17

Тема 10 норми права у системі соціальних норм

1. Поняття та види соціальних норм.

2. Поняття, ознаки та види норм права.

3. Структура норми права.

Рекомендована література

1. Агешин Ю. А. Политика, право, мораль. — М., 1982.

2. Головченко В. Взаємодія права із іншими соціальними ре­гуляторами // Юридичний вісник України. — 1998. — № 9. —

С. 22.

3. Клейнер Г. От права природьі к природе права. — М.: Прогресе, 1988.

4. Нормьі советского права: Проблеми теории. — Саратов, 1987.

5. Осауленко А. О. Санкція і юридична відповідальність у публічному праві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2003. — № 4. — С. 140.

6. Плахов В. Д. Социальньїе нормьі: философские основа- ния общей теории. — М.: Мьісль, 1985.

7. Рьібушкин Н. Н. Запрещающие нормьі в советском праве. — Казань, 1990.

8. Сенякин Н. Н. Специальньїе нормьі советского права. — Саратов, 1987.

9. Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: пи­тання теорії // Право України. — 2005. — № 11. — С. 28.

Теми рефератів

1. Співвідношення соціальних і правових норм в регулю­ванні суспільних відносин.

2. Співвідношення норм права та моральних норм.

3. Підстави та класифікація норм права.

1. Поняття та види соціальних норм

Ще на ранніх стадіях розвитку людського суспільства спіль­не проживання людей та його різноманітні сфери вимагали упорядкування. В процесі життєдіяльності людини в багатьох випадках повторювались одні і ті самі випадки поведінки, які мали суспільну значимість. Виникла необхідність охоплювати такого виду поведінку загальними правилами і упорядковувати їх, надавати їм стійкого характеру, забезпечувати їх незалеж­ність від випадковостей чи довільного суб’єктивного впливу.

Упорядкування поведінки людей здійснювалося за допо­могою різних правил, які з часом стали еталоном, моделлю, взірцем такої поведінки, тобто соціальними нормами. Вони зумовлені об’єктивними потребами розвитку суспільства та спрямовані на упорядкування суспільного життя. Приписи соціальних норм стосуються не конкретної особи, а певного кола або всіх людей.

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов’язану із взаємовідносинами між людьми, їх об’єднаннями і суспільними групами. Саме цим соціальні нор­ми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних, які встановлюють порядок поведінки людей зі штучними або природними об’єктами, а також явищами природи.

Соціальні норми формуються різними шляхами, але загаль­ним є те, що вони відображають досвід різних варіантів поведін­ки суб’єктів в тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальних нормах закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди. Отже, со­ціальна норма, що регулює поведінку людей в суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і опрацювання у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів.

Соціальна норма формується в ході цілеспрямованої діяль­ності людей та є результатом цієї свідомої діяльності. Вона є наслідком взаємодії суб’єктивних і об’єктивних факторів іс­торичного процесу, її сутність розкривається через об’єктивні і суб’єктивні характеристики.

Отже, соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб’єктів шляхом встановлення діянь, що повинні або не повинні здійснюватись, визначення умов, за яких передбачу­ване діяння дозволяється або забороняється, чи визначаються суб’єкти, на яких за вказаних умов поширюється правило по­ведінки, що встановлюється тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що веде до забезпечення системності і певної передбачуваності розвитку суспільних відносин. За­вдяки цьому учасники цих відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб’єктів у ситуаціях, передбачених в конкретних соціальних нормах.

Водночас в соціальній нормі присутні суб’єктивні якості, тому що потреба суспільства в підтриманні стабільності суб’єктивно визнається класами, індивідами, соціальними групами. Результатом такого усвідомлення є бажання взяти під захист одну групу норм, використати нормативні системи до найбільш оптимального обслуговування загальних, класо­вих або групових інтересів.

Отже, соціальні норма — це правила поведінки загаль­ного характеру, які виникли в процесі історичного роз­витку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

За способом їх утворення і забезпечення соціальні норми поділяються на:

а) правові;

б) моральні;

в) корпоративні;

г) звичаї;

д) традиції.

За сферою соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на:

а) економічні;

б) політичні;

в) сімейні;

г) релігійні;

д) етичні та естетичні.

Правові норми мають досить широкий діапазон своєї дії, однак поза дією правових норм знаходяться окремі сфери суспільних відносин, регуляторами яких виступають норми моралі, релігії, звичаї і традиції.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла. Моральним є те, що приносить людям добро. І навпаки, дії, що спричинюють зло, оцінюються як аморальні.

Як одна з форм суспільної свідомості і система правил поведінки моральні настанови можуть бути класово обумо­вленими. Саме тому одне і те саме явище з погляду різних класів або суспільних груп може мати різну моральну оцінку: як добро чи зло.

Наприклад, таке соціальне явище, як безробіття з позиції підприємця — моральне явище, що приносить йому добро.

Воно забезпечує ринок надлишками робочої сили, дає мож­ливість зменшувати розміри оплати праці робітників і таким чином збільшувати свої прибутки. Водночас з погляду робіт­ників безробіття — зло, бо воно знецінює їхню робочу силу, позбавляє джерел, засобів до існування.

Слід мати на увазі, що у суспільстві сформувалися мораль­ні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема це — турбота про літніх людей, надання матеріальної і моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

Частиною загальноморальних норм виступає релігійна мораль. Моральні норми забезпечуються перш за все внут­рішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встанов­люються та забезпечуються політичними партіями, громадськи­ми організаціями та іншими об’єднаннями. Особливості цього виду соціальних норм полягають в тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об’єднань громадян і спрямовану на досягнення цілей, заради яких вони створю­валися. Корпоративні норми мають відповідати конституції країни, законам та іншим нормативно-правовим актам.

Звичаї — це правила поведінки, що склалися історично і в результаті багаторазових повторень ввійшли у звичку людей. Прикладом звичаю як регулятора поведінки людей може бути ритуал зустрічі сходу сонця після випускних вечорів. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обґрунтування. Різновидом звичаїв є традиції. Вони також зумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідомості людей того чи іншого типу по­ведінки. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

Релігійні соціальні норми («не вбий», «не вкради» тощо) належать до загальнолюдських цінностей і становлять основну частину майже всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових систем.

Отже, суспільні відносини регулюються за допомогою соціальних норм, які формуються як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин.