5. Соціалізація особистості

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості.

Агентами соціалізації є сім´я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно виховні, референтні групи тощо.

Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).

4. Соціалізація дорослих.

Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес. Адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і організаціями, з суспільством загалом.

Білет №3

1. Проблема типологізації суспільства

Сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» —поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з´ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою.

2. Соціальні інститути: види і функції

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, засад, які регулюють різні сфери людської

життєдіяльності і організують їх у систему соціальних статусів і ролей. головні соціальні інститути:

• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути, виробництво;

• потреба у безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні інститути, держава;

• потреба у передачі знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, передача духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і злагоду -

інститут релігії.

Функції бувають:

• явні, якщо вони офіційно заявлені, усіма усвідомлені та очевидні.

Очікувані та необхідні явні функції формуються і декларуються у кодексах і закріплені у системі статусів та ролей.

• латентні, якщо вони приховані, не заявлені, не заплановані. До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та

відтворення суспільних відносин, відносять: - регулятивну, яка забезпечує регулювання взаємовідносин між членами

суспільства за допомогою формування моделей поведінки;

- інтегративну, яка забезпечує згуртованість, взаємозалежність та взаємовідповідальність членів соціальних груп, що формуються під впливом

інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей; - транслюючу, яка пов'язана з передачею соціального досвіду;

- комунікативну, яка забезпечує розповсюдження інформації, що виникла в даному інституті, як всередині саме цього інституту для

управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.