7.4 Право державної власності на нерухомість

Відповідно до ст. 326 ЦКУ у державній власності є майно, у тому числі кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

ЦКУ не визначає переліку об'єктів права державної власності. Але чинне законодавство України встановлює перелік видів майна, що не може бути об'єктом приватизації, тобто має перебувати у державній власності. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

ЦКУ передбачє таку підставу виникнення права державної власності, як конфіскація. Відповідно до ст. 354 ЦКУ до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, установлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

Іншою підставою виникнення права державної власності є реквізиція – це примусове вилучення державного майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна. Порядок проведення реквізиції встановлюється ст. 353 ЦКУ, яка визначає, що у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Одним із випадків оплатного вилучення майна у власника і передачі державі є викуп пам'ятків культурної спадщини. Відповідно до ст. 352 ЦКУ такий викуп провадиться у випадку, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення. Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави.

Якщо реквізиція та конфіскація є примусовим вилученням майна у власника, то існують випадки, коли держава стає власником майна, власник якого невідомий. Так, відповідно до ст. 343 ЦКУ у разі виявлення скарбу, що становить культурну цінність відповідно до закону, право власності на нього набуває держава.

Специфічними способами виникнення державної власності є кошти, які отримує держава від податків, зборів, адміністративних штрафів, мита та інших платежів.

Специфіка права державної власності на землю полягає насамперед у суб´єкт-об´єктному складі. Певні особливості має також порядок набуття та припинення права власності.

Суб´єктний склад. Відповідно до ст. 80 ЗКУ суб´єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Відповідними органами державної влади» ЗКУ у ст. ст. 13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає (1) КМУ, (2) Раду Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації – (3) районні і (4) обласні та Київську і Севастопольську міські державні, (5) державні органи приватизації. Повноваження цих органів розмежовуються ст. ст. 118, 122, 129, 149, 150 ЗКУ. На період до розмежування земель державної та комунальної власності чинне законодавство (глави 2, 3, п. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ, п. 1 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЗУ «Про оренду землі») надає повноваження із розпорядження державними землями також (6) місцевим радам і встановлює тимчасові правила щодо розподілу компетенції з розпорядження державними землями. Незважаючи на існування законодавства про розмежування земель, поки що в Україні розмежування земель державної та комунальної власності знаходиться на підготовчій стадії.

Фахівці відзначають проблеми стосовно реалізації повноважень держави із розпорядження землями. П. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ надає повноваження із розпорядження землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об´єкти незавершеного будівництва та законсервовані об´єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об´єкти, які підлягають приватизації, державним органам приватизації.

Між тим на сьогодні відсутній механізм реалізації даного повноваження, крім як у випадках, коли земельна ділянка приватизується разом із об´єктом, який підлягає приватизації. Зокрема, повноваження із розпорядження відповідними землями не розподілені в межах вертикалі державних органів приватизації. В результаті на даний час ці землі фактично просто не мають реального «господаря», що здійснював би від імені держави її право власності.

Специфіка об´єктного складу державної власності. Ч. 3 ст. 84 ЗКУ визначено перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність. Також визначаються землі державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (ч. 4 ст. 84 ЗКУ). Не можна передавати у приватну власність будь-які земельні ділянки під об´єктами нерухомості, що не підлягають приватизації, оскільки при такій передачі порушуватиметься принцип цільового використання земель. Також п. 3 ст. 4 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» передбачає, що земельні ділянки, на яких розміщені об´єкти системи державного резерву, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження.

Звичайно, у державній власності можуть перебувати будь-які землі, а не лише згадані у ст. 84 ЗКУ. Існування переліків, вміщених у ч. ч. 3 та 4 ст. 84 ЗКУ, не означає, що землі, згадані в переліках, не можуть перебувати у комунальній або приватній власності. Наприклад, цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній власності, може бути змінене на цільове призначення «землі лісогосподарського призначення» без зміни форми власності на землю, що положенням ст. 84 не суперечитиме.

Специфіка процедури набуття права державної власності. Щодо виникнення права державної власності на земельні ділянки слід застосовувати спеціальні положення ч. 1 ст. 84 ЗКУ, за якими у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Таким чином, наприклад, у разі припинення права приватної власності автоматично виникає право державної власності незалежно від подальшої реєстрації земельної ділянки або права власності на неї. Щоправда, можуть існувати ще більш спеціальні правила, наприклад, у випадку із відумерлою спадщиною (див. ст. 1277 ЦКУ), коли після припинення права приватної власності земельна ділянка за спеціальною процедурою переходить у комунальну власність.