3. Основні форми сім’ї і різновиди шлюбу

За формою шлюбу розрізняють моногамну і полігамну сім’ї. Моногамна сім’я передбачає шлюб між однією жінкою і чоловіком. Тобто, вона складається з батька, матері та їх дітей. Полігамна сім’я заснована на шлюбі одного з декількома іншими індивідами.

З погляду вибору шлюбного партнера, шлюби поділяються на екзогамні (коли партнера обирають за межами своєї групи) й ендогамні (коли партнера обов’язково обирають у власній спільності). Відповідно до цього існують два види сімей: гомогенні (однорідні), коли, наприклад, чоловік і жінка є представниками одного етносу, і гетерогенні (різнорідні), коли чоловік і жінка належать до різних етносів.

Відповідно до того, хто у сім’ї відіграє головну роль, розрізняють сім’ї егалітарні (рівноправні) й авторитарні, коли у сім’ї існує досить жорстке підкорення одному з подружжя.

За кількістю членів сім’ї їх поділяють на бездітні, однодітні, малодітні (в яких одна або дві дитини) та багатодітні (в яких троє і більше дітей).

4. Проблема модернізації та трансформації українського суспільства.

модернізація – оновлення.

Процес модернізації включає, насамперед, вдосконалення політичних структур і механізмів соціяльно-політичного розвитку.

Найважливішими проблемами модернізації сучасного українського суспільства є:

– упорядкування геополітичного простору з державами-сусідами;

– упорядкування владних відносин;

– запровадження реформ у життя;

– збереження стабільности і внутрішньої консолідації в суспільстві;

– залучення широких мас населення до участи в політичному процесі та утвердження демократії, громадянського суспільства.

Набуття українським суспільством нової соціальної якості відбувається в процесі соціально-культурної трансформації, яка передбачає зміни не тільки в економічній сфері, але, що сьогодні чи не більш актуальне, зміни у формуванні світоглядних орієнтирів. Процес трансформації викликає закономірні зміни, що обумовлені цілою низкою факторів, які детермінуються змінами в соціумі як процесом.

Поняття трансформація відображає певний момент у розвитку сущого, що характеризується переходом від накопичення певних ознак нового до руйнування старих засад, становленням якісно нового стану предмета. Трансформація як момент розвитку предмета відображає перехідний стан від того, чого вже немає, до того, чого

ще немає, але що має чи може бути. Соціальна трансформація – це період становлення нових соціальних форм, утвердження нових принципів соціального устрою та виникнення нових соціальних інститутів.

5. Глобальні проблеми сучасності в трактуванні соціології.

До числа глобальних належать проблеми, які:

1) за своєю сутністю зачіпають інтереси, а в перспективі — і майбутнє всього людства (це проблеми загальнолюдського значення);

2) набувають усесвітнього характеру, тобто виявляють себе як об´єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу (це проблеми загальнопланетарного масштабу);

3) загрожують усьому людству в разі, якщо їх не буде своєчасно вирішено (це проблеми, які безпосередньо впливають на майбутнє роду людського);

4) вимагають для вирішення об´єднання зусиль усіх держав і народів (це проблеми природничо-наукові, науково-технічні й соціально-політичні, які неможливо вирішити в місцевому або регіональному масштабі).

Отже, акцент тут зроблено на таких головних ознаках глобальних проблем:

а) їхній загальнолюдський характер;

б) масштабність;

в) надзвичайна гострота;

г) необхідність колективного вирішення.

До глобальних проблем треба передусім віднести такі: екологічну (захист навколишнього середовища), демографічну і продовольчу; сировинну й енергетичну; мирне освоєння космосу і надр Світового океану; подолання відсталості (економічної, культурної, освітянської, медичної та ін.) слаборозвинених країн; ліквідація найнебезпечніших хвороб; боротьба зі злочинністю, наркоманією та іншими соціальними явищами, включаючи міжнародний тероризм; убезпечення від воєнної (особливо ядерної) загрози, роззброєння і зміцнення миру; вдосконалення системи інформації й комунікацій тощо.

Відомо, що історія природи й історія людей зумовлюють одна одну. Більше того, сама людина є частиною природи. Тому глобальні проблеми нашої епохи — закономірний наслідок їхніх взаємовідносин, усього розвитку людства. Мається на увазі, з одного боку, розвиток відносин між людиною і природою, а з іншого — суспільний розвиток

№22

1

Реальною спробою організації і розповсюдження соціологічної освіти і навичок соціологічних досліджень серед української молоді в еміграції виступає відкриття і діяльність спеціальних кафедр соціології в українських вищих навчальних закладах у Чехословаччині. У 1922 р. засновується Українська господарська академія у Подєбрадах, на економічно-кооперативному відділенні якої створюється кафедра соціології. Соціологію, а також соціологічну теорію нації викладає О.-І. Бочковський. У вищому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова, відкритому у 1923 р. у Празі, також засновується кафедра соціології, яку очолює С.Ріпецький, а соціологію або суміжні з нею науки з використанням соціологічного матеріалу викладають О.Ейхельман, Л. Білецький, С.Русова. В Українському вільному університеті у Празі кафедрою соціології керує О.Ейхельман, пізніше В.Доманицький; її співробітником є також відомий український соціолог і правник проф. В. Старосольський. [4]

Серед найважливіших праць, які з’являються у цьому "празькому гурті" між двома світовими війнами, слід назвати: О.-І. Бочковський, "Націологія й націографія як спеціальні дисципліни для наукового досліду нації" (1927), "Національне пробудження, відродження, самоозначення" (1931); В.Доманицький, "Засади українського рурбанізму" (1940), "Напрямні упромисловлення українського села" (1942); В.Старосольський, "Внутрішня форма слова в соціологічній термінології"(1923); М. Шаповал, "Військо й революція: Соціологічний нарис" (1923), "Місто й село" (1926), "Суспільна будова" (1936). На жаль, переважна більшість цих првць була вилучена з бібліотек та архівів Чехословаччини у 1945 р. з приходом радянської армії та перевезена у спецхрани на території України. Лише тепер з’являється можливість ретельного ознайомлення з класичними творами українських соціологів в еміграції, творчого переосмислення їх багатющої теоретичної спадщини.

Разом з тим у середовищі української наукової громади в еміграції зростає розуміння необхідності так званого "соціологічного дзеркала", в якому можна було б докладніше побачити себе, свій кількісний і якісний образ, стан і розвиток, тенденції в українській спільноті. Зараз вважається, що об’єктами соціологічних досліджень серед української діаспори могли б бути три основні сфери:

процеси асиміляції, соціальної мобільності й процеси збереження етнічної (етичної та культурної) ідентичності серед українських емігрантів;

структура українських інститутцій, груп та громад і їх діяльності;

типологія особистостей і способів їх поведінки у західних суспільствах.

2.

Соціальна мобільність—це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури.

П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальна мобільність

Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід індивіда або соціального об'єкта із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на тому ж рівні. Наприклад,переміщення деякого індивіда з баптистської в методистську релігійну групу, з одного громадянства в інше, із однієї сім'ї в іншу при розлученні або повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, при збереженні при цьому свого професійного статусу.

Вертикальна мобільність. Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності, не говорячи вже про інші менш важливі типи. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше; інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу на фоні інших груп або в порушенні ЇЇ соціальної єдності.

3.

Вибірковий метод грунтується на законі великих чисел і сутність його полягає в побудові математичної моделі, яка застосовується на практиці, коли є певні умови. Він припускає, що опитуються або спостерігаються не всі люди, що мають відношення до предмета дослідження, а тільки частина. Вибіркова сукупність може збігатися за величиною з генеральною, якщо обсяг останньої невеликий або, наприклад, під час перепису населення. Такі дослідження називаються суцільними.

Вибіркова сукупність, як правило, будується таким чином, щоб при мінімумі опитуваних людей вдалося з необхідним ступенем гарантії представити генеральну сукупність. Іншими словами, структура вибіркової сукупності в основному повинна збігатися зі структурою генеральної. Вибірка і генеральна сукупність в ідеалі співвідносяться між собою як подібні фігури.

Репрезентативність (представництво) вибірки означає, що з деякою заздалегідь заданою або обчисленої похибкою можна ототожнювати встановлене на вибіркової сукупності розподіл досліджуваних ознак з їх дійсним розподілом у генеральній сукупності. Іншими словами, репрезентативність (достовірність) вибірки - це її здатність відображати найбільш значущі характеристики генеральної сукупності.

Прийнято розрізняти кілька основних методів формування вибірки:

1. Випадкова вибірка - це вибірка, яка формується на основі опитування випадково зустрів людей в місці опитування в даний час.

2. Імовірнісна вибірка - це вибірка, яка формується на основі того факту, що при опитуванні певного числа респондентів у даний час у цьому місці виникає сукупність, досить близько збігається зі структурою генеральної сукупності.

3. Цільова вибірка - це вибірка, що формується за спеціальними заздалегідь заданими ознаками генеральної сукупності.

4.

Соціологія держави — це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.

Ця галузь соціології політики досліджує походження, розвиток і функції держави, типи і форми держав у їх взаємозв´язку з соціально-економічним ладом, склад, структуру і функції державного апарату.

Держава — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.

Держава як соціально-політичний інститут виникла в період розпаду первіснообщинного родоплемінного ладу, її розвиток тривав протягом тривалого історичного періоду.

Сутність держави досить змістовно відбивається в її характерних ознаках, серед яких можна виділити:

• територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян;

• публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відокремлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати соціальні відносини;

• суверенітет – політико-правова властивість держави, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;

• механізм держави, тобто система органів і організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань;

• правові норми — загальнообов´язкові правила поведінки, які розробляє і охороняє держава і які визначають сфери соціальних відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов´язковими на рівні суспільстві і визначають можливі покарання за порушення цих встановлених правил;

• система податків — платежів обов´язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров´я, соціального забезпечення тощо

5.

Розглянемо співвідношення предметних сфер соціології та суміжних з нею наук.

· Соціологія і історія. Соціологія як наука про суспільстві включає в себе суттєві форми і функції історичного знання, використовує методологію і теорію історичної науки, методи та джерела їх вивчення, історію окремих держав і народів як невід`ємну частину всесвітньої історії, яка є фундаментальною базою історії соціології.

Соціологія і соціальна філософія. Соціальна філософія в соціології розглядається як вищий рівень теоретичного узагальнення соціальних явищ і процесів, що розкриває особливості філософського погляду на суспільство: дослідження сутнісного виміру суспільного життя через соціальні факти, категорії «соціального.

Соціологія і соціальна психологія. Соціальна психологія є міждисциплінарною областю

Соціологія і політологія. Політологія, що вивчається соціологами, розкриває роль і місце політики в житті сучасних суспільств, політичні відносини і процеси, політичні організації та рухи, соціокультурні аспекти політики, світову політику та міжнародні відносини, національно-державні інтереси окремих країн у новій геополітичній ситуації.

Соціологія і культурологія. У культурології розкриваються основні поняття культури, культурні цінності, традиції і норми; дається типологізація культур, соціальних інститутів культури; приділяється увага місцю і ролі окремих країн і народів у світовій культурі та тенденціям культурної універсалізації в сучасному світовому процесі.

Соціологія і соціальна антропологія. Соціальна антропологія - родинна соціології дисципліна, розглядає культуру як спосіб життя людини і суспільства; світи людини і константи його існування, парадигми соціоантропологіческого пізнання, соціоантропологіческого дослідження.

Зв`язок соціології з іншими суспільними науками можна охарактеризувати двояко. З одного боку, безперечно, соціологія використовує інформацію, отриману в рамках інших дисциплін: наприклад, показники економічного зростання (інформація від економістів), дані про народжуваність і смертність (від демографів) та ін Однак, з іншого боку, слід зазначити, що соціологія збагачує інші науки висновками, отриманими в результаті соціологічних досліджень. Наприклад, соціологи можуть аналізувати соціальні наслідки економічного зростання або робити висновки щодо соціальних причин і наслідків низької народжуваності, доповнюючи економічну та демографічну інформацію.

№23

2.

Соціологія молоді — це соціологічна дисципліна, яка функціонує на трьох рівнях: загальнометодологічному (базуючись на визнанні молоді як окремої спільноти та суб'єкта суспільного розвитку), спеціальнотеоретичному та емпіричному, що дає можливість дотримуватися єдності вихідних теоретичних понять, операційних визначень конкретно-ісго-ричного змісту і емпіричних індикаторів. Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу. Цей процес знаходить прояв у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, у поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді у процесах соціалізації зумовлюється тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й здатна вносити в них новий зміст в залежності від умов життя, що постійно змінюються.

Молодь — це суспільна диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та іно-ваційної діяльності

1.

На тлі Української РСР до 1930-х років зосередженням соціологічних пошуків була Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у ній функціонував соціально-економічний відділ з кафедрою соціології, де у період 1923 - 1930 рр. виходили “Записки соціально-економічного відділу”.

Завідував кафедрою Б. Кістяківський, соціологічні інтереси якого розглянуті вище. Після його смерті посаду завідувача обійняв філософ-марксист С.Семківський (який був невдовзі страчений) – така заміна цілком узгоджувалася з вище викладеними ідеологічними тенденціями. Крім цієї кафедри, соціологічні дослідження здійснювала Комісія ВУАН з вивчення соціального руху. У її межах було зібрано значний практично-дослідний фактаж, досліджена залежність продуктивності праці від заробітної платні та інших факторів. Комісія проіснувала недовго і внаслідок фінансових проблем (імовірно, штучних) у 1922 році припинила роботу.

Також слід зазначити, що свій науковий доробок у вітчизняні соціологічні пошуки привнесла кафедра соціальної політики при тому ж відділі ВУАН. Її члени вивчали взаємодію процесів народного господарства та інтересів робітників та селян.

До 1930-х років у ВУАН проводилися наукові семінари, на яких піднімалися проблеми громадського життя, соціальної філософії, царини права. Тут слід зауважити на активній соціологічній діяльності вітчизняного філософа Гілярова Олексія Микитовича (1855 – 1938 рр.). Цей професор і академік ВУАН організовував семінари з питань соціальної філософії, досліджував питання психології натовпу, культури і цивілізації, прагнув визначити межі вживання методології природознавства при вивченні соціального життя.

Розвивати українську соціологію – нехай і в рамках СРСР - прагнув також академік М. Грушевський. Зафондувавши і організаційно забезпечивши ряд соціологічних закладів за кордоном, він прагнув зробити те ж саме на батьківщині. Коло його інтересів, окреслене вище, з часом розширялося – він активно досліджував специфіку українського народу, бажаючи це робити у „природних” умовах.

М. Грушевський волів перенести до України віденський УСІ, про що, зокрема, заявив перед членами ВУАН. Зрозуміло, що такі намагання не були підтримані Інститутом марксизму – великому українському академікові було дозволено лише відкрити і очолити у 1924 році науково-дослідну кафедру історії України. Саме тут продовжувалася діяльність М. Грушевського, а також його дочки – Катерини Грушевської (1900 – 1943 рр.), спрямована на розвиток генетичної соціології, етносоціології, фольклористики, соціології вікових категорій та історії соціології. При кафедрі було створено кабінет первісної культури, дві секції – методології і соціології. Така діяльність втілилася, зокрема, у працях: “Первісне громадянство і його пережитки на Україні”, “Спроби соціологічного об’яснення народної казки”, “Соціологія старовини”, “До соціології старцівства”.

5.

Аналіз документів – один з основних та найдавніших методів наукового дослідження. На думку деяких учених, він застосовується вже близько 300 років, а як метод соціологічного дослідження – з початку XIX ст. Класичним прикладом використання цього методу в соціології є дослідження У.Томаса і Ф.Знанецького „Польський селянин у Польщі і Америці” (1916–1921). Ними проаналізовані 764 листи, автобіографія В.Вижинського на 300 сторінках, документи церковних архівів і благодійних товариств, емігрантські газети. Вважається, що з цієї роботи ве Зазначений метод дозволяє отримувати дані про події, що відбулися, спостереження за якими вже неможливо. Вивчення документів нерідко дозволяє виявити тенденції і динаміку їх змін та розвитку.

Документ – це предмет, призначений для передання та збереження інформації.

Аналіз документів – це метод збирання первинних даних, під час якого документи використовуються як головне джерело інформації

В залежності від автора документи поділяють на офіційні (створені юридичною або посадовою особою) та документи приватного походження.

За змістом документи поділяються на нормативні, розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні. Джерелом соціологічної інформації зазвичай, є текстові повідомлення, що наявні в доповідях, протоколах, резолюціях, рішення, публікаціях. Особливу роль відіграє соціальна статистична інформація.

Існує два види методів аналізу документів — традиційний і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху.

4.

Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Предмет цієї галузі соціології — особливості міста як соціальної системи, а об´єкт — безпосередньо місто як соціально-територіальна спільнота і поселенська структура.

До головних її категорій належать: «місто», «міський спосіб життя», «соціальна структура міста», «соціальна інфраструктура міста».

Місто — історична конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

Місту властиві такі специфічні риси:

— концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території;

— зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;

— провідна роль у соціальному прогресі;

— високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;

— зосередженість основних соціальних груп і верств населення.

3.

Термін стратифікація (з лат. stratum - прошарок, верства, facere — робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

Соціальна стратифікація — це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем.

Найбільше поширення мають три типи теорій стратифікації:

• Марксистська - визначає, що поділ на класи базується на відношенні людей до засобів виробництва або на способах, за допомогою яких забезпечують засоби існування. В капіталістичних суспільствах існують два класи: капіталісти - власники засобів виробництва, і робітничий клас - продає свою працю і створює додатковий продукт для капіталіста, виробляючи більше, ніж йде на оплату його праці.

• М. Вебер вважав, що класові відмінності ґрунтуються не лише на відношенні до засобів виробництва, але також і до інших ресурсів. Він вирізняв ще один аспект стратифікації - відмінності між соціальними групами у сфері престижу. Статусні ресурси можуть розрізнятися незалежно від класових, вони можуть бути або позитивними, або негативними. Групи з негативним статусом називають знедоленими групами, або паріями.

• Е. Райт доводить, що існує три способи контролю над економічними ресурсами: контроль над інвестиціями; над фізичними засобами виробництва; над робочою силою. Капіталісти контролюють всі три типи ресурсів, робітничий клас - не контролює жодного. Між цими двома класами існує ряд класових позицій, їх займають ті, хто впливає на деякі аспекти виробництва, наприклад, юристи у великих корпораціях.

№24

1.Соціальний статус − це позиція людини в суспільстві, яка передбачає її певні права та обов’язки. Інші під соціальним статусом розуміють положення окремої особи на соціальній піраміді в межах даної соціальної структури.Із усіх статусів, якими володіє кожна людина, лише якийсь один, як правило, визначає її соціальне становище, є основним, визначальним.Кожний з нас мас набір соціальних і особистісних статусів, оскільки ми беремо участь у багатьох великих і малих групах. В процесі соціальної взаємодії вони можуть не співпадати.Соціальний статус впливає на поведінку людини. Очікувана поведінка, що асоціюється зі статусом людини, називається роллю.Процес засвоєння людиною соціальної ролі включає в себе три основних компоненти:• інтерналізацію (тобто глибоке внутрішнє засвоєння) індивідом мотивацій орієнтирів поведінки;• надання з боку суспільства індивіду сприятливих для нього умов діяльності у відповідності приписаними йому (і ним самим обраними) ролями;• дотримання з боку виконуючих свої ролі індивідами належних рівнів стосовно колективних експектацій (Т. Парсонс).

У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основних блоки:• уявляюча роль — система певних очікувань і соціальних груп, орієнтована на суб'єкти ролевої поведінки;• суб'єктивно сприймаюча роль сукупність тих специфічних експектацій, які приписує сама собі людина, що має певний статус, тобто суб'єктивна уява про те, як вона повинна вести себе у взаємодії з особами інших соціальних статусів;• граюча роль — реально втілена в конкретних вчинках поведінки даної особистості, що володіє цим статусом, стосовно іншої особи (інших осіб) з іншим або однаковим статусом.

Виконання соціальної ролі — це завжди реальна поведінка людини в певній ситуації, яка може відрізнятися від приписаної ролі.

2.Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Серед соціологів існують різні точки зору щодо найхарактерніших сутнісних рис суспільства. Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об'єднання людей, що характеризується:• спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв'язки члени суспільства;• загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;• саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;• автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації.

3.Сере́дній клас — група людей, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. До середнього класу, як правило, відносять таких людей, які мають високий рівень освіти і кваліфікації, і що займають в суспільстві проміжне становище: між багатою невеликою частиною і значною - низькооплачуваною частинаминаселення.Наявність середнього класу визнається індикатором як рівня розвитку країни, так і її реальних перспектив. У науковому обігу немає чіткого визначення категорії середнього класу. Неоднозначне трактування поняття середнього класу ускладнює визначення його місця та ролі в соціальній структурі українського суспільства. Спочатку ця категорія описувала "кваліфікованих працівників індустріального сектору, фермерів, учителів, викладачів, лікарів, інженерів, державних службовців та військових, що зазначало дещо високий рівень їхнього життя та соціальної мобільності, порівняно з пролетаріатом.Для аналізу середнього класу використовують суб'єктивний і об 'єктивний підходи.Суб'єктивний - базується на самоідентифікації, тобто визначенні респондентами власної соціальної позиції.Об'єктивний - здійснюється за ознаками, що не залежать від оцінок респондентів: характером праці і рівнем доходів тощо.Основні критерії вирізнення середнього класу:- економічна незалежність,-професіоналізм,- висока самооцінка, яка ґрунтується на усвідомленні представником середнього класу своєї значимості в громадському житті

4. Сім’я” визначається двояко. По-перше, сім’я розглядається як соціальний інститут, який характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини між подружжям, батьками, дітьми та іншими родичами. По-друге, вона визначається як заснована на кровній спорідненості чи шлюбі мала соціальна група, члени якої пов’язані між собою спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою.Сучасні українські сім`ї дуже відрізняються від сімей початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Багато сімей розпадається. Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає.Так, на сьогодні в українських сім’ях підвищився інтерес до національної культури, переважна більшість вважає сім’ю однією з найвищих цінностей та мріє про двох і більше дітей. Але негативні фактори переважають. І про це красномовно свідчить невтішна статистика. 

5. Соціологія політики — галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами. Об'єктом вивчення цієї науки - є політична система і політичний процес, політичні відносини, закономірності функціонування та розвитку політичної влади.

Соціологія політики націлює на вивчення сутності проблем влади, політичних прав та свобод, з погляду конкретної людини як громадянина, а також соціальних груп, організацій. Саме тому для соціології політики предметом особливої уваги с особистість як предмет політики. Особливий інтерес викликає діяльність держави та партій, установ та організацій, які доповнюють її політичну сутність, діяльність її громадських об'єктів, організацій, які частково виконують політичні функції.Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особистості та соціальних угруповань як об'єктів та суб'єктів політичних відносин.Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку та функціонування. Саме вивчення механізму трансформації соціального у політичне відрізняє соціологію політики від інших наук про політику.Поняття "політичний суб'єкт" може позначати як окрему людину (наприклад, виборця, учасника мітингу, члена політичної партії), так і соціальну спільноту (наприклад, фракція, яка бореться за незалежність), соціальний інститут (наприклад, армія, яка здійснює переворот у державі). Основними ознаками політичного суб'єкта є:• здатність приймати політичні рішення;• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх організацію;• спроможність нести відповідальність за свої рішення.

№25

1. Поняття “середній клас” навіть на сьогодні розглядається як неоднозначне і не має єдиних підходів до його визначення в світовій і вітчизняній практиці. Його характерні ознаки та критерії ідентифікації, оцінки реальної і потенційної чисельності середнього класу поступово змінюються та диференціюються.До таких ознак відносяться: отримані доходи, наявність об’єктів власності, соціальний статус, професійно-кваліфікаційний та освітній рівень, наявність достатньо вільного часу, самоідентифікація. У розвиненій економіці ці критерії взаємозв’язані, оскільки вищий дохід і рівень споживання нерозривно пов’язані з якісною освітою і кваліфікацією, а також відповідним статусом людини в суспільстві, його самоідентифікацією. Проте критерії, що характеризують західний середній клас, не можна повною мірою використовувати для аналізу структури суспільства в Україні.В той же час в Україні критеріям “типового” середнього класу (рівню само ідентифікації, доходів та освіти, характеристикам споживання, стилю життя, професійному статусу) відповідає лише невелика частка населення. Причому цей прошарок населення характеризується нестабільністю та відзначається плинністю, оскільки в умовах перехідної економіки термін перебування в складі середнього класу (по доходній критеріальній ознаці) залежить від стабільності ознак економічного пожвавлення в економіці. Загалом складність класифікаційного визначення середнього класу в Україні обумовлена тим, що критеріальні ознаки середнього класу, які вважаються загальноприйнятними для більшості країн (рівень доходів, професійний детермінізм), в умовах перехідної економіки України не можуть вважатися характерними для визначення “українського середнього класу”.

2. Суспільство виникає тоді, коли виникає суспільне життя, тобто взаємини людей перестають бути спонтанними і хаотичними, а набувають певної структури. Наука пропонує такі теорії походження суспільства:Інструментальна.Використовуючи знаряддя праці, люди навчалися працювати, підвищувався їх добробут. Це привело до функціонального поділу общини, закріплення розподілу праці, до появи майнових відмінностей.Сексуальна.Базується на такій особливості людини — поза сезонний характер розмноження і задоволення від сексуальних зносин. Це могло призводити до спонтанного, неконтрольованого спалаху народжуваності, який вибивав життя групи із ритму, ослаблював її, створюючи навантаження непосильні для цієї групи. Встановлення контролю за народжуваністю привело до появи сім'ї і норм, які регулювали сексуальні, а поряд з тим і всілякі інші стосунки членів спільноти. Кратична.Сила і розум розподілені серед людей нерівномірно. Поєднуючись із природною експансивністю (жадібність і цікавість), ці якості перетворюються в фактори, які дозволяють певним групам зайняти лідерську позицію і отримати кращу їжу, кращих сексуальних партнерів тощо. Гендерна.Базується на аналізі розподілу соціальних ролей між статями. Жінка виношує і виховує потомство, тому вона, "згідно з природою", має більшу значимість і розпорядчу волю (вона навчає, передає традиції). Чоловік — індивідуально незначний, замінний і функціонально відіграє роль "сервера" для обслуговування процесу відтворення: забезпечує житло, харчування, одяг тощоСемантична.Будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти. Через це закон виживання спонукує людей до об'єднання зусиль, створення "колективного організму", здатного вирішувати найскладніші завдання. Групова взаємодія пов'язана з координацією зусиль, диференціацією функцій. Це можливо тільки із розвитком спілкування, мови. Формується впорядкований світ комунікацій, система впорядкованих колективних взаємодій.

3. Держа́вна молоді́жна полі́тика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.соціологія молоді безумовно являється однією зважливих складових соціологічного знання. Наскільки важливою і потрібною є соціологія молоді для української держави, що не так давно здобула незалежність і стала на шлях демократичних перетворень, можна простежити проаналізувавши завдання і проблеми, які прагне вирішити ця галузь соціологічної науки. Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, роль в системі соціальних зв’язків і соціальних відносин перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Соціологія молоді ж відносить їх до найважливіших. Звісно, адже саме молоді належить будувати демократичне, суверенне з високим рівнем правової культури суспільство, а в сучасних умовах в Україні формувати громадянське суспільство і правову державу.

4. Соціальні відносини — це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття "соціальні відносини" досить часто вживають як синонім суспільних відносин. Однак подібне ототожнення не завжди правомірне. Соціальні відносини це особливий вид суспільних відносин, що виникають між індивідами як членами спільноті виступають одним із способів вияву, трансформації та реалізації соціальності у суспільстві.Суспільні відносини це завжди відносини з приводу того чи іншого матеріального чи духовного об'єкту. Вони складаються між соціальними суб'єктами в процесі їх спільної життєдіяльності на основі і з приводу задоволення спільних інтересів і потреб. Саме соціальні потреби і інтереси обумовлюють існування соціальних зв'язків між людьми, саму людську діяльність.Таким чином суспільні відносини, з одного боку, завжди є соціальними, з іншого — конкретними, відносно самостійними відносинами — політичними, економічними, культурними тощо.На думку більшості соціологів, суто соціальні відносини завжди відображають положення людей і соціальних груп в суспільстві, бо це завжди відносини рівності і нерівності.Головним чинником виникнення і функціонування соціальних відносин є соціальний статус кожного з індивідів, розподіл цих статусів у суспільстві, у межах яких і з позицій яких вступають у взаємодію між собою та з суспільством індивіди, наповнюючи свої відносини реальним змістом статусної взаємодії.

5.Соціологічне дослідження− певна система теоретичних та емпіричних процедур, що дозволяють отримати достовірні знання про той чи інший процес або явище суспільного життя. За своїм характером, метою і призначенням соціологічні дослідження бувають різними.Залежно від глибини аналізу розрізняють розвідувальні, описові та аналітичні дослідження.Розвідувальне (пілотажне, зондувальне, пробне) дослідження використовується або в роді попереднього етапу складних досліджень, або для отримання оперативних соціологічних даних; охоплює невелику кількість обстежуваних і проводиться за спрощеною програмою.

Описове дослідження проводиться за достатньо повною програмою і передбачає отримання досить важливих відомостей про те чи інше явище.Аналітичне дослідження − найважливіший вид дослідження, у ході якого не просто отримується інформація, а виявляються причинно-наслідкові зв’язки та відношення.

Залежно від того, у статиці чи динаміці вивчається предмет або явище, розрізняють одноразові, повторні та панельні дослідження.

Одноразові дослідження здійснюються для вивчення певної проблеми і більше не повторюються (якщо навіть і буде досліджуватися ця тема, це буде зроблено на основі нової програми).

Повторне дослідження проводиться за однією й тією ж самою програмою через певні проміжки часу протягом певного, іноді тривалого періоду.Панельне дослідження − особливий вид повторного дослідження, який передбачає кількаразове вивчення членів однієї і тієї самої вибіркової сукупності (панелі) через задані проміжки часу.

Залежно від мети та результатів розрізняють прикладні та теоретичні дослідження.Прикладне дослідження має результатом конкретну програму дій, котрі дозволяють ефективно вирішувати проблему, що вивчалася.

Пізнавальне (теоретичне) дослідження має на меті отримання інформації про той чи інший об’єкт або явище.Соціологічні дослідження здійснюються в певному порядку.

№ 26

1Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Серед соціологів існують різні точки зору щодо найхарактерніших сутнісних рис суспільства. Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об'єднання людей, що характеризується:• спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв'язки члени суспільства;• загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;• саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;• автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації.

2.Економічна соціологія — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає економічні процеси, економічні відносини, явища економічного життя суспільства, його різні сфери, соціальні інститути і спільності, соціально-економічні процеси у сфері економіки і господарства, взаємодію економічної і соціальної сфер, економічної і споживацької діяльності і поведінки індивідів і соціальних груп. Суб'єктами — носіями економічних відносин, як і будь-яких інших видів соціальних відносин, є окрема людина або мала чи велика група людей. Вони ж є й об'єктами цих відносин. Тому економічні відносини існують як суб'єктно-об'єктивне співвідношення. Зміст економічних відносин становить відповідна економічна діяльність і економічна поведінка людей, що є проявом їхнього економічного життя. У деяких визначеннях об'єкта економічної соціології наголошується на виділенні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При цьому зазначено, що специфічним об'єктом економічної соціології виступають не стільки ряди взаємопов'язаних економічних і соціальних явищ, скільки механізм зв'язку економічного і соціального розвитку Предметом особливої уваги економічної соціології є механізми взаємодії економіки і суспільства, природа і здатність цих механізмів врегулювати економічні відносини, економічне життя, економічні процеси.

3.Соціоло́гія сім'ї́ — галузь соціології, що вивчає сім'ю. У сферу досліджень даної галузі входить: вивчення функціонування сім'ї як соціального інституту і малої групи, структури і функцій сім'ї, шлюбно-сімейні відносини, зразки сімейної поведінки, характерні для того чи іншого типу культури, тієї чи іншої соціальної групи.Шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їх права й обов’язки один до одного, до дітей та рідних.Суспільні ціннісні стандарти й морально-правові норми зумов­люють передовсім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.Соціологія сім "і та шлюбу вивчає досить широке і різноманітне коло питань:

• типи соціальних, відносин, характерні для сім'ї;• фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;• зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;• суспільні функції сім'ї, її структуру та особливості як соціального інституту, психологічноїгрупи;• мотивацію шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньо-сімейних конфліктів;• інтеграцію та дезінтеграцію сім'ї;• історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;• умови життя сім'ї та ін.

4. Основними складовими або елементами культури є:1. Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворення та передачі інформації.Мова є засобом людського спілкування, мислення і самовираження у різноманітних формах духовного виробництва та споживання.2. Цінності є визначальним елементом культури. Це своєрідний соціальний механізм, який виявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне в суспільстві.3. Норми — це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки. Це певні правила, які регулюють поведінку людей у відповідності з цінностями даної культури.4. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди, вірування. Звичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято з минулого. 5. Знання та переконання — базові елементи культури, в яких зосереджується те, до чого люди прагнуть, чим керуються у повсякденному житті, що втілюють у зразках, нормах та звичаях, об'єктивно відображають природну та соціальну суть реальності.Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна культура включала в себе перш за все класичну музику, живопис, літературу, які створювалися професіоналами високого рівня, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною. Народна культура включала фольклор, пісні, танці, міфи, казки, які створювали люди у повсякденному житті. Як правило, елітарна культура створювалася та задовольняла потреби небагатьох, народна ж була пов'язана з життям широких народних мас. Основною ознакою народної культури є її фольклорне походження.Загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування). Про реальність існування загальнолюдської культури свідчить наявність цінностей, які сприймаються всім людством і трактуються практично однаково.

Суперкультура — це культура певної самодостатньої спільноти (цивілізації, етносу) на протязі всього періоду її існування.Субкультура — моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти, які відрізняють цю спільноту від суспільства в цілому.

5.Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При проведенні інтерв'ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.

№27

1 На другу половину XIX - початок XX в. припадає розквіт теоретичної соціології, розвиток соціологічних теорій, що стали класичними. Даний період - це свого роду соціологічне «осьовий час». Тому увага до нього особливо пильну. Аналіз класичного періоду у розвитку соціології передбачає вирішення проблеми систематизації створених в цей час соціологічних теорій, визначення принципу їх структурування, критерію їх класифікації. Тут існують різні підходи.

Найчастіше використовується принцип співвіднесеності соціологічною концепції з іншими науками (визначення невідомого через відоме). Так, виділяють соціальний органіцизм і соціальний дарвінізм (Л. Гумплович, Г. Спенсер та ін), що зводять закономірності еволюції людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висувають принципи природного відбору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя; соціальний механіцизм, прихильники якого (А. Кетле, Г. Кері, В. Парето та ін) намагалися пояснити суспільне життя і поведінку людини, поширюючи на них закономірності, встановлені у фізичних науках; географічний напрямок в соціології (Г. Бокль, Л. І. Мечников, ф. Ратцель тощо), відстоює вирішальну роль географічного середовища в історії суспільства; психологічний напрямок (Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, Г. Лебон, Г. Тард, Ч. Кулі та ін), представники якого прагнули зводити суспільні явища до психічних, шукали ключ до пояснення всіх суспільних явищ і процесів у психічних особливостях поведінки індивіда або спільності. Розглядаються в історії соціології та інші напрямки. Однак жодне з них не може включити найбільш значущі, класичні соціологічні концепції.

2. Місто становить складне соціально-просторове утворення, до якого, крім природного і матеріально-речового компонентів, входять населення, виробництво і споживання, тому воно і вивчається багатьма науками і є предметом міждисциплінарних досліджень. Місто є предметом соціологічного аналізу насамперед як історично сформована стійка спільнота людей, що мешкають на одній господарчо освоєній території і суспільно організовані системою економічних, соціальних, політичних і соціально-психологічних зв'язків та відносин.  За функціями розмежовуються передмістя житлові і промислові, міста-супутники (що мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні і монофункціональні (у яких переважає одна функція, пов'язана з певним матеріальним чи духовним виробництвом). За рівнем містоутворюючих процесів виділяються міста старі й нові. Звертає на себе увагу нерівномірність розвитку міст різного виду. Особливо швидкими темпами ростуть великі і найбільші міста. Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі та питомої ваги міст (урбанізація).

3.  Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві.Політика — (грец. вміння керувати державою) — це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов´язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.Ядром політики є влада.Влада — це реальна здатність соціального суб´єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.

До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Таким чином, влада виражається через політичний інтерес її суб´єкта. Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості, котра, є одним із основних предметів досліджень політичної соціології.Політична свідомість — це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.

Інакше кажучи, політична свідомість — це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов´язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.

Важливою категорією соціології політики є політичні відносини, котрі є прямим предметом дослідження галузіПолітичні відносини — це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.

4.Соціальніінститути — це певні форми організації і регулювання суспільного життя (політика, економіка, сім’я, релігія, освіта), що історично склалися і забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, включають сукупність норм, ролей, взірців поведінки, дописів, спеціальних установ, систему контролю. В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:• економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;• політичні або інститути, зв'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. д.;• соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організуються добровільним об'єднанням, - місцеві товариства, клуби і товаристські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це можуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші;• інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;• виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);• релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);• відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).Можна вважати, що основною функцією кожного інституту є задоволення суспільних потреб.Проте для здійснення цієї функції інститут має виконувати низку явних функцій, що забезпечують спільну діяльність людей, які намагаються задовольнити власні потреби; це — регулятивна, інтегративна, транслююча та комунікативна функції.

5. Анкетування– це процес збирання первинної інформації шляхом опитування людей з використанням певної схеми – анкети. Існує велика кількість різноманітних форм проведення анкетування, видів і типів анкет.Анкета – спеціальний опитувальний лист, що самостійно заповнюють опитувані згідно з указаними в ньому правилами.Звичайно, в анкеті виділяють кілька основних частин: у вступній частині опитувані знайомляться з умовами опитування, метою та завданням дослідження, отримують інформацію про те, як заповнювати анкети.Іншою важливою складовою частиною анкети є так звана паспортичка: запитання, що дають можливість з’ясувати соціально-демографічні характеристики опитуваних. Може бути розміщена або на початку анкети, або в кінці.У головній частині анкети подані основні та допоміжні запитання (контактні, для зняття психологічного навантаження, запитання-фільтри), кількість яких може бути різною.Важливе місце в анкеті відводиться інструктивним вказівкам щодо техніки її заповнення; вони адресовані опитуваним і розміщені безпосередньо в тексті анкети або на її полях.

№28

1Агенти соціалізації — люди і установи (соціальні структури), які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей. До них відносять:

• агентів первинної соціалізації — батьків, братів і сестер, бабців і дідів, близьких і далеких родичів, друзів сім'ї, однолітків, вчителів, тренерів, лікарів, лідерів молодіжних групувань;

• агентів вторинної соціалізації представників адміністрації школи, училища, університету (інституту), підприємства, армії, міліції, церкви, держави, засобів масової інформації, політичних партій і т. д.Оскільки соціалізація в даному випадку поділяється на два види — первісну і вторинну, остільки і агенти соціалізації діляться на первинних і вторинних.Первинна соціалізація торкається безпосереднього оточення і включає перш за все сім'ю і друзів. Вторинна відноситься до опосередкового, або формального оточення і складається із впливу установ і інститутів. Роль первинної соціалізації є великою на дотрудовому періоді і ранній та навчальній стадії, а вторинної — на трудовому і післятрудовому періоді і на стадії соціальної зрілості і завершення життєвого циклу особистості.Агенти вторинної соціалізації впливають у вузькому напрямі, вони виконують одну — дві функції. Школа дає знання, підприємство — засоби існування, церква — духовне спілкування і т. п.. Агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч функцій: батько виконує роль здобувача засобів існування, опікуна, дисциплінатора, вихователя, вчителя, друга. Однолітки виступають в ролі партнерів з ігор і квазібатьків: старші діти опікуються і турбуються про молодших.

2.Соціологія сім "і — це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.Найважливішими об'єктами вивчення соціології сім'ї є шлюб і сім'я. Предметом соціології сім´ї є закономірності та специфічні соціальні відносини, що виникають між сім´єю і суспільством, а також усередині сім´ї в процесі її становлення, функціонування і розвитку.

3.Міський спосіб життя характеризується такими ознаками:• переважання вторинних контактів: ділових, короткочасових, анонімних зв'язків;• зниження значення територіальних спільностей і відмирання сусідських зв'язків і спілкування;• наявність великої кількості груп за інтересами і багатоманітність культурних стереотипів, форм проведення вільного часу;• зменшення соціального значення сім'ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, падіння народжуваності, перетворення великої сім'ї в нуклеарну, перевищенням смертності над народжуваністю, послаблення зв'язків і залежності між родичами;• зниження ролі традиції в регулюванні поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального контролю в цій галузі;• нестійкість соціального статусу індивіда і підвищення соціальної мобільності.

4.Виходячи із сутності предмета і завдань соціології, соціологічну категорію "соціальний процес" можна визначити як послідовну зміну стану або руху елементні соціальної системи та її підсистеми, будь-якого соціального об'єкта. Це можуть бути, наприклад, статистично сталі акти взаємодії людей, направлені на зміну (або збереження) свого соціального статусу, умов життя, дозвілля тощо. Основним джерелом розвитку та інших соціальних процесів є суперечності всередині соціальних систем.За рівнем соціальної системи розрізняють процеси:-внутрішньо особистісні (наприклад, соціалізація, самоосвіта, самовизначення);• міжособистісні (внутрішньо сімейні відносини, кохання);• внутрішньо групові (взаємовідносини в колективі і т. д.);• міжгрупові і міжспільностні (наприклад, протистояння двох конфесій);• соціетальні — які охоплюють суспільство в цілому.

5.Спостереження – найпростіший метод збирання інформації. Воно широко використовується як у технічних і природничих, так і в суспільних науках.Спостереження – це спеціально організоване, цілеспрямоване, безпосереднє фіксування дослідником подій суспільного життя та умов; у яких воно здійснюється. Використовується для отримання попереднього матеріалу та ілюстративних даних.У процесі спостереження отримують інформацію про зовнішні властивості об’єктів, що вивчаються. У науковому спостереженні (на відміну від буденного) планується наперед його організація, з’ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.Об’єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об’єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для перевірки даних, зібраних іншими методами,і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об’єкт, а також для розробки гіпотез.

№29

1 Функції:Теоретико-пізнавальна — здобуває нові знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень та змін;Описово-інформаційна — систематичний опис і накопичення матеріалу;Соціальне планування (на основі зібраної інформації);

Прогностична функція (визначається діапазон можливостей і вірогідностей, пропонуються кілька сценаріїв подальшого розвитку подій);Роль соціології:

Сприяє формуванню знань про суспільство;

Пояснює логіку процесів соціального розвитку;

Допомагає людині визначити своє місце у суспільстві;Допомагає вирішувати соціальні суперечності. Функцій у соціології багато, але об’єднує їх мета — дати об’єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення.Соціологія має визначити реальні умови для організації ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є перед­бачення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково обґрунтований аналіз стану суспільства.

Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв’язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб’єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу в здійснюваних соціальних перетвореннях, у нова-ційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільнот, що є суб’єктами, умови використання пропонованих засобів.

2. Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичнихвідносин. Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

3. Економічна соціологія — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає економічні процеси, економічні відносини, явища економічного життя суспільства, його різні сфери, соціальні інститути і спільності, соціально-економічні процеси у сфері економіки і господарства, взаємодію економічної і соціальної сфер, економічної і споживацької діяльності і поведінки індивідів і соціальних груп. Суб'єктами — носіями економічних відносин, як і будь-яких інших видів соціальних відносин, є окрема людина або мала чи велика група людей. Вони ж є й об'єктами цих відносин. Тому економічні відносини існують як суб'єктно-об'єктивне співвідношення. Зміст економічних відносин становить відповідна економічна діяльність і економічна поведінка людей, що є проявом їхнього економічного життя. У деяких визначеннях об'єкта економічної соціології наголошується на виділенні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При цьому зазначено, що специфічним об'єктом економічної соціології виступають не стільки ряди взаємопов'язаних економічних і соціальних явищ, скільки механізм зв'язку економічного і соціальногорозвиткуПредметом особливої уваги економічної соціології є механізми взаємодії економіки і суспільства, природа і здатність цих механізмів врегулювати економічні відносини, економічне життя, економічні процеси.

4. Проблема національного відродження виступає однією з центральних в етносоціології включно з соціологією нації. Це зумовлено тим, що нині український народ, будуючи свою державу, відроджує досвід минулого з метою перетворення національного організму в масово свідому націю. Цей процес здійснюється ступенево.На першій, академічній фазі дана нація стає предметом уваги дослідників, які збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, досліджують звичаї і вірування, складають словники, досліджують історію. У другій фазі — культурницькій — мова, яка раніше була предметом вивчення, стає літературною і загальновживаною у науці, технічній літературі, політиці, громадському житті, побуті і взагалі в місті (бо на селі нею користувалися здавна).Завершенням національного відродження і одночасно його політичною фазою є усвідомлення потреб політичного самоврядування та суверенності, висунення вимог власної держави та досягнення або реалізація цієї мети.Своєрідність ситуації в Україні полягає в тому, що досягнення мети національного відродження — проголошення української самостійної незалежної держави — ще не означає остаточного вирішення завдань всіх трьох попередніх фаз відродження нації.. Слід нарощувати науковий потенціал сучасних соціогуманітарних дисциплін з метою одержання достовірної наукової інформації про нащо- і державотворчі процеси в Україні.

5.Анкетування– це процес збирання первинної інформації шляхом опитування людей з використанням певної схеми – анкети. Існує велика кількість різноманітних форм проведення анкетування, видів і типів анкет.Анкета – спеціальний опитувальний лист, що самостійно заповнюють опитувані згідно з указаними в ньому правилами.Звичайно, в анкеті виділяють кілька основних частин: у вступній частині опитувані знайомляться з умовами опитування, метою та завданням дослідження, отримують інформацію про те, як заповнювати анкети.Іншою важливою складовою частиною анкети є так звана паспортичка: запитання, що дають можливість з’ясувати соціально-демографічні характеристики опитуваних. Може бути розміщена або на початку анкети, або в кінці.У головній частині анкети подані основні та допоміжні запитання (контактні, для зняття психологічного навантаження, запитання-фільтри), кількість яких може бути різною.Важливе місце в анкеті відводиться інструктивним вказівкам щодо техніки її заповнення; вони адресовані опитуваним і розміщені безпосередньо в тексті анкети або на її полях.

№30

1Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів. Структура соціологічних уявлень і наукових знань формується в залежності від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються в межах соціологічних теорій на основі аналізу даних про ті або інші соціальні явища і процеси.Основним структурним елементом соціологічної теорії знання є: знання про громадянське суспільство, систему соціальних відносин, їх зміст і механізми їх взаємодії, про суть взаємодії соціальних суб'єктів. Знання про суспільство включає, в себе розуміння законів його розвитку, уявлення про основні сфери життя суспільства і їх взаємодію. Важливою частиною структури соціологічної науки є: знання про функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя, в тому числі економічної, соціальної, політичної, духовної, а також про можливості життєдіяльності і соціального самоутвердження в кожній з цих сфер особистості або соціальної групи. Складовими структури соціологічного знання є: наукові уявлення, погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціальний склад населення країни, діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів (таких, як держава, право, релігія, наука, культура, освіта, сім'я і т. д.).До структури соціологічного знання включаються також уявлення, погляди. теорії, які з'ясовують реальне становище різних соціальних груп суспільства в системі політичних відносин і перш за все в системі відносин влади, характеризують діяльність різних політичних партій і рухів, неформальних груп і організацій, а також життєдіяльність трудових колективів, малих груп, теорії міжособистісного спілкування і окремих особистостей.

2 Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) та існують незалежно від інших груп, тобто не є підгрупами. Суспільство постійно змінюється і розвивається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються неоднакові типи суспільств. Існує кілька типологій за відповідною визначальною ознакою.

Так, за кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільства поділяються на:

• прості, де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (такі первісні племена трапляються подекуди й нині);

• складні, де існують кілька рівнів управління і соціальних прошарків.

Поштовхом до появи складних суспільств було зародження такого соціального інституту, як держава.За способом здобування засобів до існування розрізняють:

-суспільство первинних мисливців і збирачів, що проіснувало кількасот тисяч років;

-аграрне (традиційне) суспільство, з яким зв’язують зародження держави, класів, появу міст, писемності тощо;

-індустріальні та постіндустріальні суспільства. Термін «постіндустріальне суспільство» запроваджений американським соціологом Д. Беллом.

За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, запропонована в середині XIX ст. К. Марксом. Основою цієї типології є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різними культурою, політичним устроєм, способом і рівнем життя населення, але об’єднані цими двома ознаками, становлять одну суспільно-економічну формацію. За К. Марксом людство у своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну. У майбутньому капіталістичну формацію мала замінити комуністична.

Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типології, запропоновану Д. Беллом. Об’єднуючи всі існуючі типології, він поділив усесвітню історію на три стадії:

-доіндустріальну;

-індустріальну;

-постіндустріальну.

3.Націоналізм — теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікацїі нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо. А сам феномен класифікують на громадянський (державний), етнічний, дифузний. Громадянський (державний, територіальний) націоналізм вважають найбільш раціональним, таким, що базується на принципах вільного самовизначення особистості. Така форма націоналізму визнана нормою людського співіснування, оскільки він спрямований на консолідацію всього населення держави за допомогою юридичних інститутів, загальногромадянських прав, культури, ідеології. Етнічний націоналізм поділяють на політичний і націоналізм у сфері культури. Політичний націоналізм заснований на розумінні нації як політичної сутності, має своєю метою боротьбу за утримання державності з урахуванням інститутів, ресурсів, культурної системи. Націоналізм у сфері культури спрямований на збереження цілісності народу, підтримання і розвиток його мови, культури, історичної самосвідомості тощо. Дифузний націоналізм пов'язують з особливостями психологічного становища маргінальних груп, які не можуть ідентифікувати себе з жодною з існуючих соціальних національних груп, мають досить високий соціальний, економічний, культурний статус. Такі групи характеризує пасивна форма націоналізму, що проявляється здебільшого в стресових ситуаціях. Беручи за основу особливості реалізації настанов націоналізму, виділяють такі його різновиди:

4. молодь – це така соціально-демографічна група, яка переживає період становлення соціальної зрілості, ухо­дження у світ дорослих, адаптації до нього та майбутнього станов­лення.

Питання про вікові параметри молоді завжди дискутувалося соціо­логами, які по-різному визначали нижню та верхню межу молодіжної спільності. Нижня межа молоді найчастіше визначається у зв’язку з перехо­дом від дитинства до молодості періодом статевого дозрівання, з початком професійної освіти та появою почуттів та інтересу до ближнього, до суспільства. Вона звичайно пов’язується з віком від 14 до 20 років, а весь цей „перехідний період” від дитинства до моло­дості нерідко називають юністю. Верхня межа молоді визначається більш багатогранно. Одні вважають такою межею отримання професійної освіти, пов’язують її зі вступом у шлюб, інші орієнтуються на досягнення економічної самостійності, адаптацію в професійній ролі, набуття статусу батьків. Одні визначають цю межу в 25 років, інші – 35. У нас верхньою межею найчастіше називають 29 років. Саме цей вік фігурує в соціології і статистиці, коли визначаються межі молодіжної спільності. Сучасний соціолог Б.Бряз розрізняв три основних етапи станов­лення молоді як специфічної соціально-демографічної групи:перший етап соціолог характеризує як етап, де молодь виступає головним чином як об’єкт соціальних впливів у різноманітних проявах (лише в навчанні молодь виступає і як об’єкт, і як суб’єкт соціаль­ного життя);другий етап, на його думку, це початок періоду, коли молодь стає елементом продуктивних сил і виробничих відносин взагалі. Тут, залишаючись об’єктом соціальних впливів, молодь набуває якості суб’єкта історичного процесу;третій етап – це етап досягнення молодою людиною повного свого виявлення і в ролі елемента продуктивних сил, і в ролі носія всіх виробничих відносин. Саме на цьому етапі молодь відбиває в собі асе сучасне суспільство, заперечуючи себе як молодь.

5. Опитування є найпоширенішим методом збирання соціологічної інформації. З його допомогою можна вивчити практично всі проблеми. Цей метод легко підлягає кількісній обробці, дає можливість використовувати обчислювальну техніку.Опитування– це збирання первинної інформації методом звернення із запитанням до певних груп людей. Існують кілька різновидів опитування: анкетування, інтерв’ю, тестування, соціометричне опитування, метод експертного оцінювання.

Специфічною формою є експертне опитування (метод експертного оцінювання). Експерти – це люди, компетентні в галузі дослідження, яке проводиться, їх відбір здійснюється різними шляхами: на основі самооцінки, тестування, оцінювання експертів іншими людьми. Експертне опитування може бути анонімним (у цьому випадку звичайно використовується анкетування) або неанонімним (у цьому випадку можна використовувати як анкетування, так і інтерв’ювання).

Анкетування– це процес збирання первинної інформації шляхом опитування людей з використанням певної схеми – анкети. Існує велика кількість різноманітних форм проведення анкетування, видів і типів анкет. Інтерв’ю– спеціально організована розмова, яка проводиться за заздалегідь розробленими питаннями, передбаченими програмою дослідження. Цей метод досить широко застосовується в сучасній українській соціології, оскільки має цілий ряд переваг порівняно з іншими методами. Тестування – метод вивчення й вимірювання властивостей та якостей особистості, що не підлягають прямому, безпосередньому спостереженню. Соціометричне опитування– один із специфічних методів збирання соціологічної інформації, який використовується для дослідження малих груп і взаємовідносин у них.