2.1.3. Англо-американська система

До країн з англо-американською системою цивільного права належать Велика Британія, США, Канада, Південно-Африканська Республіка, Австралія, Нова Зеландія, частково Індія та Ізраїль. В основі цієї системи права лежить звичаєве право та право справедливості, які в своїй сукупності і склали прецедентне право. Особливий вплив на модифікацію прецедентного права здійснили США, що обумовлено розвитком комерційних відносин у цій країні.

Найбільш поширеним джерелом цивільного права в англо-американській системі є судовий прецедент, тобто сукупність рішень судів вищої інстанції, що є обов'язковими для застосування нижчими судами при вирішенні аналогічних справ. При цьому вони можуть прийматись, змінюватись чи скасовуватись залежно від потреб практики. Досить велика роль відводиться також і звичаям, які є передумовою формування нових прецедентів.

В англо-американській системі цивільного права також вирізняють фізичних та юридичних осіб. Фізичні особи як суб'єкти правовідносин наділені правосуб'єктністю, яка на практиці поділяється на активну та пасивну. Під активною правосуб'єктністю розуміють здатність до самостійного вчинення правового акта, під пасивною – здатність бути носієм прав та обов'язків. Правосуб'єктність фізичних осіб є рівною та належить їм з моменту народження і до моменту смерті. Обсяг активної правосуб'єктності залежить від віку особи. Інститут представництва в англо-американській системі цивільного права відсутній, а всі можливі дефекти в активній правосуб'єктності фізичних осіб компенсуються інститутом довірчої власності.

Юридичним особам в англо-американській системі права, крім передбачених способів створення, відомий також і спрощений спосіб, за яким юридична особа, яка дотримується певних формальних вимог, вважається такою, що існує, навіть коли її державна реєстрація і не відбулася.

В англо-американській системі цивільного права (на відміну від континентальної системи, де основною категорією є речове право, яке поділяється на: право на свої речі та право на чужі речі) існує єдине та неподільне поняття власності. Дане поняття є досить широким за своїм значенням, оскільки містить у собі як право власності, так і всю низку інших речових прав у розумінні континентальної системи права, крім того й окремі види майнових та виключних прав. Право власності в англо-американській системі права носить двоякий (розщеплений) характер. Сутність цього феномену полягає у тому, що власником є як сам власник майна, так і особа, яка вчиняє інші повноваження над цією річчю. При цьому зміст права власності для кожного з цих учасників не є усталеним і може встановлюватися за згодою.

Особливим видом власності в англо-американському праві є довірча власність. Її сутність полягає у тому, що початковий власник передає річ в управління довіреному власнику з тим, щоб той передав цю річ чи доходи від її експлуатації набувачу вигоди.

Англо-американській системі цивільного права не відоме поняття зобов'язання. Натомість вирізняють дві основні категорії: договір та делікт.

Договором вважається зроблена взамін подання (задоволення) обіцянка, забезпечена санкцією (можливістю звернутися до суду). Тобто, на відміну від континентальної системи права, обіцянка укласти договір (оферта) не має, як правило, юридичної сили до моменту її прийняття іншою стороною (акцептування) і може бути відкликана без будь-яких наслідків.

Ніякої доктринальної класифікації договорів не існує. Є певні види договорів, вироблених практикою. Основною класифікацією договорів є поділ їх на: договори формальні (ті, що повинні бути укладені у певній формі) та договори неформальні (ті, що можуть укладатися у будь-якій формі). При цьому не існує принципу «договори повинні виконуватись», як це має місце в континентальній системі права. Натомість будь-яка сторона має право відмовитися від договору, відшкодувавши при цьому всі пов'язані з цим збитки у повному обсязі.

У деліктному праві поняття генерального делікту відсутнє і тому воно за своєю структурою складає цілу низку несистематизованих спеціальних деліктів, під якими розуміють різноманітні випадки заподіяння шкоди майну чи особі. На практиці вирізняють такі види деліктів: порушення володіння нерухомістю; порушення володіння рухомими речами; порушення прав особистості; унеможливлення вільного користування майном певного чи невизначеного кола осіб; наклеп; зговір з метою заподіяння шкоди чужому бізнесу; заподіяння шкоди внаслідок необережного ставлення до прав інших осіб тощо. Особливим видом деліктів є правопорушення, вчинені проти особи. Основні з них пов'язані з порушенням її загального особистого немайнового права, яким є право на приватне життя. Відповідальність за заподіяння шкоди, як правило, наступає при наявності вини у вигляді грошової чи іншої майнової компенсації.

Спадкування в англо-американській системі цивільного права ґрунтується на переході усієї низки прав та обов'язків у довірчу власність третьої особи, яка виконує волю спадкодавця. При цьому допускається лише одна форма заповіту – письмова, підписана спадкоємцем у присутності не менше двох свідків.

Слід зазначити, що останнім часом чітко спостерігається тенденція до зближення двох правових систем. В англо-американській системі дедалі більшу роль починають відігравати нормативно-праві акти, натомість в континентальній системі спостерігається підвищення значення прецедентного права.