1.2 Загальна характеристика цивільного законодавства

1.2.1 Поняття й структура цивільного законодавства

Поняття цивільного законодавства тісно пов'язане з поняттям цивільного права як галузі права. Якщо цивільне право – це система цивільно-правових норм, то цивільне законодавство – це система нормативних актів, у яких дістали своє втілення цивільно-правові норми. Отже, цивільне законодавство – це форма вираження цивільного права як галузі права. Сукупність цивільно-правових актів утворює цивільне законодавство.

Цивільне законодавство має свою структуру, елементами якої є закони, а також підзаконні нормативно-правові акти.

Норми права формують загальну систему законодавства України, дістаючи свій зовнішній вияв, формальну визначеність у статтях кодексів, законів, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, декретів та постанов Кабінету Міністрів України тощо.

Нормативно-правові акти, які становлять систему чинного законодавства в області нерухомості, поділяють за юридичною силою в такому порядку (рис. 1.2).

Найвищою силою наділено Конституцію України, норми якої є нормами прямої дії. Після Конституції наступними за юридичною силою є кодекси, це, по суті, об'єднання законів у певну систему. Кодекс є систематизованим нормативно-правовим актом, який об'єднав на певному етапі побудови системи законодавства всі нормативно-правові акти, які до цього врегульовували однакові суспільні відносини.

Наступним за юридичною силою є закони – нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, які приймає Верховна Рада України. Закони приймаються для уточнення і розширення сфери правового регулювання специфічних суспільних відносин. За загальним принципом цивільно-правового регулювання всі спеціальні нормативні акти слід приймати відповідно до положень відповідних кодексів, а в разі невідповідності – необхідно керуватися нормами останніх.

Юридичною силою закону наділено декрети Кабінету Міністрів України. На підставі Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992р. з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних зі здійсненням ринкової реформи, Верховна Рада України постановила делегувати Кабінету Міністрів України тимчасово, до 21 травня 1993р., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці та ціноутворення. Деякі з декретів зі змінами та доповненнями чинні й нині.

Рисунок 1.2 – Структура системи законодавства з нерухомості

Далі систему законодавства України за юридичною силою формують підзаконні акти: укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств України. Підзаконними правові акти названо саме тому, що вони в ієрархічній структурі системи законодавства перебувають під законами і наділені меншою юридичною силою, ніж останні.

Укази Президента України приймаються на підставі ч. 3 ст. 106 Конституції України. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України в межах повноважень, наданих йому ч. 1 ст. 106 Конституції України. Повноваження Президента України є обмеженими, тому його укази і розпорядження є індивідуальними правовими актами, які стосуються певних окремих питань та визначеного кола суб'єктів.

Постанови Кабінету Міністрів України є також підзаконними правовими актами. У статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Необхідністю прийняття постанов Кабінету Міністрів України є те, що в законах визначаються загальні засади правового регулювання, які потребують деталізації. Це здійснюється через встановлення в постановах Кабінету Міністрів України механізму правового регулювання, наприклад, чітко визначається склад органів, які здійснюють та контролюють деталі правового регулювання.

Ще однією складовою системи законодавства є накази міністерств та установ. У галузі аграрних відносин державне управління та контроль здійснює Міністерство аграрної політики України, створене указом Президента України «Питання Міністерства аграрної політики України» від 7 червня 2000р. за № 772/2000.

Установою є центральний орган виконавчої влади з певних питань. Такою установою з питань земельних відносин є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України), яке утворено згідно Указу Президента України від 8 квітня 2011р. за № 445.

До системи законодавства входять також правові акти органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної виконавчої влади, які видаються в межах компетенції останніх у сфері регулювання відносин щодо нерухомості (майнових і земельних відносин). Як правило, ці акти у вигляді наказів та розпоряджень приймаються з окремих питань з урахуванням специфіки регіонів. До системи законодавства включають ще так звані локальні акти, тобто акти окремих підприємств, наприклад, статутні документи, в яких регламентуються внутрішньогосподарські майнові відносини.

Отже, система законодавства України в області нерухомості становить сукупність взаємопов'язаних, таких, що взаємодіють, складових, якими є закони та підзаконні нормативно-правові акти (рис. 1.2).

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14 і 41. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний Кодекс України (далі ЦКУ), затверджений Верховною Радою України 16 січня 2003р., що вступив в дію з 1 січня 2004р. Він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства.

ЦКУ складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побудований за пандектною системою, відповідно до якої норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, подано окремою книгою під назвою «Загальні положення». Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права подано у 5 книгах: «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власності та інші речові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право» та «Спадкове право».

Відповідно до ст. 9 ЦКУ його положення застосовуються до врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

16 січня 2003р., разом з ЦКУ, Верховною Радою України був прийнятий Господарський Кодекс України (далі ГКУ), який також вступив в дію з 1 січня 2004р. Стаття 4 цього Кодексу встановлює, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦКУ. Отже, ГКУ є базою для господарського законодавства.

Актами цивільного законодавства є також інші кодекси і закони України, що видаються відповідно до Конституції України та ЦКУ. Наприклад, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р., Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001р., закони України «Про заставу», «Про оренду землі» та ін. Зазначені закони із введенням у дію ЦКУ мають або бути приведені у відповідність до ЦКУ, або припинити свою дію.

Вперше ст. 4 ЦКУ закріпила, що у разі подання до Верховної Ради України проекту закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦКУ. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦКУ.

Відповідно до ст. 10 ЦКУ міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

Отже, цивільне законодавство має два рівня: закони та підзаконні акти. Підзаконні акти, у свою чергу, теж мають декілька рівнів. Саме через це постає питання про визначення ядра цивільного законодавства, і таким ядром є ЦКУ.