146. Характеристика пасивних операцій комерційних банків, їх роль у бізнесовій діяльності банків.

Дії апарату банку, спрямовані на формування грошових коштів, достатніх для створення потрібних обсягів активів, називаються пасивними операціями. Відповідно до характеру формування коштів ці операції можна класифікувати на три групи:

• Операції з формування власного капіталу;

• Операції з залучення коштів;

• Операції з позичання коштів (позичкові операції).

Операції з формування власного капіталу – це сукупність заходів щодо формування статутного та інших фондів і резервів, у яких розміщується власний капітал банків.

До власного капіталу банку відносять: статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулих років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію – страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. Додатковий капітал не може бути більшим 100% основного капіталу.

Основним видом банківського капіталу є статутний капітал. На момент реєстрації комерційного банку він не може бути меншим установленої норми.

За підсумками року на підставі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, установленої НБУ. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку.

Комерційні банки зобов’язані формувати резервні фонди на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку. Коли діяльність банку може нести загрозу інтересам вкладників, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду. Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Крім резервного фонду у комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто – це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто – це капітал-брутто за вирахуванням вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій АТ, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто – це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Операції із залучення коштів – це сукупність заходів банків щодо мобілізації коштів на поточних, строкових та інших рахунках клієнтів (юридичних та фізичних осіб). Основну частину залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торговельного капіталу, грошові накопичення громадських організацій, суспільних фондів, фінансових посередників, особисті грошові накопичення населення. Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (процентів), установлення норм обов’язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні та недепозитні. Банки залучають вільні кошти переважно через виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватись з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісію за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче від установленого рівня.

Строкові депозити (вклади) – це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і які можуть бути зняті після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Однією із форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам. Сертифікат – це цінний папір, що може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку.

Операції з позичання коштів – це дії апарату банку з мобілізації коштів шляхом емісії та продажу банківських облігацій і отримання позичок в інших банках, у тому числі НБУ. На відміну від звичайних акцій, облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом певного терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власникові номінальну вартість цього цінного папера. Комерційний банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватись або на основі їх продажу за договорами з покупцям, або через обмін на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними – від одного дня до шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило нижча, ніж за кредитами наданими господарниками, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Важливу роль у формуванні ресурсів банків відіграють їх позички у центрального банку як кредитора останньої інстанції і як регулятора грошового ринку. Таке позичання коштів може здійснюватися через:

• Участь в операціях НБУ на відкритому ринку;

• Одержання стабілізаційного кредиту.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через організацію тендерів, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»). Короткострокове рефінансування банків за допомогою операцій на відкритому ринку здійснюється на строк до 14 днів, середньострокове – до шести місяців, під забезпечення і на тендерній основі. Одержані на підставі тендера кредити НБУ не можуть бути пролонговані й підлягають обов’язковому поверненню.

Банки можуть залучати кошти також на біржових та позабіржових торгах з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти. Одним із головних способів такої торгівлі є операції РЕПО, тобто на умовах зворотного викупу.

Отже, оскільки пасивні операції – це дії апарату банку, спрямовані на формування коштів, достатніх для створення потрібних обсягів активів, то можна зробити висновок, що вони відграють головну роль у бізнесовій діяльності банків.