18 Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях хііі - xiVст. Культура Галицько-Волинського князівства.

Історія Галицько-Волинського князівства — частина історії Стародавньої Русі періоду феодальної роздрібненості. Причини роздрібненості обумовлені виробничими відносинами, для яких було характерне зростання продуктивних сил у сільському господарстві та ремеслі. Розвиток натурального господарства, відсутність національного ринку, ослаблення економічних зв'язків породжували прагнення до відокремлення. Опора великого князя київського — дружинники, ставши землевласниками, керувалися перш за все власними інтересами. Влада київського князя їх обтяжувала. Посилилась експлуатація смердів з боку удільних князів і бояр. В умовах феодального гніту вибухали народні повстання проти гнобителів. Великий князь київський у межах всієї держави не міг захистити феодалів і бояр, забезпечити їхні інтереси. В удільних князівствах створювався апарат влади, що відповідав потребам князів. Роль політичного центру вже відігравав не Київ, а головне місто у вотчині князя, де знаходилась його резиденція. Удільний князь, керуючись власними інтересами та інтересами підлеглого йому боярства, енергійно домагався незалежності від великого київського князя. Отже, роздрібненість давньоруської держави мала об'єктивний характер, оскільки вона була обумовлена розвитком феодального ладу.

Галицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. на основі об'єднання Галицької і Волинської земель, яке здійснив Роман Мсти-славич. Воно було розташоване в лісовій та лісостеповій зонах. Відбувався процес відокремлення ремесла від сільськогосподарського виробництва. У містах розвивається виробництво одягу, бойового спорядження, обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарництво, ювелірне виробництво, яке досягло високого рівня.

Активно розвивалася торгівля. З країн Західної Європи привозили сукно, полотно й оселедці. Жвава торгівля велася з Києвом та іншими стольними містами. Археологічні знахідки засвідчують, що з Києва до Галицько-Волинського князівства надходили промислові вироби, в першу чергу художні твори і ювелірні вироби. Літопис повідомляє, що Данило привіз із Києва дзвони для збудованої ним у Холмі церкви.

Зростання торгівлі впливало на розвиток шляхів, через які транспортувалися товари па великі відстані. У ті часи існувало багато різних шляхів, якими користувалися купці. Найважливішим був шлях, який сполучав Галицько-Волинське князівство з Києвом. Торгівля зв'язувала Галицько-Волинське князівство з країнами Заходу і Сходу, вопа відігравала важливу роль не лише у розвитку економіки краю, але і його освіти та культури.Розвиток феодальної власності привів до соціального розшарування Галицько-Волинського суспільства.

19 Особливості української культури в литовсько-польську добу.

Після занепаду Київської Русі литовське проникнен-ня, польська експансія, татарська агресія суттєво вплину-ли на перебіг подій в українських землях. У XIV--XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культур-ному розвитку України. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгів-лю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зрос-таюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 p.; татарська агресія. Піднесенню ук-раїнської культури сприяли технічний і технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Вза-ємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне об-личчя українських земель.

Новим явищем політичної культури цього періоду слід вважати і феномен Запорозької Січі, яка була праобразом майбутньої української державності.

Значні зміни в XIV--XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їх суспільного життя стало співіснуван-ня правових систем різного характеру та походження. Го-ловними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено тради-ційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель -- Волоське право.У період XIV--XVI ст. в народний побут входять годин-ник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що сут-тєво вплинули на суспільне життя.

Розвивається фольклор. Народна творчість звертається насамперед до оспівування традицій Київської Русі. В ціло-му переважає обрядова поезія (русальні, купальські, об-жинкові пісні, голосіння, а з XVI ст. з'являються нові фоль-клорні жанри -- думи, історичні пісні, нова тематика -- боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой -- козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідейний зміст -- становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму, формування в народу нового рівня самосвідомості, громадянського обов'язку та віри у власні сили.

Значні якісні зміни відбулися в духовній культурі. Протягом XIV--XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мо-ва», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» -- це певна спільна основа, схо-динка в становленні української та білоруської національ-них мов. На зламі XV--XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови -- староукраїнська та старобілоруська.