Розвиток групи в колектив

Група на початковому етапі роботи може бути неорганізованою асо­ціацією випадково дібраних людей, що склали певний іспит і отримали змогу працювати під чиїмось керівництвом.

Сама людська природа спонукає будь-яке об’єднання людей, якщо воно до-сить довготривале, утворити певну внутрішню структуру. У та­кій групі зазвичай усі рівні, проте вона із свого складу виділяє лідера, який бере на себе влаштування якогось аспекту спільної діяльності. Як­що до появи лідера всі працювали пара-лельно, то після цього робота виконується спільно. Змінюється і ставлення до ці-лей діяльності: якщо раніше воно збігалося лише частково, то тепер – повністю.

Внутрішня структура групи створюється після узгодження прагнень і мети всіх її членів. Зовнішня структура вноситься ззовні і закріплю­ється розпоряджен-ням керівника. У кращому разі зовнішня офіційна і внутрішня неофіційна струк-тури збігаються, взаємно підсилюють і зміцнюють одна одну.

Виникнення емоційних контактів, поступливості або опору групо­вому тиску, сенсорної і психофізіологічної сумісності є передумовою переходу до вищого рів-ня розвитку групи. Це вже не дифузна група, в якій визначальними є безпосередні відносини і взаємодія підлеглих.

Проте в дійсності виявляється, що мета групи або «команди» орга­нічно не пов’язана із суспільне значущими ідеалами і підпорядкована вузьким внутрішнім інтересам. Така група є корпорацією, що пере­слідує лише особисті інтереси, во-рожі для інших людських спільнос­тей. Вона не спроможна перетворитися на ко-лектив.

Залежно від змісту спільної діяльності, її ціннісної орієнтації, мети і прин-ципів, від внутрішньої згуртованості у психології прийнято роз­різняти такі групи: група-асоціація; група-кооперація, або дифузна група; група-корпорація; колек-тив. Такий поділ цілком прийнятний і щодо класифікації груп.

Типовим прикладом групи-асоціації буде збірна команда світу з якогось ви-ду спорту: наявність зірок першої величини ще не гарантує успіху в єдиноборст-вах з командами нижчого класу. Колективна твор­чість найчастіше переважає індивідуальну майстерність.

Групі-кооперації бракує єдності колективного вольового зусилля і колектив-них емоцій, які тим сильніші, чим більш суспільно значущими є цілі, до яких прагнуть і яких досягають її члени в груповій діяльності.

Саме тому актуальною стає потреба з’ясувати мотиви, якими керу­ється осо-бистість, здійснюючи свій емоційний (а також і діловий) ви­бір, коли вона надає перевагу одним спільникам і відкидає інших.

За А. В. Петровським, цей механізм можна назвати мотиваційним ядром міжособистісних відносин. Численні експерименти доводять, що зміст мотивацій-ного ядра вибору партнера в структурі міжособис­тісних стосунків є показником то-го рівня розвитку, якого досягла група як колектив.

На початкових стадіях формування групи підставою для вибору є безпосе-реднє емоційне забарвлення ставлення до людини. А згодом орієнтація вибору змінюється. Більшої ваги набуває зовнішність і пере­ваги партнера – у привабли-вості, шляхетності, контактності тощо. Ви­бір у групах вищого рівня розвитку здійснюється не тільки на підставі враження, яке з першого погляду справляє член групи.

Оцінка враховує й глибші якості людини, що виявляються під час спільної діяльності, у значущих для неї вчинках, світоглядних установ­ках, переконаннях.