
- •Розділ і. Законодавство про нерухомість
- •1. Загальні принципи та визначення основних правових термінів
- •1.1. Поняття законодавства та системи права в області нерухомості
- •1.2 Загальна характеристика цивільного законодавства
- •1.2.1 Поняття й структура цивільного законодавства
- •1.2.2 Дія цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб
- •1.2.3. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •1.2.4 Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •1.2.5 Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків
- •1.2.6 Захист цивільних прав і інтересів
- •2. Цивільне законодавство закордонних країн
- •2.1 Основні риси права з нерухомості (цивільного права) зарубіжних країн
- •2.1.1 Основні цивільно-правові системи сучасності
- •2.1.2. Романо-германська (континентальна) система
- •2.1.3. Англо-американська система
- •2.1.4. Загальна характеристика інших цивільно-правових систем
- •2.2 Порівняльне право з нерухомості (цивільне право) зарубіжних країн відповідно до цивільно-правових інститутів
- •2.2.1 Суб'єкти цивільних правовідносин у цивільному праві закордонних країн
- •2.2.2 Право власності та речові права
- •2.2.3 Договірне (контрактне) право
- •3. Цивільні правовідносини в області нерухомості
- •3.1. Поняття й особливості цивільних правовідносин
- •3.2. Здійснення цивільних прав
- •3.3. Захист цивільних прав
- •3.4. Відповідальність у цивільному праві
- •4. Суб'єкти цивільних прав в області нерухомості
- •4.1. Поняття суб'єктів цивільних прав та їх класифікація
- •4.2. Фізичні особи як суб’єкти прав на нерухомість
- •4.2.1. Правоздатність і дієздатність фізичної особи
- •4.2.2. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності
- •4.3. Юридичні особи як суб'єкти прав на нерухомість
- •4.3.1. Види юридичних осіб
- •4.3.2. Правоздатність та дієздатність юридичної особи
- •4.3.3. Філії та представництва юридичних осіб
- •4.3.4. Порядок припинення юридичної особи
- •4.4. Держава і територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин
- •4.4.1. Поняття й ознаки держави й територіальних громад як суб'єктів цивільних прав
- •4.4.2. Участь держави й територіальних громад у цивільних правовідносинах і їх правові форми
- •5. Об'єкти цивільних прав в області нерухомості
- •5.1. Поняття об'єктів цивільних прав
- •5.2. Речі як об'єкти цивільних прав. Майно
- •5.3 Поняття нерухомого майна (нерухомості)
- •5.4 Види нерухомості та їх характеристики як об’єктів цивільних прав
- •5.5 Державна реєстрація прав на нерухомість
- •6. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин в області нерухомості
- •6.1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин в області нерухомості
- •6.2. Поняття юридичного факту
- •6.3. Класифікація юридичних фактів
- •6.4 Правочини
- •6.5 Представництво і довіреність
- •6.6 Строки та терміни. Позовна давність у цивільному праві
- •7. Право власності на нерухомість
- •7.1 Поняття права власності
- •7.2 Способи набуття і припинення права власності
- •7.2.1 Право власності на землю (земельну ділянку)
- •7.2.2 Право власності на житло
- •7.3 Право приватної власності
- •7.4 Право державної власності на нерухомість
- •7.5 Право комунальної власності
- •7.6 Право власності на землю українського народу
- •7.7 Право спільної власності
- •7.7.1. Право спільної часткової власності
- •7.7.2 Право спільної сумісної власності
- •7.7.3. Особливості права спільної власності на землю
- •8. Інші речові права
- •8.1. Поняття та види інших речових прав
- •8.2. Ознаки інших речових прав
- •8.3. Правове регулювання речових прав на чуже майно
- •8.3.1 Право володіння чужим майном
- •8.3.2 Право користування чужим майном (сервітут)
- •8.3.3 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •8.3.4 Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •8.4 Правове регулювання інших речових прав
- •8.5. Співвідношення права власності та інших речових прав
- •9. Обмеження прав на землю
- •9.1. Поняття обмежень та обтяжень прав на землю
- •9.2 Класифікація обмежень прав на землю
- •9.3 Правове регулювання обмежень прав на землю
- •10. Захист права власності
- •10.1 Основні засади захисту права власності
- •10.2. Система цивільно-правових засобів захисту права власності
- •10.3 Віндикаційний позов
- •10.4. Негаторний позов
- •10.5. Позов про визнання права власності
- •11. Спадкування нерухомості
- •11.1 Загальні положення про спадкування
- •11.2. Спадкування за заповітом
- •11.3. Спадкування за законом
- •11.4. Здійснення права на спадкування
- •11.5. Оформлення права на спадщину
- •11.6. Спадковий договір
- •12. Зобов'язальні права на нерухомість
- •12.1 Загальні положення про зобов'язання
- •12.2 Цивільно-правовий договір
- •12.3 Виконання зобов'язань
- •12.4 Способи забезпечення виконання зобов'язань
- •12.5 Припинення зобов'язань
- •13. Види договірних зобов'язань стосовно нерухомості
- •13.1 Загальні положення щодо набуття права власності на нерухомість
- •13.2 Договір купівлі-продажу
- •13.2.1 Поняття та зміст договору купівлі-продажу
- •13.2.2 Купівля-продаж земельних ділянок
- •13.2.3 Перехід права власності на земельні ділянки при відчуженні будівель і споруд
- •13.2.4 Особливості набуття за цивільно-правовими угодами земельних ділянок державної та комунальної власності
- •13.2.5 Купівля-продаж житлових будинків (квартир)
- •13.3 Договір міни
- •13.4 Договір дарування
- •13.5 Договір ренти
- •13.6 Договір довічного утримання (догляду)
- •13.7 Договір найму (оренди)
- •13.7.1 Загальні положення
- •13.7.2 Договір оренди (суборенди) земельних ділянок
- •13.7.3 Договір найму (оренди) житла
- •13.8 Договір застави (іпотеки) нерухомого майна
- •13.9 Договір управління майном
- •13.10 Договір страхування
- •13.10.1 Загальні положення
- •13.10.2 Особливості страхування земельних ділянок
- •Список літератури Перелік нормативно-правових актів
- •Авторські видання
7.7.2 Право спільної сумісної власності
Спільна сумісна власність – це вид спільної власності, в якій частки не визначені заздалегідь. Вона дозволяє кільком особам володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Частки учасників визначаються при припиненні спільної сумісної власності, тобто при поділі або виділі з неї.
Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передбачається, а в інших — має бути висловлена у певній, передбаченій законом формі. Так, згода співвласників на вчинення правочину має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо відносно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2 ст. 369 ЦКУ).
Правочини щодо розпорядження спільним майном може здійснювати як кожний з учасників спільної сумісної власності, так і один із них, наділений цими повноваженнями щодо розпорядження.
При поділі спільної сумісної власності передбачається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено законом, домовленістю сторін або рішенням суду. Порядок поділу спільної сумісної власності та виділу з неї частки підпорядковується правилам, установленим у ЦКУ.
У ст. 368 ЦКУ зазначені лише два види спільної сумісної власності:
спільна сумісна власність подружжя;
спільна сумісна власність членів сім'ї.
Проте право спільної сумісної власності можуть мати фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦКУ).
Спільна сумісна власність подружжя виникає на підставі реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Спільна сумісна власність виникає на все майно, набуте під час шлюбу, якщо інше не встановлено шлюбним договором, а також якщо це майно не належить до особистої приватної власності кожного з подружжя (статті 57-59 Сімейного Кодексу України). Слід зазначити, що припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, а право на поділ спільного майна обидва з подружжя мають незалежно від припинення шлюбу.
Важливим видом спільної сумісної власності у ЦКУ є спільна сумісна власність членів сім'ї. Спільну сумісну власність членів сім'ї можна поділити на окремі підгрупи: спільна сумісна власність громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності; власність селянського (фермерського) господарства; спільна сумісна власність на квартиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
7.7.3. Особливості права спільної власності на землю
Ст. ст. 86-89 ЗКУ передбачають можливість використання земельних ділянок на праві спільної власності. Зокрема, згідно із ч. 1 ст. 86 ЗКУ земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Засади виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку визначені ст. 87 ЗКУ: при добровільному об´єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 88 ЗКУ договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
У чинній редакції ст. 87 ЗКУ названі не всі можливі способи встановлення спільної часткової власності. Спільна часткова власність може виникнути також при приватизації земельної ділянки, зокрема, співвласниками будинку, що перебуває у спільній власності. Відповідна практика існує. Більш того, при приватизації можливе виникнення спільної часткової власності між державою та фізичними особами.
Важливі правила здійснення права спільної часткової власності на землю закріплені у ч. ч. 3-5 ст. 88 ЗКУ: це правила щодо виділення частки учасника спільної часткової власності, закріплення за співвласником частини земельної ділянки у користування, правило про участь співвласників у розходах та право на доходи пропорційно частці.
До відносин щодо виділення частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку можуть бути субсидіарно застосовані правила ЦКУ: ст. 364 («Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності»), ст. 365 («Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників»).
Ч. 6 ст. 88 ЗКУ передбачає право переважної купівлі частки у праві спільної власності на земельну ділянку: при продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону. Порядок реалізації права переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності визначений ст. 362 ЦКУ. Ст. 366 ЦКУ визначає правила звернення стягнення на частку у спільній частковій власності.
Положення про право спільної сумісної власності на земельну ділянку вміщені до ст. 89 ЗКУ «Спільна сумісна власність на земельну ділянку»:
Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.»
Засади виникнення та здійснення права спільної сумісної власності визначені також ЦКУ: ст. 368 («Право спільної сумісної власності»), ст. 369 («Здійснення права спільної сумісної власності»), ст. 370 («Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності»), ст. 371 («Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності»), ст. 372 («Поділ майна, що є у спільній сумісній власності»).