3 ) Поняття суспільства, як природи і форми людського життя.

Суспільна організація життя передбачає наявність соціальних структур, що її унормовують та впорядковують. Це значить, що функціонуюче суспільство повинно задовольняти принаймні три провідні потреби:

-збереження та відновлення життя членів суспільства

-підтримання стабільного функціонування соціальної організації жипя_

-культивування вищих духовних потреб у членів суспільства

Означені найперші потреби, що складають засади буття суспільства, пояснюють і виправдовують нам окреслені раніше основні підходи до розуміння соціального:

-оскільки суспільство не може існувати без живих людей, саме останніх можна приймати за його вирішальну ознаку;

- оскільки воно повинно також: створювати соціальну організацію .життя, стабілізувати та підтримувати її функціонування, молена вважати інституалізацію вихідною ознакою як соціального, так і суспільного;

-оскільки все попереднє передбачає людську співпрацю, інтеракціонізм також мас своє пояснення та виправдання;

-оскільки соціальне та суспільне передбачає свідоме продукування духовних, ціннісних, смислових та мотиваційних орієнтирів, можна вважати небезпідставним і менталітетно-траисцепдентальний підхід.

Суспільство - це форма спільної життєдіяльності людей, що сприяє збереженню та відновленню життя останіх (а), ця форма заснована на засадах соціальних норм, структур і стандартів (б) та у відповідності із вищими духовними орієнтаціями людини (в).

Спільне між суспільством та природою

-суспільства виникає і функціонує в середині природно-кисмічного процесу, а тому суспільні явища не можуть не узгоджуватись із загальними законами останнього; в цьому плані суспільство постає продовженням природно-космічного процесу.

-і суспільство, і природа існують реально, тобто вступають у зв'язки, діють та реагують на дії.

-між суспільством і природою відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією, їй о було би неможливим при відсутності між ними спільного.

- матеріал природних іа суспільних явиш за вихідними складовими є однаковим, тобто ті ж самі атоми, елементарні частинки, енергетичні носії функціонують як в природі, так і в суспільстві.

Відмінності між суспільством і природою

---дії природних законів в межах суспільства втрачають свою однозначну імперативність, можуть тут або міняти спрямування своїх проявів, або взагалі блокуватися.

---суспільні процеси орієнтуються на так! цінності, смисли та мотиви, які не мають натуралізованої форми виявлення.

---темпи зміни суспільних явиш значно перевищують зміни природи.

---в розвиненому суспільному процесі можуть створюватись і принципово нові матеріали, сполуки речовин, носії матеріальних властивостей та енергії.

В цілому можна сказати, що в межах суспільства природні процеси значною мірою втрачають свої якості, можуть суттєво змінюватись, міняти як характер, так і напрями своїх дій. Інколи це подають інакше: природні процеси відбуваються стихійно, у прямому поєднанні причин та наслідків - без попереднього замислу, а суспільні процеси відбуваються в умовах наявності свободи вибору, тобто вірогідно та варіативно, із цільовим, ціннісним та смисловим спрямуванням.

5) Проблема суспільної закономірності. Проблема суспільного прогресу.

Прихильники географічного детермінізму (Монтеск’є, Гердер) будували свою концепцію, виходячи із закономірної залежності суспільства і навіть психології людей від географічних умов. ^ 

Гегелівська філософія представила закономірність суспільного розвитку як самореалізацію світового духу. Саме Гегель поставив питання про логіку історичного розвитку, яка не залежить від свідомості людей. В марксизмі розвиток суспільства розглядається як природно-історичний процес зміни способів виробництва матеріальних благ. Цей процес, хоч і здійснюється людьми в їх практичної діяльності, але в цілому не залежить від людських цілей та бажань.  Подібним шляхом йдуть і структуралісти. Вони зайняті пошуками об’єктивних структур, які виступають в ролі законів

Закономірності, що встановлені філософським аналізом суспільства, не можуть дати точних пророкувань майбутніх подій, як, наприклад, в астрономії. У них інша функція: це закони–тенденції, що передбачають спрямованість суспільних змін і дають загальне бачення суспільного процесу. Якщо порівняти закони, котрі діють в природі, з законами, що діють в суспільстві, то між ними спостерігаються певні розбіжності. Дія цих законів об’єктивна, але, якщо в природі реалізація об’єктивних законів здійснюється через дію стихійних сил, то в суспільстві об’єктивні закони реалізуються через свідому діяльність людей. Саме в такому співвідношенні об’єктивного та суб’єктивного в суспільних процесах виникає проблема, яку слід розглянути більш детально.

6) Суспільство як система, основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних елементів: сфери матеріально-виробничої діяльності; сфери економічної діяльності; сфери побуту та сімейних стосунків; сфери соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі - органів управління різного рівня); сфери духовного життя суспільства.

Названа сукупність елементів суспільного життя:

-забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);

-утворює цілість суспільного "організми ";

-створює умови для історичного процесування суспільства;

-дає змогу з 'ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою, але водночас і найважливішою для існування соціальних явищ і процесів виявляється сфера духовного життя суспільства, оскільки саме тут виробляються, закріпляються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від людини до людини ті предметні, смислові та ціннісні орієнтири, які, як ми з'ясували, необхідні і для життя суспільства, і для життя окремої людини.

7. Соціальна структура суспільства

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти. Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.