13.3 Договір міни

Відповідно до ст. 715 ЦКУ договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦКУ передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі обміну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦКУ, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Кожна зі сторін за загальним правилом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповідним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у власність іншої сторони товару, що обмінюється.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність – кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність – оскільки кожна із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність – оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має виконати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має право від неї вимагати.

Відповідно до ч. 4 ст. 715 ЦКУ, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов´язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносно земельних ділянок, положення ч. 4 ст. 715 ЦКУ щодо одночасного переходу права власності після виконання зобов´язань щодо передання майна обома сторонами слід застосовувати з урахуванням особливих правил щодо моменту виникнення права власності на земельну ділянку. Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

До відносин міни, у т. ч. земельних ділянок (на інше майно), а також міни земельними ділянками (одних ділянок на інші) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов´язання (ст. 716 ЦКУ).