Теорема Коуза та трансакційні витрати в інституційній економіці

Теорема Коуза: всі можливості для

взаємовигідного обміну повністю вичерпуються зацікавленими сторонами,

за умови, що трансакційні витрати дорівнюють нулю, а права власності

чітко визначені. Інше формулювання таке: якщо права власності

специфіковані й трансакційні витрати дорівнюють нулю, то структура

виробництва буде залишатися незмінною, незалежно від змін у розподілі

прав власності.

З теореми випливає, що первинний розподіл прав власності не

впливає на результат виробництва.

Використання трансакційних витрат як інституту економічного аналізу дає змогу для інтерпретації інституціональної рівноваги та її модифікації в перехідній економіці. Ефективність ринкової економіки значною мірою залежить від досконалості інституціональної структури суспільства. Основна роль кожного з інститутів полягає у зменшенні трансакційних витрат. Мінімізація трансакційних витрат зумовлює до підвищення конкурентоспроможності ринкової структури і, отже, у більшості випадків спричинює зростання ефективності функціонування ринкового механізму. Ця залежність має і зворотний зв'язок. Неефективна діяльність інститутів або наявність інституціональних бар'єрів на шляху конкуренції суб'єктів господарювання веде до протилежного результату. Вивчення їх у конкретному середовищі передбачає чітку змістовну характеристику явища та категорії конкуренції.

«Ціна підкорення закону» та інститут «поза легальної економіки».

У інституціональній економіці виникнення корупції пов’язують із високою «ціною підкорення закону»: йдеться про грошові та альтернативні витрати суб’єктів господарювання, пов’язані з жорстким дотриманням законодавства. Отже, якщо офіційна «ціна підкорення закону» вища, ніж витрати на корупційні дії, то корупція розвиватиметься швидкими темпами. Таким чином, найбільш дієвим способом подолання корупції є запровадження регуляторних заходів, спрощення дозвільних процедур поряд з поступовою передачею більшої частини управлінських функцій на регіональний локальний рівень та приведення національного законодавства до стандартів демократичних країн.

«поза легальноа економіка» - господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податків, збільшуючи власні прибутки.

Сутність «інституційних рамок» ведення бізнесу/економічної діяльності

інституційні рамки визначають умови виникнення і розвитку організацій. Бізнес-середовищу властиві відповідні інституційні межі, якими визначаються підходи до обґрунтування стратегії інституційного проектування бізнес-середовища: структурно-функціональний (визначення структури, зв'язків та механізму функціонування інститутів, їх цільове формування через обґрунтування стратегічних пріо­ритетів) та компромісно-еволюційний (спонтанна адаптація інститутів до проблем, що виникають у процесі розвитку). При цьому, потрібно враховувати інституційну структуру бізнес-середовища як упорядковану систему інститутів, які продукують моделі економічної поведінки та встановлюють обмеження для суб'єктів господарювання в межах економічної системи; інституційну насиченість бізнес-середовища, яка забезпечує достатній регуляторний вплив на економічні процеси та знижує загрози деформалізації правил і норм взаємовідносин між владою і бізнесом; рівень трансакційних витрат від реалізації управлінських функцій; здатність інститутів до скоординованої модернізації при зміні моделі та умов соціально-економічного розвитку. 

Теорія контрактів в інституційній економіці

дозволяє аналізувати вплив інституційного середовища на процеси укладання і виконання контрактів. В цьому випадку домінуючими є "правила гри", засновані на формальних (конституційних) нормах (конституційне право, адміністративне і майнове право, різні законодавчі і нормативні акти).

Теорія фірми в інституційній економіці

Інституційні теорії фірми протиставляють фірму ринку, бо фірма відповідно до зазначених теорій — це система довгострокових контрактів, а ринок — взаємовідносини короткострокового характеру. Фірма — засіб мінімізації підприємцем витрат цінового (ринкового) механізму координації, засіб, за допомогою якого підприємець долає ринкову невизначеність. "Поза фірмою виробництво спрямовується динамікою цін і координується за допомогою низки трансакцій обміну на ринку. Але всередині фірми ці ринкові трансакції усунені, а роль складної ринкової структури з трансакціями обміну виконує підприємець-координатор, який і спрямовує виробництво"