12 Світоглядні уявлення слов’ян: міфологічний простір та релігійні вірування.

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу, є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі.Ранні релігійні вірування слов'ян пройшли такі стадії розвитку: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.Фетишизм - віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів. Фетиші - це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У слов'ян це - стріла, плуг, чаша, пізніше - меч.Магія (чаклунство) - віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. У стародавніх слов'ян - це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.Тотемізм - віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин. Тотем вважається покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв'язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т.д.)Землеробські культи - це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.Шаманство - це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб.. Вірили, що дух (добрий чи злий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля і т.д.

Світосприймання слов'ян було досить своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв'язків, військових походів. Світоглядна система узагальнила досвід, набутий власним родом, а також найкраще, що було у сусідів. Одну із особливостей теїстичного типу надприродного становить єдиносуща двоїстість змісту образів богів. Це цілком стосується й східнослов'янського політеїзму, в якому уявлення богів складаються із специфічного сприйнятою людиною її ставлення не тільки до природного класу речей, а й до суспільних явищ, до самої себе як соціально визначеного індивіда. Таким уявляли київські язичники всіх богів, починаючи з найдавніших - Рода й Білобога. Род видавався їм зачинателем усього живого, розпорядком долі людей (і богів), творцем Вирію - українського Олімпу. Його син Білобог був творцем землі, води й світла, а водночас і богом добра, що постійно вів боротьбу з Чорнобогом - носієм зла, лиха. Таким був і один з найголовніших богів Вирію - Сварог (ймовірно від санскриту свар - небо; інша гіпотеза: сва-рог - той, що все породив). Сварог - бог неба і вогню, а також ремесел, ковальської справи і ковалів.

На перше місце було поставлено Перуна - бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру, а можливо, і війни (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і єдине божество жіночої статі (Мокош) - покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження. Двоє з названих Нестором богів, Хорс і Симаргл, вважаються за походженням іранськими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало полі етнічний характер, тому в пантеоні слов'янських богів були й неслов'янські, в даному випадку іранські.Перуна вважали богом дощу, вогню і блискавки, а водночас і богом війни та воїнів. Особливе місце у пантеоні посідали Купало і Коляда. Слов'яни поділяли календарний рік на Коляду і Купало, тобто на зиму і літо. Коляду вважали богинею неба, дружиною Дажбога, матір'ю

На початку ХХ ст. з'явилася версія, згідно з якою Володимир не лаштував пантеону слов'янських богів, а встановив культ єдиного верховного бога Перуна, виявивши тим самим прагнення до монотеїстичної теорії. Дажбог (Даждьбог) як син Сварога, син Неба, уявлявся язичникам богом сонця, який на зиму ховає живильні промені, а весною знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя.Велес (або Волос) був захисником худоби, покровителем скотарства й торгівлі, а можливо й плідності, творильності взагалі.Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Образ Мокоші -поширений серед багатьох слов'янських народів і спершу пов'язувався передусім з опікуванням водами, врожайністю льону та окотом овець. У слов'ян Мокоша також вважалася покровителькою пологів та породіль, іншими словами вона була богинею плідності.Велес (або Волос) був захисником худоби, покровителем скотарства й торгівлі, а можливо й плідності, творильності взагалі.Особливу шану стародавні слов'яни віддавали деревам і птахам, що вважалися основоположниками або покровителями якогось роду, племені (прояв тотемізму). Перше місце у вшануванні займав дуб, особливо старий, - символ міцності; ясень - символ Перуна; клен і липа - символи подружжя; береза - символ чистої матері-природи. Священними вважалися птахи й тварини, зокрема зозуля - провісниця майбутнього; голуб - символ кохання; ластівка - доля людини; ворони - священні птахи, іноді передвіщали нещастя; сова - символ смерті та пітьми. Багатьом птахам присувався дар пророцтва.

Мифология. До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. У воді жили водяники, які любили перевертати човни, а тому рибалки мусять добре знатися з ними і задобрювати їх. У болотах живуть болотяники або ациболоти, в очеретах порядкують очеретяники. Навіть і криниці живе криничний дід.Ліси населяли лісовики або полісуни, які жили у дуплах сухих дерев. Ночами вони можуть верещати і лякати людей. А коли полісуни починали битися, у лісі здіймалася буря. Лісовика й усе лісове царство поетично оспівала у “Лісовій пісні” Леся Українка.Давні українці вірили, що у збіжжі обов'язково повинні жити польовики, які дуже люблять викочуватися в хлібах і носитися з вітром по них.Подругами і сестрами русалок водяних вважалися лісові мавки. Як розтануть сніги, мавки засаджують гори і долини квітами. А коли все розквітає, вони заквітчують свої коси, заманюючи хлопців своєю красою.Народні казки і легенди змальовують демонічну істоту, що має вигляд старого діда з величезними бровами і віями. Це вій. Від погляду його може гинути все навкруги. Очевидно саме з оповідями про вія пов'язані повір'я про недобрі очі й зурочення.Найдавнішим уособленням зловорожих сил був упир. Упирі - персонажі, що стоять на межі між зооморфними і антропоморфними істотами. Така двоїстість форми властива й багатьом іншим образам демонічного типу, зокрема уявленням про “нечистих” небіжчиків (утоплеників, убитих тощо) та про вовкулаків. До речі, вовкулаки - це теж перевертні, ворожбити й звичайні люди, чаклуванням перевернуті на вовків.

І звичайно ж найпопулярнішим образом української демонології є чорт (біс, диявол, дідько, люципер, сатана, нечистий, куций, той і т.і.). Звичайним помешканням чорта вважали млини, глибокі провалля, зарості бузини, чортополоху тощо.

Домове вогнище було головною святинею дому. Богом домового вогнища у слов'ян був домовик або домовий.

Міфологія стародавніх слов'ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або просто пеньок.