12.3 Виконання зобов'язань

Виконання зобов'язання – це здійснення боржником дії (або утримання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення. Згідно зі ст. 526 ЦКУ зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦКУ закріплює обов'язковість виконання зобов'язання належними сторонами. Поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином називається цесією. Кредитора, який уступає своє право, називають цедентом, а особу, якій право уступається, – цесіонарієм.

Заміна боржника у зобов'язанні називається переведенням боргу.

Місце виконання зобов'язання – це місце, де боржник має вчинити дії, що складають об'єкт зобов'язального правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання. Згідно зі ст. 532 ЦКУ місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться за законом.

Строк (термін) виконання – це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об'єкт зобов'язального правовідношення. Відповідно до ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 531 ЦКУ боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Предмет виконання – це сукупність юридичних та матеріальних (якщо такі є) об'єктів зобов'язального правовідношення, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб'єктами (або утримання від дії), та майно, що має бути передане за зобов'язанням (якщо останнє пов'язано з його переданням).

Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Зобов'язання може виконуватись: у формі однократного акта або у формі кількох відокремлених у часі дій. Відповідно до ст. 529 ЦКУ кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Спеціальним способом виконання є внесення боргу у депозит нотаріуса.

12.4 Способи забезпечення виконання зобов'язань

Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняються засобами примусового характеру. Ці засоби можна поділити на дві групи.

До першої групи належать так звані загальні міри (спонукання до виконання зобов'язання, покладення обов'язку відшкодувати заподіяні його порушенням збитки тощо), що застосовуються у всіх випадках, за винятком тих, що виключені законом, договором або характером установлених відносин.

До другої групи належать так звані спеціальні забезпечувальні міри, що застосовуються лише для забезпечення тих зобов'язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором. Останні називаються способами забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 546 ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Але законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦКУ). Згідно зі ст. 551 ЦКУ предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі, а кредитор, отримавши неустойку, не позбавляється права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦКУ).

Відповідно до ст. 553 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за належне виконання нею свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 560 ЦКУ за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого зобов'язання. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання (ст. 570 ЦКУ). Але якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, який виконує лише платіжну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступних платежів. Тому при невиконанні зобов'язання за договором аванс повертається стороні, яка його надала.

Відповідно до ст. 572 ЦКУ в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема речі, цінні папери, майнові права), відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 ЦКУ). У ст. 575 ЦКУ дається визначення лише двох видів застав – іпотеки та закладу. Іпотека – це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а заклад – це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі. Відповідно до ЦКУ можна розрізняти заставу власного майна (прав) та заставу прав на чужі речі. Інші види застав установлюються та регулюються нормами спеціального законодавства. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

Відповідно до ст. 594 ЦКУ кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.