3. Поняття і ознаки договору міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст.715 ЦК).

Наявність в ЦК спеціальних правил, що відносяться до виключно до договору міни (бартеру), свідчить про те, що відношення законодавця до цього договору як до самостійного типу цивільно-правових договірних зобов’язань є не тільки даниною багатовікові традиції, але і результатом розуміння його місця в систем договірного регулювання цивільно-правових відносин, а також прагненням детальної регламентації зазначених правовідносин з урахуванням усіх присутніх їм особливостей. Самостійний характер договору міни в сім’ї цивільно-правових договорів передбачає виділення певних, притаманних цьому договору ознак, які відрізняють його від усіх інших типів договірних зобов’язань, у тому числі і договору купівлі-продажу:

По-перше, договір міни належить до числа договорів, спрямованих на передачу майна (сюди ж відносяться купівлі-продаж, оренда, дарування, позика та ін.) і тим самим він відрізняється від договорів по виконання робіт (наприклад, підрядних), з надання послуг (комісія, доручення, транспортна експедиція) та від засновчих договорів (наприклад, простого товариства).

По-друге, за договором міни майно, передається у власність контрагента. Дана ознака дозволяє відмежовувати договір міни від тих договорів на передачу майна, за якими майно передається у володіння користування (оренда, позика).

По-третє, від інших оплатних договорів, за якими, як і за договором міни, майно також передається у власність контрагента (купівлі-продаж, позичка), договір міни відрізняється характером зустрічного надання. За договором міни виключається можливість повернення майна, аналогічного отриманому, так і сплата його вартості, як це має місце при договорі позички та при купівлі-продажу.

Дана ознака (обмін товару) уявляє собою особливість предмету договору міни і є безспірним критерієм для виділення його у самостійний тип цивільно-правових договірних зобов’язань.

І нарешті, останньою кваліфікуючою ознакою договору міни, яка дозволяє його відмежувати від усіх інших договорів з передачі майна у власність, є момент переходу права власності на товари, що обмінюються. Стосовно договору міни діє спеціальне правило, що визначає момент переходу права власності на такий товар, яке суттєво відрізняється не тільки від норм, що регулюють договір купівлі-продажу, але і від загальних правил про цивільно-правовий договір. Сіть цього правила полягає у тому, що за договором міни право власності на отримані в порядку обміну речі переходить до кожної із сторін одночасно після того, як зобов’язання з передачі товарів виконані обома сторонами (ч.4 ст.715 ЦК).

З точки зору загальної характеристики договору міни як усякого цивільно-правового зобов’язання він є консенсуальним, відплатним(еквівалентний), двостороннім, класичним синалагматичним договором .

Основні елементи договору міни.

Предметом договору міни є дії кожної із сторін з передачі у власність іншій стороні обмінюваного товару. ЦК України (§ 6 глави 54) не містить спеціальних правил, що регламентують предмет договору міни, тому його регулювання здійснюється нормами про купівлю-продаж, про договір поставки, контрактації, якщо це не суперечить суті договору міни (ст.716 ЦК). Умови про предмет договору міни відносяться до числа істотних умов цього договору, тому для визнання його укладеним від сторін вимагається узгодити та передбачити безпосередньо в тексті договору умову щодо кількості та найменування товарів, що обмінюються. Усі інші умови, які відносяться до предмету договору міни, можуть бути визначені у відповідності з дизпозитивними нормами про купівлю-продаж, поставки тощо.

В юридичній літературі зазначені протилежні точки зору з приводу того, чи можуть визнаватися об’єктами міни майнові права? Неможливість майнових прав бути самостійними об’єктами договору міни витікає з того, що саме законодавче визначення цього договору виключає можливість визнання майнових прав товаром і відповідно правочину зі взаємної уступки сторонами майнових прав договорами міни.

Річ у тім, що за договором міни кожна із сторін передає товар у обмін на інший у власність іншій стороні. Майнові права у самостійному вигляді не можуть належати кому-небудь на праві власності або іншому речовому праві.

Що стосується ціни договору міни то відповідно до статті 715 ЦК, кожна сторона зобов’язана передати один товар в обмін на інший. Відмінність полягає також у тому, що кожна сторона цього договору одночасно є як продавцем так і покупцем. Гроші в якості оплати в цьому договорі можуть виступати лише додатковим засобом платежу, у випадках, коли передається товар більшої вартості на товар меншої вартості. Тобто цей договір є не тільки відплатний, (кожна сторона отримує зустрічне задоволення), а ще і еквівалентний

Форма договору міни. Договір міни повинен укладатися у формі, яка є тотожною тій, в якій необхідно укладати відповідний договір купівлі-продажу, контрактації, поставки певного товару.

Особливості правового регулювання договору міни. При регламентації зобов’язання, що виникає з договору міни, необхідно враховувати специфіку того чи іншого договору, положення якого застосовуються до договору міни. Ця специфіка полягає у наступному.

По-перше, у випадках, коли у договорі міни відсутні умови про ціну товарів, що обмінюються, а також про розподіл між сторонами витрат, пов’язаних з виконанням зобов’язань, слід виходити з припущення, що предметом договору є обмін рівноцінними товарами. Витрати ж на передачу товарів, їх прийняття та інші дії, що пов’язані з виконанням договору, повинні в кожному конкретному випадку покладатися на ту сторону, яка несе відповідні обов’язки за договором. Разом з тим, якщо з тексту договору витікає, що його предметом є обмін нерівноцінними товарами, на сторону, яка зобов’язана передати товар, ціна якого нижче, а ніж ціна товару, що пропонується обміняти, покладається додатковий обов’язок по сплаті різниці у ціні на зазначений товар. Оплата різниці в ціні повинна бути здійснена безпосередньо до або після передання товару, який має більш низьку ціну. Договором може бути передбачений інший порядок компенсації різниці у цінах (роботами, послугами тощо).

По-друге, обмін товарами за договором міни не обов’язково повинен бути одномоментним, не виключені випадки, коли у відповідності з договором дати передання товарів, що обмінюються не співпадають: спочатку свій обов’язок з передання товару виконує одна сторона, а потім, через певний час, -її контрагент. У подібному випадку, коли строки передання обмінюваних товарів не співпадають, виконання обов’язку з передачі майна товару тією стороною, для якої передбачений більш пізній термін передачі товару, визнається зустрічним виконанням зобов’язання. Це означає, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.2 та 3, ст.538 ЦК).

По-третє у порівнянні з нормами, що регулюють договір купівлі-продажу, та із загальними положеннями про цивільно-правовий договір, ЦК передбачає спеціальне правило щодо договору міни, яке стосується моменту переходу права власності на обмінювану річ. Суть цього правила полягає у тому, що у разі коли законом або договором міни не передбачено інше, право власності на товар, що обмінюється переходить до сторін, які виступають за договором міни в якості покупців, одночасно після виконання зобов’язань передати відповідні товари кожній із сторін.

Нарешті, остання особливість, яка обумовлена сутністю міни, полягає в тому, що у випадку евікції товару (вилучення товару отриманого за д. міни), сторона у якої цей товар був вилучений, має право вимагати від іншої сторони не тільки відшкодування збитків, але і повернення товару, який було отримано в порядку обміну.

І всеж визначальною ознакою договору міни є передача кожною зі сторін іншій стороні товару у власність Обмін речами з переданням їх лише у володіння або у користування свідчить про встановлення між сторонами інших відносин, але не договору міни.

Так господарський суд не визнав договором міни обмін товару на уступку права вимоги майна від третьої особами, оскільки при уступці неможливий перехід права власності, що є необхідною умовою для договору міни.