139. Трансакційні витрати грошового ринку та роль посередників у їх зменшенні.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їхнє економічне призначення – забезпечення базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для успішного функціонування. Це призначення проявляється через два завдання, які виконують фінансові посередники:

• Забезпечення ефективного зведення кредиторів (заощадників) і позичальників;

• Надання на вигідних умовах послуг з зменшення ризиків; забезпечення ліквідності активів, надання надійної інформації.

Зведення заощадників і позичальників постійно супроводжуються певними витратами, головними з яких вважаються:

• Трансакційні витрати;

• Інформаційні витрати.

Ці витрати несуть заощадники у зв’язку з пошуком надійних позичальників та з покриттям збитків від ризиків неповернення позичальниками коштів. Чим вищі ці витрати, тим довше вони будуть утримувати заощадників від розміщення своїх вільних коштів. Зменшити витрати заощадники можуть такими способами:

• Нарощувати обсяги своїх вільних коштів до такого рівня, за якого відносні витрати (на одиницю позичених коштів) знизяться до прийнятного рівня. Недолік – відсікає від грошового ринку малих заощадників, втрати позичальників і економіки в цілому через недоодержання потрібних їм коштів;

• Перекладання зазначених витрат на позичальників. Недолік – дорожча вартість позичок для позичальників і обмежений доступ до ринку малих позичальників, втрати заощадників, та економіки в цілому внаслідок уповільнення грошового обороту капіталу;

• Перекладання заощадниками своїх витрат на третіх осіб – фінансових посередників, які можуть істотно знизити ці витрати як для заощадників, так і для позичальників.

Розглянемо детальніше трансакційні витрати та способи їх зниження через фінансових посередників. Трансакційні витрати – це витрати, пов’язані з купівлею-продажем фінансових інструментів – акцій, облігацій, сертифікатів, векселів та ін. Їх несуть заощадники, тому вони повинні враховувати ці витрати при визначенні доцільності своїх інвестицій у цінні папери. Трансакційні витрати включають брокерські комісійні, оплату послуг нотаріуса, юриста та ін. Фінансові посередники мають можливість знизити трансакційні витрати двома шляхами:

• Економією витрат завдяки збільшенню масштабу операцій – досягається завдяки тому, що трансакційні витрати мало залежать від сумарного обсягу фінансової операції. Наприклад, оформлення купівлі 1000 акцій коштуватиме майже стільки ж, скільки і 10 000 акцій. У другому випадку купівля однієї акції обійдеться в 10 разів дешевше, ніж у першому. Це дасть можливість фінансовим посередникам об’єднувати кошти багатьох невеликих заощадників і купувати для них акції з мінімальними трансакційними витратами;

• Вдосконалення експертизи операцій – веде до економії тому, що фінансові посередники, маючи досвідчений та високопрофесійний персонал, можуть самостійно визначати доцільність придбання тих чи інших активів, розробити й укласти потрібні угоди. Звичайно, для здійснення експертної оцінки власними силами, фінансові посередники здійснюють певні додаткові витрати на утримання висококваліфікованих працівників та запровадження сучасних технологій. Проте завдяки економії масштабу ці витрати розподіляються між великою кількістю подібних операцій, унаслідок чого досягається значна економія витрати на одну операцію.

Отже, слід зробити висновок, що по-перше, фінансове посередництво покликане створювати найбільш сприятливі умови для успішного функціонування суб’єктів грошового ринку, і по-друге, що окрім забезпечення сприятливих умов, робота з фінансовими посередниками здатна зменшити витрати, які можуть виникати в процесі такого функціонування.

цін.

Широкомасштабна хвиля банківських банкрутств у США в 1930-1933 рр., спричинених значною мірою панікою серед вкладників, спонукала до такої інновації, як страхування банківських депозитів, яка була запроваджена у 1933 р. За багато десятиліть ця новація повністю себе виправдала.

Важливу роль у розвитку фінансових інновацій, особливо в банківській діяльності, відіграє технічний прогрес. Завдяки широкому застосуванню комп’ютерної техніки банки та інші фінансові посередники істотно знизили витрати з надання послуг, що дало їм змогу збільшити вкладення в маркетинг та розробку нових видів продуктів, адекватних новому рівню банківських технологій (яскравий приклад – банківські пластикові картки).

Успіхи технічного прогресу відкрили широкі можливості для інноваційного розвитку фінансових відносин у напрямі інтернаціоналізації фінансових ринків, формування міжнародного банківництва, удосконалення міжнародних розрахунків тощо. Наприклад, це дає можливість фінансовим брокерам та дилерам здійснювати операції з купівлі-продажу цінних паперів на будь-якій біржі світу, завдяки чому істотно розширилися межі трансформації капіталу, підвищилась ефективність фінансових ринків та дієвість фінансового посередництва.

Що стосується інформаційних витрат, то ситуація лишається сумнівною, оскільки разом з розширенням меж ринків, розширюються масштаби ймовірних ризиків, адже, наприклад, обвал курсів цінних паперів чи валютного курсу в будь-якій країні перекидається на ринки інших країн, загрожуючи значними збитками величезній масі інвесторів та фінансових посередників.

На базі технічного прогресу розвивається і така інновація у фінансовій сфері, як сек’юритизація активів. Лише після запровадження комп’ютерних технологій в обіг та обслуговування клієнтури, фінансові інституції одержали можливість формувати у великі пакети мало ліквідні вимоги до значної кількості малих боржників (позичальників) і продавати їх як цінні папери від свого імені. Їх покупцями найчастіше є великі інвестиційні компанії.

Мотивом до розвитку фінансових інновацій є і такий чинник, як ухилення від регулятивних вимог органів фінансового контролю, від податкових зобов’язань та ін.. Наприклад, щоб знизити додатковий податковий тиск, банки активно ведуть пошуки нових джерел мобілізації коштів, які не підлягають обов’язковому резервуванню. Одним із таких джерел є залучення банками позичок від інших банків (вітчизняних та іноземних) та випуск власних боргових зобов’язань (облігацій, банківських векселів та ін..), або відкриття банками іноземних філій у тих країнах, де депозити взагалі не резервуються чи резервуються за значно нижчими ставками тощо.

На завершення, слід зауважити, що розвиток інновацій – це своєрідний локомотив розвитку інституційної структури грошового ринку.