Інтоксикація ртуттю

Потенціальна небезпека отруєнь ртуттю виникає при її добуванні на рудниках, виплавленні її із руд, електростанціях, при виготовленні радіовакуумних апаратів, рентгенівських трубок, ртутних насосів. В організм ртуть проникає в основному через органи дихання, або через шлунково-кишковий тракт (через забруднені руки). Однак попадання металевої ртуті через травний тракт нешкідливе тому, що вона повністю виділяється з організ­му із випорожненнями. Відомі випадки ртутної інтоксикації, які виникли в результаті втирання ртутної мазі в шкіру.

Виділяється ртуть з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком матерів, що годують груддю. Визначення рівня ртуті в сечі має велике практичне значення. Проте слід враховувати, що кількість ртуті в сечі не відповідає тяжкості інтоксикації, а залежить переважно від концентрації її у повітрі, яке вдихається.

Попадаючи в організм, ртуть з’єднується з білками і циркулює в крові у вигляді альбумінатів, які блокують сульфгідрильні групи білкових сполук, що призводить до глибоких порушень функції центральної нервової системи; патологічний процес відбувається фазно і характеризується комплексом нейрорегуляторних і нейрогуморальних змін.

Розпізнають гострі і хронічні форми інтоксикації металічною ртуттю. Гострі отруєння зустрічаються досить рідко, вони можливі при вибухах ртуті при аваріях, які супроводжуються великими виділеннями ртуті в повітря. При цьому раптово появляється слабкість, адинамія, головний біль, нудота, блювання, відчуття металічного присмаку у роті, слинотеча, біль в животі, іноді криваві проноси. Типовими симптомами є виразковий стоматит і гінгівіт, який виникає до кінця першої або на початку другої доби інтоксикації. Надалі спостерігається поліурія, яка переходить в анурію. Наслідком гострої інтоксикації можуть бути хронічні ураження нирок, хронічний коліт, ураження печінки, а також стійка астенія. Після своєчасно проведеного лікування можливе повне видужання.

У хворих, які мають довготривалий контакт з ртуттю, виникає хронічна інтоксикація. Спочатку у хворих розвивається симптомокомплекс „ртутної неврастенії”. Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратівливість, плаксивість, порушення сну, деяке зниження пам’яті, стійкий головний біль. Поступово наростають симптоми емоційної лабільності: безпричинний сміх, сором’язливість. Хворий стає розсіяний, йому тяжко виконувати роботу у присутності інших. Характерним симптомом ртутної інтоксикації є тремор пальців витягнутих рук, який має постійний характер.

Синдром „ртутної неврастенії” супроводжується підвищеною збудливістю вегетативної нервової системи, найперше симпатичної. Це проявляється лабільністю пульсу, схильністю до тахікардії, артеріальної гіпертензії, появою яскраво-червоного стійкого дермографізму, еритемних плям на грудях і шиї, при хвилюванні, підвищеною пітливістю. Вегетативні порушення поєднуються з ураженням ендокринних залоз (щитоподібної, статевих). Досить часто у хворих уражаються ясна, вони стають розпушеними, кровоточивими, надалі розвивається гінгівіт і стоматит. З трофічних порушень найчастіше зустрічається випадання волосся і ламкість нігтів. Зміни внутрішніх органів не специфічні.

Залежно від ступеня вираженості патологічного процесу в клінічному перебігу хронічної ртутної інтоксикації розпізнають три стадії: початкову (функціональну), помірно виражених змін і виражену.

Початкова стадія або стадія „ртутної неврастенії” характеризується малосимптомністю і швидким зворотним розвитком процесу. Стадія помірно виражених змін характеризується появою всіх основних клінічних синдромів. Третя стадія характеризується розвитком токсичної енцефалопатії. У хворих з’являється стійкий головний біль без чіткої локалізації, безсоння, порушення ходи, слабкість в ногах, стан постійного страху, депресії, зниження пам’яті та інтелекту, можливі галюцинації, тремор пальців супроводжується хореєподібним посмикуванням окремих груп м’язів, іноді розвивається шизофреноподібний синдром. Токсичні енцефалопатії тяжко піддаються навіть активному тривалому лікуванню.

Для встановлення діагнозу важливе значення має добре зібраний професійний анамнез, санітарно-гігієнічна характеристика умов праці. Підтвердженням діагнозу є визначення ртуті в сечі і випорожненні.

В лікуванні найбільш ефективними є використання антидотів: унітіолу, сукцимеру, натрію тіосульфату. Найбільш ефективним серед них є унітіол, його вводять внутрішньом’язово по 5-10 мл. В першу добу роблять 2-4 ін’єкції, а в наступні 6-7 діб – по 1 ін’єкції щоденно. В комплекс лікувальних заходів включають препарати, які сприяють покращенню і метаболізму та кровопостачання мозку (аміналон, пірацетам, стугерон), вітамінотерапія, транквілізатори (триоксазин, мепротан), снотворні (фенобарбітал, барбаміл). Рекомендуються фізіотерапевтичні процедури: сіркововодневі, хвойні і морські ванни; ультрафіолетове опромінення; лікувальна фізкультура; психотерапія. Велике значення має санація ротової порожнини. При гінгівітах та стоматитах призначають полоскання рота таніном, калію перманганатом. Показано санаторно-курортне лікування.

Один раз на рік працівники, які працюють в умовах можливого впливу ртуті і її сполук, проходять медичний огляд.