13 Християнство як чинник нових культурних процесів у Київській державі.

Християнство створило широку основу для об'єднання всіх народів російського суспільства. Християнство поступово почало витісняти язичницькі обряди і традиції і на цій основі сталася гуманізація суспільства. Значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Прийняття християнства сприяло становленню міської культури переважно в сільськогосподарській, за родом життєдіяльності, країні. Під впливом християн розвивалися храмове будівництво, книжкова справа, література, історія та філософія.

На основі християнізації відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі, яка значною мірою набуває візантійську форму. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, при верховенстві першої над другою. У першій половині 11 століття починається оформлення церковної юрисдикції. У ведення церкви передаються справи про шлюб, розлучення, сім'ї, деякі спадкові справи. Значна роль відводиться церкві в міжнародних справах, пов'язаних з поглибленням відносин з християнськими державами і церквами.

Другою причиною видозміни християнства на Русі було те, що християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи тривалий опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов´янські традиції. Звідси активна взаємодія християнства і язичництва, характерна для давньоруської культури майже протягом усього її існування. Поступово склався світоглядний синкретизм, відбулося злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої.

Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв´язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток  її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв'язки  з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами.

Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр.

14  Особливості архітектури Київської Русі.

Для давньої Русі характерними були дерев’яні та земляні оборонні укріплення.

Такі укріплення надійністю не поступалися кам’яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.

Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби – городні.

Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними зрубами.

Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.

Власне, укоси й утворювали земляні вали. Неприступності укріпленням надавали та рови.

Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збереглися до наших днів, можуть служити вали Білгорода (нині село Білгородка Київської області) – могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.

Кільце міських укріплень мало кілька воріт. Ворота розміщували в дерев’яних вежах або між двома вежами.

Надворотні вежі іноді були кам’яними (Софійські ворота «міста Володимира» в Києві), в особливих випадках над брамами будувалися відворотні церкви.

Перед воротами через рови були перекинуті дерев’яні мости (Овруч), що іноді підіймалися спеціальними пристроями.

2. Забудова міст

Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша – це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.

Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.

На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.

Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5–1 гектара у менш важливих центрах.

Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва – поділ).

Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.

Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50–100 гектарів.

Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.

Поза міськими укріпленнями були передмістя – сторони, або кінці.

Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі – біля виходу глин тощо.

Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візантії. Зате залишалася земля для присадибних садків.

Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд – вулицю.

Напрям вулиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості.

Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця.

Головна вулиця, здебільшого, пролягала від головної брами окольного "города" до дитинця.

Вулиці вимощували дерев’яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам’яними брилами, обтесаними з лицевого боку, або битою цеглою.

Основним матеріалом для міського будівництва було дерево.

3. Кам’яне храмове будівництво Київської Русі

Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.

Найдавнішу кам’яну споруду – князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі.

У літопису ця споруда згадується пiд 945 р. 

Протягом 989–996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородицi, відомий під назвою Десятинної церкви – перший християнський кам'яний храм Київської Русі.

Кам’яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого.

У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави – Софiю Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.

Будівництво розгорталося не тільки у стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор.

Видатною пам'яткою давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073–1078 рр. 

Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108–1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Михайлівський Золотоверхий собор, який значною мірою, хоч у дещо зменшеному вигляді, повторював Успенський собор. 

Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам’яток було споруджено за часів роздробленості.

Тільки в Києві тоді збудували 19 кам’яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, бані церкви Спаса на Берестові (1125 р.), Богородицi Пирогощої на Подолi (1136 р.), Кирилівської церкви тощо.

Багато храмів з’явилося у Чернігові. Досконалістю й майстерністю виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Iллiнська й П’ятницька церкви.

Споруджуючи храми, руські майстри застосовували візантійські прийоми, успадковані від архітектури Стародавнього Риму.

Наприклад, від стародавньоримської техніки походить спосіб мурування з тонкої цегли – плінфи – на вапняковому розчині з домішкою товченої цегли.