3.2. Проблеми ефективного використання бюджету держави

Незважаючи на те, що Україна визнана державою з ринковою економікою, перехід української економіки від командно-адміністративних методів управління до ринкових триває. До недавнього часу цей процес ускладнювався затяжною вітчизняною кризою, як економічною, так і політичною. Нині внаслідок світової економічної кризи проблеми перебудови механізмів господарювання поглибились. Переосмислення ролі держави в управлінні народним господарством розкололо українське суспільство. Думка частини науковців схиляється до посилення державою ручного керування, інші вважають, що «невидима рука ринку» повинна керувати економікою.

Не вирішеним залишається й питання пріоритетності фінансування економічного чи соціального розвитку держави. Адже пожвавлення економіки призводить до збільшення обсягів виробництва і, як результат, збільшення податкових надходжень, що, у свою чергу, спричиняє підвищення розмірів соціальних виплат. Проте під час кризи доходи громадян суттєво зменшуються, особливо це стосується малозабезпечених верств населення, їх першочергові потреби не можуть бути самотужки задоволені. Унаслідок, на перше місце виходить потреба в збільшенні фінансування соціальних видатків, посилюється соціальна функція держави, тобто функція забезпечення потреб громадян у суспільних благах і фінансової підтримки найбільш уразливих верств населення [ 3,с. 136].

Видатки є інструментом досягнення справедливості в процесі надання певних благ з метою забезпечення граничного рівня добробуту кожного громадянина. Украй необхідним є усунення недоліків існуючої системи розподілу видатків бюджету. Слід підкреслити, що видатки бюджету повинні обчислюватись із врахуванням обсягів доходів, а структура видатків - відповідати стратегії соціально - економічного розвитку країни [5,с.110].

Витрати являють собою обсяг коштів, що спрямовуються на надання певних послуг. Тобто витрати виступають інструментом здійснення видатків, засобом проведення обміну фінансових ресурсів на конкретну потребу. Видатки та витрати бюджету повинні відповідати стратегії соціально - економічного розвитку країни в цілому й адміністративно-територіальних одиниць зокрема, а також забезпечувати реалізацію відповідної політики держави. Сучасний стан формування видатків бюджетів різних рівнів свідчить про соціальну спрямованість державної політики. Варто зазначити, що видатки на соціальний розвиток повинні забезпечувати вирішення питань економічного розвитку в майбутньому. Наприклад, реалізація довгострокових програм зайнятості сприяє боротьбі з безробіттям серед молоді і, як результат, покращується соціальне становище останніх. Також доведено, що інвестиції в людський капітал є високоефективними вкладеннями в розвиток соціуму й економіки в цілому [16,с. 523].

Проте нині в Україні видатки соціального напряму спрямовані виключно на фінансування споживацьких потреб, зокрема, на збільшення розмірів соціальних виплат і поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати. У процесі формування видаткової частини бюджетів на наступний рік основні зусилля держави спрямовуються переважно на вирішення поточних проблем без достатньої оцінки впливу таких рішень на майбутній економічний розвиток [4,с.223].

Видатки Державного бюджету - це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Держава здійснює видатки які обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

* необхідність утримання державних установ;

* рівень розвитку регіонів держави;

* зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

* форми надання бюджетних коштів;

* інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі [8,с.30].

Фінансування видатків здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Важливим завдання досягнення ефективного виконання видаткової частини Державного бюджету є спрямування їх на забезпечення сталого розвитку України та її регіонів.. Зокрема, законодавчі акти, чинність яких призводить до збільшення державних витрат (наприклад, про підвищення заробітної плати державних службовців, про збільшення пенсій або про додаткові соціальні гарантії), можуть прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходів. Ефективним засобом обмеження зростання державних витрат може слугувати встановлення часу дії державних програм. Це означає, що прийняття нових програм допускається тільки із зазначенням дати їх завершення, а продовження дії програми потребує прийняття спеціального рішення. Проте головним моментом в вдосконаленні фінансів є не стільки зменшення затрат, як збільшення доходів бюджету [7].

Одним з напрямків підвищення ефективності видатків є зменшення податкових пільг. При зменшенні податкових пільг з’явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства. Українському бюджету притаманне переважання екстенсивного збільшення асигнувань на соціальні видатки без здійснення системних змін щодо підвищення ефективності цих видатків та перебудови системи соціального захисту в країні. За таких умов зростання соціальних видатків містить у собі досить потужний інфляційний потенціал. Держава повинна орієнтуватися на підвищення ефективності соціальної інфраструктури а не соціального утримання [11].

Використання можливостей для підвищення ефективності витрат, дозволяє поліпшити загальну якість витрат, не збільшуючи їх загального рівня. Цього ефекту можна досягти завдяки переорієнтації вже здійснюваних програм чи перерозподілу ресурсів на користь важливіших пріоритетів. Такий підхід вимагає від міністрів особливої відповідальності, тому уряд має оцінювати можливості щодо наймання приватних компанії щодо надання окремих державних послуг та встановлення індикативного рівня цін на деякі товари та послуги. Також потрібно систематично оцінювати ефективність використання ресурсів, виділених з попередніх бюджетів [18,с.25].

Отже, ефективність виконання видаткової частини Державного бюджету України відіграє важливу роль у економічному розвитку держави. Видатки є складовою частини Державного бюджету, слід більше приділяти уваги на їхнє цільове призначення, оскільки велика частина видатків використовується за нецільовим призначенням. Значну частину видатків займають капітальні видатки, що не є позитивною тенденцією, оскільки держава мало фінансує інвестиційну діяльність та мало розвинуті підприємства. Цільове використання видаткової частини, збільшення фінансування капітальних видатків , перерозподіл ресурсів на користь важливіших пріоритетів та систематично оцінювати ефективність використання ресурсів позитивно вплине на ефективне використання видатків державного бюджету [12,с.568].

Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання до кризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку - це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки [10,с.18].

Причинами зазначених проблем є: неефективні й негнучкі видатки. Структура видатків бюджету негнучка, що підвищує уразливість економіки щодо шоків. В останні роки понад 90 % загального фонду держбюджету складали захищені статті. При цьому, згідно зі звітами Рахункової палати, кожна третя гривня з бюджету витрачалася неефективно:

. хронічне перевищення та швидке зростання зобов'язань стосовно бюджетних ресурсів, що спричинює постійне коригування бюджету, податкового законодавства й ускладнює адміністрування та прогнозування

. слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним горизонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;

. слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов'язань у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних коливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4%) створює ризик зростання урядових зобов'язань;

. непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсектору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору [13,с.61].

На шляху інтеграції України до ЄС одним із пріоритетних завдань держави є забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією України, наближення стандартів життя до європейських.

Узявши на себе зобов’язання щодо перетворення на соціально орієнтовану державу, Україна спрямувала свої дії на підвищення рівня добробуту населення, приділяючи особливу увагу його вразливим групам.

Ця Стратегія визначає цілі та пріоритетні напрями проведення реформи у сфері надання соціальних послуг, передбачає заходи щодо розширення доступу осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, до соціальних послуг, забезпечення їх якості та ефективності.

У державі утворена розгалужена мережа установ та закладів комунальної власності, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги Так, у 2012 році діяло понад 3 тис. таких установ та закладів, що надали соціальні послуги більш як 3 млн. осіб. Водночас, за результатами попереднього визначення потреб адміністративно-територіальних одиниць у соціальних послугах, не охопленими такими послугами залишаються понад 1 млн. осіб.

Соціальні послуги також надаються громадськими, благодійними та релігійними організаціями. Громадськими організаціями реалізуються інноваційні проекти, у тому числі проекти, спрямовані на надання соціальних послуг із запобігання виникненню складних життєвих обставин, підвищення рівня професіоналізму соціальних працівників, інших фахівців, що надають соціальні послуги. В окремих регіонах місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування надають фінансову підтримку таким організаціям, а отже, забезпечують розвиток системи надання соціальних послуг, зокрема недержавного сектору.

Разом з тим сучасна система надання соціальних послуг є недостатньо ефективною. На рівні адміністративно-територіальної одиниці не запроваджено ефективні механізми раннього виявлення осіб, планування та надання соціальних послуг з урахуванням визначених потреб. На сьогодні надання соціальних послуг залежить від можливостей наявної мережі установ та закладів комунальної власності, що надають соціальні послуги, що призводить до неможливості повністю задовольняти потреби осіб. До того ж не проводиться системна робота із залучення до надання соціальних послуг та підтримки, зокрема фінансової, громадських, благодійних та релігійних організацій.

Під час надання соціальних послуг не запроваджено інформаційний обмін інформацією щодо надання інших видів соціальної допомоги, що унеможливлює застосування комплексного підходу до подолання складної життєвої ситуації особи. При цьому повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку системи надання соціальних послуг не визначені законодавством.

Соціальні послуги, як правило, задовольняють лише невідкладні потреби вразливих груп населення, не орієнтовані на запобігання виникненню складних життєвих обставин, не формують в осіб навичок реінтеграції у суспільство, що призводить до утримання значної кількості таких осіб під опікою держави; надаються в стаціонарних інтернатних установах та закладах, внаслідок чого не реалізується право осіб проживати у громаді.

Концепція реформування системи соціальних послуг, реалізована не в повному обсязі внаслідок відсутності законодавчого регулювання питань, зокрема, щодо формування соціального замовлення, визначення потреб адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах, їх видах та обсягах, планування та надання соціальних послуг з урахуванням визначених потреб і запровадження стандартизації зазначених послуг.

Система соціальних послуг повинна базуватися на таких принципах:

• орієнтованість на задоволення потреб отримувачів соціальних послуг;

- адресність їх надання;

• залучення отримувача соціальних послуг до самостійного розв’язання власних проблем;

• надання соціальних послуг з урахуванням визначених потреб та забезпечення проживання отримувачів таких послуг у територіальній громаді;

• створення для суб’єктів, що надають соціальні послуги, рівних умов на ринку таких послуг;

• якість та ефективність надання соціальних послуг;

• прозорість надання таких послуг.

Метою Стратегії є забезпечення доступності осіб до соціальних послуг, підвищення якості та ефективності їх надання.

Для досягнення зазначеної мети необхідно: запровадити механізм запобігання виникненню складних життєвих обставин та удосконалити систему управління, координації і взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги; модернізувати наявну інфраструктуру соціальних послуг та створити конкурентний ринок зазначених послуг шляхом впровадження механізму стимулювання суб’єктів, що надають соціальні послуги, до постійного підвищення рівня якості таких послуг; розширити перелік соціальних послуг, що надаються за місцем проживання їх отримувачів; затвердити перелік соціальних послуг та запровадити їх стандартизацію з метою забезпечення надання гарантованого державою обсягу соціальних послуг; визначити критерії діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги; розробити і запровадити методику проведення оцінки потреб дитини та її сім’ї як обов’язкову умову для планування та надання соціальних послуг; удосконалити систему проведення моніторингу та оцінки якості соціальних послуг шляхом застосування методики оцінювання результативності таких послуг, ефективності діяльності суб’єктів, що їх надають; створити незалежні інспекції та запровадити громадський моніторинг якості соціальних послуг; забезпечити оптимізацію використання коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел для фінансування соціальних послуг, що дасть змогу вплинути на ефективність їх надання, а також удосконалити методику проведення розрахунку вартості послуг; забезпечити підвищення статусу соціальних працівників, інших фахівців, що надають соціальні послуги, та запровадити механізм їх соціальної захищеності; удосконалити систему підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації таких працівників та фахівців.

Відносно висока питома вага видатків у соціальну сферу є загалом позитивна для суспільства. Проте в сучасних умовах дискусійним залишається питання, який саме напрям бюджетного фінансування є пріоритетним – соціального забезпечення чи економічного розвитку. З одного боку, збільшення обсягів фінансування видатків на економічний розвиток повинно стимулювати розвиток виробництва, покращення інвестиційного середовища, підвищення заробітної плати та життєвого рівня населення. З іншого боку, економіка, де виробництво ставиться на перше місце, нівелює людину як особистість.

Для розв’язання проблем у соціальній сфері та підтримки реалізації політики економічного розвитку слід вирішити завдання забезпечення наповнення бюджету та підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Для цього Кабінетом Міністрів України була прийнята програма дій, де передбачені [5]:

- оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади;

- досягнення макроекономічної стабілізації з метою створення сприятливих умов для запровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, удосконалення регуляторної політики, оптимізації державних витрат і повного виконання державних зобов’язань перед суспільством із скорочення витрат на утримання органів управління та інших державних органів;

- мінімізація негативних соціальних наслідків у результаті реалізації виваженої та відповідальної соціальної політики, спрямованої на підтримку найуразливіших верств населення та недопущення високого рівня безробіття.

Видатки відображають економічні відносини, що виникають у зв’язку з використанням фінансових ресурсів держави. Вони здійснюються за допомогою витрат, що являють собою інструмент обміну грошового фонду держави на конкретні суспільні послуги для досягнення добробуту населення країни. Визначення напрямів, форм, структури й обсягів видатків базується на принципах раціональності, ефективності, цілеспрямованості та доцільності й відповідає стратегії соціально-економічного розвитку країни. Бюджетна політика України на сучасному етапі має соціальне спрямування. Відзначається висока питома вага видатків у соціальну сферу. Проте існує ряд проблем, що суттєво зменшують соціально-економічний ефект цих видатків, серед них:

- неефективна система надання соціальних пільг і допомог;

- більша частина видатків спрямована на фінансування споживання;

- відсутність стратегії соціально-економічного розвитку.

Для подолання цих проблем слід визначити пріоритетність фінансування економіки, шляхи її подальшого розвитку та спрямованості на розширення виробництва чи посилення соціальної функції.

На нашу думку, на державному рівні треба виробити підходи для визначення пріоритетів у видатковій політиці, законодавчо закріпити стратегію економічного розвитку на довгостроковий період. Витрати бюджетів повинні спрямовуватись у сферу виробництва, на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності, на фінансування капітальних видатків, на підтримку малого та середнього бізнесу, оскільки постійне фінансування споживання, велика частка видатків на соціальні потреби в загальному обсязі видатків не приводить до розвитку економіки, а тільки збільшує інфляцію, пришвидшує процес зубожіння населення.