66 « Руська правда» - видатний документ правової культури часів Київської Русі.

«Руська правда» - звід законів, найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини Київської Русі. «Руська правда» - основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Давньоруської держави. Цей звід законів мав величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків «Руської правди», які прийнято поділяти на три редакції-коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють п'ять і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин. Коротка редакція містить: «Правду Ярослава», або «Найдавнішу правду» (автором її вважається Ярослав Мудрий); «Правду Ярославичів», або «Статут Ярославичів» (цей текст приписується синам Ярослава Мудрого), а також дві статті - так званий «Поклон вірний» та «Урок мостникам», щодо походження яких немає точних відомостей. Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею. «Покон вірний», або «Статут вірний», визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування»* княжого слуги - вірника (збирача віри), а «Урок мостникам» безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представникам княжого апарату.

«Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер. «Руська правда» - виключно світський пам'ятник феодального права. Усі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами. «Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.

67 Основні проблеми моральної культури в творі В.Мономаха «Повчання дітям…», та їх сучасна актуальність

Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світської людини старої Русі,

зокрема її книжного читання, мовного та літературного вміння, а разом із тим християнського

забарвлення політичної ідеології того часу. «Повчання» було написано напередодні 1125 р. (у

ньому згадується, що Володимир готується до смерті) Твір князя Володимира змальовує ідеальний образ правителя Руської землі, який повинен стежити за збереженням єдності та могутності Русі, запобігти князівським усобицям і захистити руські землі від нападників; він сподівається, що майбутні покоління винесуть із цих «Повчань» зерно істини і не зроблять тих помилок, які колись у своєму житті припустився Мономах.

Моральні настанови Володимира Мономаха співзвучні традиційним уявленням про позитивні національні риси особистості українця: сердечність, працелюбність, щедрість, гостинність, релігійність та ін.

68 Культура сільськогосподарського виробництва в Київській Русі, її основні здобутки

Сільське господарство було основою економіки Київської держави, орне землеробство - провідною галуззю сільськогосподарського виробництва. У XI-ХП ст. дво- і трипільна парові системи переважали практично на всій території. Використовувалися такі знаряддя, як рало, соха і плуг, коси для сінокосів та збирання бобових, лопати, граблі, вила, сокири, ціпи тощо. У XII ст. з'явились водяні млини. Вирощували жито, пшеницю, овес, просо, гречку, ячмінь для пивоваріння, з бобових культур - горох, квасолю, сочевицю, боби. В селянському господарстві посіви льону і коноплі були обов'язковими як сировина для виготовлення тканин та олії. Найпоширеніші городні культури - капуста, ріпа, цибуля, часник, мак, гарбузи, дині. Розводили велику (корів, волів) і дрібну рогату худобу, коней, свиней, свійську птицю (курей, качок, гусей). За "Руською Правдою", крадіжка домашніх тварин вважалася одним із найважчих злочинів. Допоміжними були садівництво, бджільництво, мисливство, рибальство, збиральництво. Значення продуктів збиральництва - грибів, ягід, диких плодів, горіхів - зростало в неврожайні роки.

Доменіальне господарство у загальновотчинному відігравало меншу роль, ніж селянське, проте воно визначало прогрес у сільському господарстві, давало більші можливості вдосконалювати знаряддя праці, застосовувати передову на той час агротехніку, вирощувати нові культури тощо.

Головну роль у сільськогосподарському виробництві відігравало дрібне господарство селян - вільних і феодально залежних - на основі особистої праці. Селянське господарство - подвір'я-дим - залишалося складовою дворища. Розмір індивідуального селянського земельного наділу дорівнював у середньому одному "плугові", що був одиницею оподаткування і становив близько 15 га землі. Існували також невеликі господарства і менша одиниця оподаткування - "рало". Альменди були у спільному користуванні громади. На чолі громади стояли обрані на вічі староста (отаман) і десятники. Громада мала власний копний суд ("копа" - зібрання громади), контролювала сплату податків і виконання державних повинностей.

69 Основні ідеї твору «Слово о полку Ігоревім» та їх сучасне культурологічне значення.

Головна ідея твору укладена в " золотому слові " Святослава , князя Києва , матері міст руських. Кличе він усіх хоробрих князів на боротьбу з ворогами : " Приєднуйтеся ж , панове , в золоте стремено за образу нашого часу , на землю Руську , за рани Ігоря , хороброго Святославича ! Кличе російська Боян об'єднатися князів , щоб не тривожили вони народ своїми чварами , щоб разом могли дати відсіч будь-якому ворогові " .

    А незабаром далеко - далеко на Сході зберуться монгольські племена під руку Чингіз -хана.

  Нині , як багато століть тому, знову розпалися слов'янські землі . Росія , Україна , Білорусія боряться з проблемами поодинці . Чи зберуться вони знову ? Хто знає ...