3. Соціологія села

Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Об´єкт її — село як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально-поселенської структури суспільства (в Україні налічується майже 29 тис. сільських поселень) та сільське населення (понад 17 млн. осіб).

Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення.

У соціології села існує декілька типологій сільських поселень: за чисельністю населення, соціально-економічними ознаками, зайнятістю у сільському господарстві, виробничо-адміністративною роллю.

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві;

У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять; рівнем кваліфікації праці (у робітників села він нижчий за рівень кваліфікації праці міських робітників); комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей.

4. Поняття маргінальності та маргіналізації в соціології.

Маргінал— суспільний індивід — людина, що перебуває на краю, на межі різних систем — культур, соціальних цінностей, і яка зазнає їх суперечливого впливу. В індивідуальному сенсі — це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації.

У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або знаходження у невисокому і заздалегідь програшному соціальному статусі. Маргіналізація нижчих прошарків населення притаманна ієрархічному і патріархальному суспільству;

Зазвичай маргіналізація призводить до матеріального зубожіння, і навіть до зникнення маргіналізованих груп . Маргіналізовані індивідууми часто обмежені у отриманні соціальних послуг, програм і соціальних привілеїв. Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.

У тому числі маргінал це:

=Той, хто втратив колишні соціальні зв'язки і не пристосувався до нових умов життя (звичайно про представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села).

=Той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки.

= Представник специфічних субкультур, політичних течій, релігій тощо.

5. Основні тенденції соціальних процесів у молодіжному середовищі України.

Тенденції соціальних процесів тісно переплітаються з проблемами у молодіжному середовищі. Основні з них:

• низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна

залежність від батьків;

• шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних

конфліктів);

• низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в

Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть

відтворення поколінь;

• матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових

умов;

• поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень

(злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);

• втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму.

Білет № 18

1.Трансформація соціальної структури українського суспільства

Трансформація соціальної структури передбачає зміну, перетворення її істотних рис. Для з´ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних, культурних, освітніх;

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб’єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусі.

4. Активізація процесів маргіналізації.

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп.

7. Поглиблення соціальної поляризації суспільства.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність.