – лікування, оздоровлення, одужання. По своєму економічному змісту санація – це комплекс заходів, реструктуризацій, здійснюваних при загрозі банкрутства підприємства, і що робляться з метою виведення його з кризи; це система соціально-економічних заходів, направлених на фінансове оздоровлення підприємства [8].

Фізичні особи і юридичні особи, які виявлять бажання брати участь в процедурі санації боржника (далі – інвестори), подають розпоряднику майна заяву про участь в санації боржника. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно з реєстром вимог кредиторів. Виконання зобов’язань боржником в процедурі розпорядження майном можливо тільки за умови задоволення одночасно пропорційно вимог всіх кредиторів у відповідності з реєстром вимог кредиторів за згодою кредиторів і за узгодженням з розпорядником майна. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом в процедурі провадження у справі про банкрутство.

Попереднє засіданні господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляється сторонам, а також іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до Закону про банкрутство. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна в реєстр вимог кредиторів. За наслідками розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій указується розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна в реєстр вимог кредиторів, і призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати всі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов’язаннями або зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при ухваленні рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно реєстру вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів і організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені в реєстр вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представники працівників боржника і арбітражного керуючого з правом дорадчого голосу.

Збори кредиторів проводяться по місцезнаходженню боржника. До компетенції зборів кредиторів належить ухвалення рішення про:

– вибори членів комітету кредиторів;

– визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

– інші питання, передбачені Законом про банкрутство.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів вибирають комітет кредиторів в складі не більше семи осіб.

До компетенції комітету кредиторів належить ухвалення рішення про:

– вибори голови комітету;

– скликання зборів кредиторів;

– підготовку і укладення мирової угоди;

– внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення терміну процедур розпорядження майном боржника або санації боржника;

– звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, що управляє санацією, ліквідатора) і про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, що управляє санацією, ліквідатора), надання згоди на укладання арбітражним керуючим значних угод боржника або угод боржника, щодо яких є зацікавленість;

– інші питання, передбачені Законом.

Господарський суд по клопотанню комітету кредиторів в строк, визначений статтею 11 Закону про банкрутство, має право винести ухвалу про проведення санації боржника і призначення керівника санацією.

Санація вводиться на термін не більше дванадцяти місяців. З дня винесення ухвали про санацію:

– припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керівника санацією, якщо інше не передбачене Законом;

– припиняються повноваження органів управління боржника – юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня ухвалення рішення про санацію і призначення керівника санацією зобов’язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської і іншої документації боржника, печатки і штампів, матеріальних і інших цінностей;

– арешт на майно боржника і інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені тільки в межах процедури санації.

Після закінчення або дострокового припинення процедури санації неустойка (штрафи, пеня), а також суми нанесених збитків, які боржник зобов’язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов’язаннями і зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), можуть бути заявлені до оплати в розмірах, які були на день ухвалення рішення про санацію, з урахуванням положень мирової угоди щодо відстрочення і (або) розстрочки, прощення боргів.

Керівник санацією має право:

– самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;

– укладати від імені боржника мирову угоду і інші цивільно-правові угоди;

– відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених Законом.

Керівник санацією зобов’язаний:

– прийняти в господарське ведення майно боржника і організувати проведення його інвентаризації;

– відкрити спеціальний рахунок для проведення санації і розрахунків з кредиторами;

– розробити і представити на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, узгоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника;

– організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку і фінансової звітності;

– здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

– розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника і санації;

– заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;

– звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;

– повідомляти в десятиденний термін з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державному органу з питань банкрутства про своє призначення, затвердженню мирової угоди, закінченню виконання плану санації, звільненню від обов’язків;

– здійснювати інші повноваження, передбачені Законом про банкрутство.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керівник санацією зобов’язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, окрім випадків, передбачених Законом про банкрутство. План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, при їх наявності, в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом перекладу боргу (частини боргу) на інвестора, термін і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності інвестора за невиконання узятих згідно плану санації зобов’язань. План санації повинен передбачати термін відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою через відсутність ознак банкрутства, визначених Законом. У разі наявності інвесторів план санації розробляється і погоджується за участю інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

– реструктуризація підприємства;

– перепрофілювання виробництва;

– закриття нерентабельних виробництв;

– відстрочення і (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

– ліквідація дебіторської заборгованості;

– продаж частини майна боржника;

– зобов’язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом перекладу на нього боргу (частини боргу) і його відповідальність за невиконання узятих на себе зобов’язань;

– виконання зобов’язань боржника власником майна боржника і його відповідальність за невиконання узятих на себе зобов’язань;

– продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

– отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно плану санації, який відшкодовується в першу чергу відповідно до статті 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника;

– звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку платиться за рахунок інвестора, а за його відсутність – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

– інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути перевірене у порядку нагляду. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не буде поданий план санації боржника, суд має право ухвалити рішення про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону про банкрутство (ст. 18).

З метою відновлення платоспроможності і задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Заходи до забезпечення вимог кредиторів що стосується майна боржника, яке підлягає продажу згідно плану санації, відміняються ухвалою господарського суду (ст. 19).

З метою відновлення платоспроможності боржника і задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керівник санацією після проведення інвентаризації і оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів що стосується частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно плану санації, відміняється ухвалою господарського суду.

Майно боржника, щодо звернення якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати відмічене майно у власності або на підставі іншого речового права. Продаж частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених Законом (ст. 20).

За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керівник санацією зобов’язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.

Звіт керівника санацією повинен містити:

– баланс боржника на останню звітну дату;

– рахунок прибутків і збитків боржника;

– відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів боржника;

– відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату надання звіту і про нереалізовані права вимоги боржника;

– інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, яка залишилася.

До звіту керівника санацією додається реєстр вимог кредиторів. Одночасно із звітом керівник санацією вносить на збори кредиторів одна з пропозицій:

– про ухвалення рішення про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника;

– про укладення мирової угоди;

– про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;

– про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керівника санацією розглядається зборами кредиторів, які скликаються не пізніше десяти днів після закінчення процедури санації або появи підстав для її припинення.

За результатами розгляду звіту керівника санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

– про виконання плану санації, закінчення процедури санації і відновлення платоспроможності боржника;

– про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника і переходом до розрахунків з кредиторами;

– про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого терміну процедури санації;

– про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури;

– про укладення мирової угоди.

У разі встановлення господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника господарський суд відмовляє в затвердженні звіту керівника санацією.

Про затвердження звіту керівника санацією або про відмову в затвердженні відміченого звіту, або про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду. За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкротом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керівника санацією непредставлення такого звіту у встановлений термін, господарський суд може визнати боржника банкротом і відкрити ліквідаційну процедуру.

Затвердження господарським судом звіту керівника санацією є підставою для винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство. За наявності клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого терміну розрахунків з кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня ухвалення вказаної ухвали. У такому разі провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків з кредиторами. Розрахунки з кредиторами проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження звіту керівника санацією господарським судом, у порядку черговості, передбаченому статтею 31 Закону про банкрутство.

Якщо у встановлений господарським судом термін не проведені розрахунки з кредиторами, суд визнає боржника банкротом і відкриває ліквідаційну процедуру. Копія ухвали господарського суду і звіту керівника санацією направляється державному органу з питань банкрутства.