3. Нормування граничного вмісту шкідливих речовин

Для захисту працівників від шкідливої дії речовин ГОСТ 12.1.005-88 встановлює гранично допустиму концентрацію (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Під нею розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за весь час трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров’я, що викликаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддаленні строки життя теперішнього і наступного поколінь.

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричиняють порушення здоров’я лише у тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує встановлену для кожної речовини величину ГДК.

При наявності в повітрі декількох шкідливих речовин односпрямованої дії їх допустимий вміст визначається за умовою:

, (1)

де q₁, q₂, q_n – концентрація кожної з шкідливих речовин односпрямованої дії;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК_n – гранично-допустима концентрація кожної з речовин.

За величиною ГДК шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

1. надзвичайно небезпечні ГДК<0,1 мг/м³ (Pb, Hg, O₃);

2. високо небезпечні ГДК=0,1…1,0 мг/м³ (HCl, H₂SO₄, Cl, фенол, луги);

3. помірно небезпечні ГДК=1,0…10 мг/м³ (вінілацетон, толуол, ксилол, спирт метиловий);

4. мало небезпечні ГДК>10мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

4. Методи захисту від шкідливої дії речовин

Загальні заходи та засоби попередження забруднення на виробництві та захисту працівників включають:

а) вилучення шр з технологічних процесів, заміна шр менш шкідливими (наприклад: свинцеві білила — на цинкові, органічні розчинники для знежирювання — миючими розчинами на основі води);

б) удосконалення технологічних процесів та устаткування (наприклад: застосування замкнених технологічних циклів, герметизація обладнання, робота з розрідженням, місцевою вентиляцією);

в) автоматизація і дистанційне управління процесами і обладнанням, що виключає безпосередній контакт працівників з шр;

г) нормальне функціонування системи опалення, вентиляції, кондиціювання повітря, очистка викидів в атмосферу;

д) попередні та періодичні медичні огляди працівників, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

є) безперервний та періодичний контроль за вмістом шр у повітрі (залежно від ступеня небезпечності наявних речовин);

ж) використання засобів індивідуального захисту;

з) раціоналізація режимів праці та відпочинку.

5. Вентиляція, її види і характеристики

Вентиляція – це організований повітрообмін в приміщенні, призначений для забезпечення на робочих місцях виробничих приміщень необхідних метеорологічних умов та чистоти повітря.

За місцем дії вентиляція класифікується: загальнообмінна, місцева, комбінована.

За часом дії постійно діюча і аварійна.

Залежно від способу переміщення повітря вентиляція буває природна і механічна, а при їх сполученні – змішана.

Природна вентиляція реалізовується 2 видами: а) аерацією, б) провітрюванням.

При провітрюванні - повітрообмін здійснюється через відкриті кватирки та вікна. При аерації - за рахунок різниці в густинах зовнішнього і внутрішнього повітря або під дією вітрового напору. Для цього в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (аераційні ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Недоліки: - повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру і т.д.); - повітря надходить в приміщення без попереднього очищення; - видалене відпрацьоване повітря не очищується і забруднює довкілля.

Механічна вентиляція є більш досконалою, але потребує значних капітальних і експлуатаційних затрат. Вона забезпечує можливість забору повітря із найчистіших місць, його обробку. Підігрівання дозволяє підводити повітря до будь-якого робочого місця, а також видаляти його з будь-яких місць і очищати перед випусканням в атмосферу.

Загально обмінна вентиляція може виконуватись:

1. Витяжною (видаляє повітря рівномірно з усього приміщення);

2. Припливною (забезпечує подачу у виробничі приміщення очищеного і підготовленого повітря);

3. Витяжно-припливною (застосовується у всіх виробничих приміщеннях, коли потрібно забезпечити підвищений і особливо надійний повітрообмін.

Місцева вентиляція (на відміну від загальнообмінної) призначається для видалення шкідливих чинників безпосередньо в місцях їх утворення. Її перевага в тому, що проводиться відсмоктування повітря в місцях з найбільшим вмістом шкідливих домішок, що запобігає забрудненню повітря всього приміщення.