Теоретико-методологічні засади інституціоналізму. Загальна характеристика трьох класичних течій інституціоналізму.

Основні методологічні принципи інституціоналістів:    1) філософія соціального позитивізму і прагматизму;    2) історико-генетичний метод, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції, визначення факторів та виділення етапів суспільного розвитку; інтерес до історичного методу стимулювався еволюційною теорією Дарвіна;    3) широке використання емпірико-описового та статистичного методів;    4) інтеграція економічних досліджень з іншими соціальними науками і заперечення „чистої” економічної теорії;    5) принцип технократичного детермінізму, бо в основі економічного розвитку, вважали інституціоналісти, лежить поступальний рух науки і техніки;    6) вихідною та основоположною в дослідженнях є категорія інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Спираючись на технократичний детермінізм та категорію інституту інституціоналісти використовували методологічний прийом дихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво через взаємодію технологій (використання знань для досягнення корисних цілей) та інституцій (реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми поведінки).    Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем „соціальної психології" суспільства).

Течії інституціоналізму

- Соціально-психологічний інституціоналізм (Веблен):

Критикуючи паразитичний спосіб життя заможних класів, вчений вважав, що майбутнє за суспільством, звільненим від влади бізнесу і функціонуючим в інтересах усього соціуму. Для цього необхідно реформувати суспільство, суть реформи полягає в прискоренні НТП і зростанні ролі науково-технічної інтелігенції.

- Соціально-правовий інституціоналізм ( Дж. Коммонс )

Як і більшість інституціоналістів, він вважав систему бізнесу неефективною, оскільки капіталізм вільної конкуренції досяг фінансової стадії, яка характеризується посиленням "соціальних конфліктів" через монополістичну "нечесну" конкуренцію підприємців. Усунення соціальних протиріч у суспільстві ознаменує перехід до стадії адміністративного капіталізму. У цьому переході особливу роль повинен відіграти, на думку вченого, уряд, який має бути підконтрольним суспільній думці і здійснювати демонополізацію економіки. Правові рішення, прийняті таким урядом, сприяли б реалізації інтересів колективних інститутів (корпорацій, політичних партій і т. ін.).

- Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм (Мітчелл)

Єдиним механізмом подолання протиріч, що виникають у різних фазах ділових циклів, є державне регулювання в сфері кредитно-грошового і фондового ринків у поєднанні з вирішенням соціально-культурних проблем.

Роль формальних та неформальних інститутів у розвитку ринкової економіки.

Неформальні інститути (інституціональні правила) формування суспільних стандартів поведінки суб’єктів інноваційної діяльності стосуються моралі, рівня громадянської культури, економічного мислення, рівня людського капіталу, менталітету, соціальної відповідальності бізнесу. Формальні інститути (інституціональні правила) інноваційної діяльності виступають фактом юридичного закріплення неформальних правил, які склалися в суспільстві в процесі тривалого історичного відбору: права власності і правові інститути; політичні інститути (політичні свободи), фінансові інститути, організація кредитної та банківської системи, інститути тіньової економіки. формальні та неформальні інститути економічної влади виступають як стійкий феномен, що супроводжують трансформаційні зміни економічної системи, оскільки саме інститути економічної влади формують складові інституційного ладу. формальні та неформальні інститути економічної влади виконують основну, якщо не головну, роль в економіці та суспільстві в цілому, оскільки саме інститути економічної влади регулюють доступ до ресурсів, а також формують принципи цього доступу, через неформальні правила. Через формальні та неформальні інститути суб’єкт економічної влади вирішує, яким способом буде втілювати ті чи інші економічні інтереси у життя.