1.3. Державне регулювання бухгалтерського обліку та облікова політика

Основними нормативно-правовими документами, які визначають правові основи регулювання, організації і ведення бухгалтерського обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996 - ХІV та розроблені на його основі Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти що до ведення обліку та складання фінансової звітності. Причому інші нормативні акти з бухгалтерського обліку діють лише у частині, що не суперечить вище названим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Державне регулювання бухгалтерського обліку в Україні здійснюється з метою :

створення єдиних правил ведення обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, в межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації з їхнього застосування.

При Міністерстві фінансів України як дорадчий орган створюється методологічна рада бухгалтерського обліку. До її складу входять висококваліфіковані науковці, фахівці міністерств та підприємств, представники громадських організацій, бухгалтерів і аудиторів. Метою створення методологічної ради є:

організація розробки та розгляду проектів національних Положень(стандартів) і інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічне забезпечення впровадження сучасних технологій збору й обробки обліково-економічної інформації;

розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Відповідно до законодавства України бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, що ведеться кожним підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, повинні ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку.

Особливості ведення обліку на підприємствах визначаються обліковою політикою.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика розробляється кожним підприємством самостійно. Вона є складовою частиною фінансово-господарської діяльності. Для того, щоб звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити інформацію про облікову політику підприємства та її змінах. Розкривається облікова політика у примітках до фінансової звітності.

Основною метою облікової політики є забезпечення користувачів достовірною інформацією про фінансово-майновий стан підприємства та результати його діяльності, необхідної для прийняття управлінських рішень. Оскільки фінансова звітність формується на підставі даних бухгалтерського обліку, а бухгалтерський облік повинен вестися на усіх підприємствах повсякденно, то кожному підприємству на початку своєї діяльності необхідно сформувати свою облікову політику та закріпити її у відповідному наказі.

При виборі облікової політики необхідно враховувати такі фактори:

організаційно-правову форму підприємства та форму власності;

галузеву належність;

розміри підприємства та наявність структурних підрозділів;

стратегію фінансово-економічного розвитку;

особливості технології виробництва та маркетингової стратегії;

кадрове забезпечення та соціально-економічні умови діяльності підприємства;

кон’юнктуру ринку та економічний стан в країні;

стан законодавчої бази (особливо податкового законодавства).

Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку. Її зміна можлива лише у випадках передбачених національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.