
- •1) Предмет і завдання філософії історії суспільства як особливого напряму філософських досліджень
- •2 ) Проблема розуміння історії. Схема історичного процесу
- •3 ) Поняття суспільства, як природи і форми людського життя.
- •Духовне життя суспільства, його особливості та складові
- •9 Структура суспільної свідомості.Функції суспільної свідомості.
- •10 Філософія економічної сфери життя суспільства: основні поняття
- •12 Поняття техніки, її основні складові та зв’язок із пізнанням
- •16) Типологія політичних систем: тоталітаризм, авторитаризм
- •17) Філософія політичної сфери життя суспільства: становлення цивільного суспільства
- •20 Філософія науки: методологія науки і науковий метод
- •23) Суттєві ознаки культури, їх зміст та значення.
- •24) Поняття цивілізації та її ознаки. Роль цивілізації в розвитку суспільних процесів.
- •25)Культура та цивілізація: причини їх відмінностей та проблеми взаємодії.
1) Предмет і завдання філософії історії суспільства як особливого напряму філософських досліджень
Для людського орієнтування в світі важливе значення має розуміння суті та особливостей розвитку людської історії, оскільки людина живе і діє саме в історично визначеному суспільстві; але усвідомлення особливостей історії, її відмінності від процесів природи пройшло складний історичний шлях, що врешті вилився у виникнення філософи історії; остання намагається окреслити та прояснити цілу низку найзигальиіших питань історичного розвитку та буття людини.
ІСТОРІЯ - процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частини космічних процесів, те частини особлива - пов'язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими фіксаціями сукупності подій, що її супроводжують;
Філософія історії як особливий напрям філософського пізнання покликана здійснювати загальну орієнтацію людни в історичному процесі.
1. Чи має історичний процес власну якісну особливість?
історія — це частина загального природно-космічного процесу (антична філософія, філософія Середньовіччя, частково —Відродження);
історія має свою якісну специфіку і в певних аспектах докорінно відрізняється від природно-космічних процесів (епоха Нового часу, німецька класична філософія);
історія— це сфера виявлення людських якостей або можливостей людської природи (частково — філософія Відродження, Нового часу та некласична філософія)
Історія постає реальністю лише за наявності в ній : а) єдності перервного та неперервного; б) історичної пам'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності; в) свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії; г) моменту зустрічі наявного психологічного компоненту людської діяльності із новими ситуаціями та обставинами життя; д) людського виміру, що окреслюється через єдність реальності, норми та ідеалу.
по-перше, коли ми звертаємося до давніх історичних хронік чи-то літописів, виявляється, що їх автори досить часто описували події що відстояли від них у часі інколи на два-три століття, тому фактична точність таких описів досить сумнівна;
по-друге, як це не дивно, і сучасність, а не лише віддалене минуле, зовсім не просто подати через незаперечні факти.
Особливою можна вважати позицію, згідно якої події життя та історії є автономними і навіть атомарними, тобто непроникненими ззовні, що певна подія відбулася зовсім не тому, що їй передувала якась інша, а тому, що вона змогла відбутися у певній власній повноті та завершеності (Л.Вітгепштепн, М. Мамардашвілі).
2 ) Проблема розуміння історії. Схема історичного процесу
Основні підходи до розуміння сутності історії
історія- це сукупність подій та фактів, що відбулись у минулому
історія - це проекція сучасності па минуле;
історія - це визначення сучасного стану речей попередніми процесами людської життєдіяльності;
в історії колена подія с автономною і самодостатньою, тобто вона постає явищем онтології, а не результатом еволюційних змін.
Історія вимагає присутності свідомості, яка здатна утримувати в собі неперервну лінію процесів людського самоздійснення.
Реальність історії передбачає наявність двох векторів свого здійснення: 1) змін, мінливості та - 2) неперервного тривання певного процесу.
По суті в історії обов'язково повинні відбуватися зміни, але це повинні бути зміни у межах чогось якісно єдиного, тобто, умовно кажучи, зміни повинні рухатись вздовж: певної дистанції, яка не повинна ні зникати, ні припинятися.
Історія - це самовиявлення та самовимірюванпя людськості, тобто саме історія надає людині реальні масштаби. реальні внутрішні виміри для її діяльності.
Звідси випливас простий, проте важливий висновок: люди повинні не лише дбати про збереження історичної нам 'яті, але й про відкритість історії, прозорість історичних хронік, відомостей, інформації про події. Бо чим більше ми будемо себе обманювати на рахунок того, що справді діється, тим більше у нас шансів бути бепорадними як в суспільній діяльпості, так і в особистих вчинках. Історія є лише там, де відкривається можливість продовжувати Історію.
Отже, історична свідомість забезпечує, неперервність того процесу, що називається реальною історією, а історичні дії виводять цю єдину лінію тривання па все нові і нові прояви та параметри перетікання.
В аспекті єдності в історії перервного та неперервного, тобто в аспекті часового руху в історії в ній можна виділити такі важливі її аспекти: минуле, як те, що вже відбулось і що змінити не можна, постає реальністю; сучасне, як жива дія, проте обмежена і зумовлена наявним станом речей, постає нормою; нарешті, майбутнє, як те, чого люди намагаються досягати, постає як ідеал. Отже, реальність, норма та ідеал є людськими вимірами руху історії. Історія постає реальністю лише за наявності в ній:
єдності перервного та неперервного;
історичної пам 'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності;
свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії;
моменту зустрічі наявного психологічного стану суспільства із новими ситуаціями та обставинами життя;
часового виміру, що окреслюється через єдністьреаіьності, норми та ідеаіу.