3. Цивільні правовідносини в області нерухомості

3.1. Поняття й особливості цивільних правовідносин

Внаслідок регулювання нормами цивільного права суспільні відносини набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами за участю громадян та організацій. Цивільне правовідношення – це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права. Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини.

Цивільно-правові відносини регулюються методом рівності сторін. Для цивільно-правових відносин необхідна ініціатива сторін як на етапі формування відносин, так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності.

Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір.

Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.

У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше особи – учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦКУ).

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. 3 ст. 25 ЦКУ). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність – це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за загальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність – здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин, характеризується наявністю правоздатності та дієздатності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності – здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Юридичні особи у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільного права.

Юридичні особи також мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме – в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно – в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною (юридична особа не обмежується у своїх діях), так і спеціальною (передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах). Новий ЦКУ надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність.

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.

Об'єкти цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права.

До об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:

1. речі – класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності чи інші речові права;

2. майном, як особливим об'єктом, вважаються: окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦКУ);

3. результати інтелектуальної діяльності – об'єкти виключних прав;

4. нематеріальні блага – як правило, об'єкти особистих прав.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати – це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.

Суб'єктивний обов'язок – це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає у тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'язаною особами правовідношення поділяються на абсолютні (коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомочена особа може вимагати виконання певних обов'язків) та відносні (коли суб'єкту права протистоїть певна особа (особи)). За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові (правовідносини реалізуються через активні дії правомочної особи) та зобов'язальні правовідносини (через виконання обов'язків).