11.5. Оформлення права на спадщину

Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦКУ). Таке свідоцтво є правовстановлюючим документом, і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦКУ).

11.6. Спадковий договір

Цивільне законодавство передбачає новий різновид договорів – спадковий договір (статті 1302-1308 ЦКУ). Відповідно до ст. 1302 ЦКУ за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем за даним договором можуть бути три категорії осіб: подружжя, один із подружжя, інша особа; набувачем – дві: фізична та юридична особи. Якщо набувачем є юридична особа, то виконання дій, обумовлених спадковим договором, має бути здійснено його працівниками.

Відповідно до ст. 1304 ЦКУ спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1305 ЦКУ набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

ЦКУ у ст. 1306 встановлює такі особливості спадкового договору з участю подружжя:

1. Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

2. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Спадковий договір може бути розірваний судом за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду – на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень, або на вимогу набувача – у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦКУ).

12. Зобов'язальні права на нерухомість

12.1 Загальні положення про зобов'язання

На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На відміну від речового правовідношення, в якому праву однієї особи відповідає обов'язок усіх громадян взагалі без конкретизації, у зобов'язальному правовідношенні встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у ньому.

Суб'єкти зобов'язальних правовідносин – це як фізичні, так і юридичні особи. Уповноважена особа дістала назву кредитора, а зобов'язана – боржника.

Специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає у тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.

Зобов'язання – це взаємовідносини учасників економічного обігу (товарообміну), врегульовані нормами зобов'язального права, тобто один із різновидів цивільних правовідносин, зміст якого становлять певні права й обов'язки його учасників.

Зобов'язання є одним з різновидів цивільних правовідносин. Оскільки зобов'язання оформлюють процес товарообміну, вони належать до групи майнових правовідносин.

Зобов'язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов'язальному праві мають назву підстав виникнення зобов'язань. У разі, якщо певна підстава не передбачена цивільним законом, зобов'язальне правовідношення не виникає. Зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, проте не суперечать закону. Договір – це найбільш поширена підстава виникнення зобов'язання. Зобов'язання можуть виникати внаслідок адміністративних актів (актів органів державної влади та місцевого самоврядування – п. 4 ст. 11 ЦКУ) або за рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦКУ). Зобов'язання виникають внаслідок заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (підпункт 3 п. 2 ст. 11 ЦКУ). Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 3 ст. 509 ЦКУ). У випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (п. 6 ст. 11 ЦКУ).

У зобов'язанні можуть брати участь треті особи, тобто такі особи, які не є в зобов'язанні однією зі сторін. Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. У випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Об'єктом зобов'язального правовідношення є дії, що становлять водночас і зміст зобов'язання. Дія, що становить об'єкт зобов'язання, може полягати в передачі від однієї особи до іншої речі у власність (купівля-продаж, міна, дарування), наданні речі в користування (майновий найм), здійсненні послуг на користь іншої особи (доручення, комісія), утриманні від дій, виключне право на які належить кредиторові (видавничий договір). Дія, що становить предмет зобов'язання, може бути однократною, багатократною та тривалою.

Зобов'язання залежно від визначеності змісту поділяються на види. В альтернативному зобов'язанні боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором. Він може сплатити грошові кошти або передати майно на суму, що вказана у договорі. У факультативному зобов'язанні боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом. Зобов'язання поділяються на основні і додаткові. Додаткові зобов'язання забезпечують належне виконання основних. До них слід віднести заставу, що забезпечує виконання кредитного зобов'язання, поруку, яка надає можливість забезпечення виконання іншого зобов'язання тощо. У багатьох джерелах окремо виділяються грошові зобов'язання. Існує також поділ зобов'язань за підставою виникнення на договірні та позадоговірні.