Тема 2. Філософія стародавнього сходу

Становлення і розвиток філософських ідей у Стародавньому Світі свідчить про узагальнення і переосмислення релігійно-міфологічного світогляду. Глибокий символізм і алегоризм змісту стародавніх міфів назавжди наклали відбиток на звичні нам образи філософування, відомі як східний і західний. Найбільш фундаментальні образи, поняття і принципи філософії вкорінені в тому далекому перехідному часі, ідеї і дух якого приховані від нас наступними інтерпретаторами і тлумачами.

Знаменно, що практично одночасно на перетині VI-V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Іудеї, Ірані і Греції виникли філософські школи, для яких характерна близькість у формулюванні змісту життєзначущих проблем і підходах до їх вирішення. Автори і матеріалістичних, і ідеалістичних філософських систем дали певне бачення природи, сутності світобудови і місця людини в них.

1. Ведична філософія і релігія: основні поняття і визначення

Філософія в Стародавній Індії тісно пов'язана з пануючими там релігійними уявленнями. Найдавніший із відомих релігійно-філософських епосів Індії – Веди (знання). Вважають, що Веди було записано близько п'яти тисяч років тому, а тому їх розглядають як науку всіх наук про сутність першооснови, про походження всесвіту, про пануючі у світі закони, про причини, що відрізняють людей одне від одного й інше.

Людська форма життя дана нам не для важкої і безглуздої праці, подібно худобі, вчать Веди, а щоб досягти вищої досконалості життя. На жаль, на завершення епохи Калі-юги люди змушені будуть надриватися на роботі заради шматка хліба. З кожним роком працювати буде важче, а платня за працю буде меншою. Це тому, що без духовного руху людство зупиняється у своєму розвитку. Душа рухає тіло, а сповнене життя тіло рухає світом. Наше непорозуміння в тому, що ми піклуємося про тіло, не знаючи про дух, який рухає ним.

Бхагавад-гіта – книга, найбільш доступна для знайомства з принципами ведичної культури. Вона вчить, що човен людського тіла має рухатися до духовної мети, але його утримують:

1. прихильність до матеріального тіла;

2. прихильність до родичів, яка виникає з тілесних відносин;

3. прихильність до місця народження і матеріальної власності: будинку, меблів, рухомого і нерухомого майна, ділових паперів тощо;

4. прихильність до матеріалістичної науки, яка завжди недосконала внаслідок відсутності духовного світла;

5. прихильність до релігійних церемоній і священних обрядів, які запроваджені без розуміння Божественних законів.

Веди вчать, що виключно в наших інтересах прагнути вирватися з цього жалюгідного, сповненого страждань світу. Але мало лише припинити матеріальну діяльність. Важливо зайнятися духовною діяльністю, прагнучи до вічного життя, тобто духовного існуванню в Брахмані, Абсолюті, у царстві Бога. Тому будь-яке знання, що не сприяє спасінню від страждань, ведична філософія вважає безглуздим.

Веди поділяють людей, зважаючи на їх світогляд, на чотири класи. Кармі – трудяться заради матеріальної вигоди, заради насолоди результатами своєї праці. Джняні – намагаються міркувати над проблемами народження, смерті, старості і хвороб, намагаються стати безсмертними, злившись з буттям Бога. Йоги – намагаються розвинути в собі містичні сили, щоб демонструвати чудеса. Бгакті – віддані, прагнуть лише тільки служити Богу з любові до Нього, як мати служить своїй дитині.

Ведична гносеологія визнає три шляхи пізнання. Пратьякша – почуттєве пізнання, яке потребує виправлення ззовні. Наприклад, Сонце видиме нами і Сонце дійсне – величезне і розпечене. Анумана – виведення теорій з фактів, також не може привести до пізнання того, що лежить за межами логічно збагненного: нематеріальні об'єкти не можуть бути пізнані в експерименті. Шабда – це знання, яке ми почули від вищого авторитету, від знавця ведичної літератури. Вчитися треба у того, хто має довершене знання, у гуру – духовного вчителя, який також є ачарья – той, хто вчить своїм прикладом. Бо тільки людина, яка стала довершеною, має право вчити іншого. Гуру повинен бути свамі, хазяїном своїх почуттів і вести життя в зреченні від матеріальних благ. А учень – шишья має цілком віддати себе служінню вчителю, бо гуру – його рятівник, обдаровує його досконалістю вічності, блаженства і знання.

Три аспекти Абсолютної Істини виділяють у ведичній літературі: Бхагавана, Параматму і Брахмана. Насправді всі аспекти суть одне, розглянуте під різними кутами зору.

1) Брахман – це імперсональний, усепроникаючий аспект Абсолютної Істини.

2) Параматма – Верховна душа, а атма – душа індивідуальна.

3) Бхагаван – це теїстичне бачення Абсолютної Істини як Верховної Особистості, що володіє безмежними красою, знанням, силою, славою, багатством і зреченням. Бгагаван – це Верховна Істота, Бог, найвищий прояв Абсолюту.

Імперсональний Брахман виявляє тільки один аспект Абсолюту сат (вічність). Брахман відноситься до Бхагавану так, як сонячне світло до Сонця. Параматма виявляє два аспекти Абсолюту сат і чит (знання). Лише Бхагаван цілком виявляє всі три аспекти: сат, чит, ананда (блаженство).

Джіва – важливе поняття індуїзму: “джів” означає “жити, бути, залишатися в живих”. Джіва десь тотожна живій істоті, або душі, вона вічна, мізерно мала, її не сприймають матеріальні почуття, вона відділена від тіла, хоча і перебуває всередині всіх тіл людей, звірів, птахів і рослин. Індивідуальна свідомість – це ознака того, що в тілі присутня джіва. Коли вона полишає тіло, свідомість так само полишає його, і тіло руйнується.

Майя – це матеріальна ілюзія, буквально те, чого немає. Під впливом майї людина вважає, що може бути щасливою у цьому плинному мінливому матеріальному світі. Майя – ілюзорна енергія Бога, керована ним. Майя така сильна, що скільки б страждань не випало на долю людини, вона буде думати, що щаслива. Природа матеріального світу така, що чим більше вигоди джіва намагається отримати зі свого положення, тим більше вона заплутується в тенетах майї. Таким чином, джіва стає підвладною закону карми, закону причинно-наслідкового зв'язку.

Карма. Наука і філософія визнають важливість закону причинності, тому що всяка дія, або подія, принаймні, матеріального характеру, має відповідні причини. У ведичній філософії поняття карми має важливе значення, оскільки підвладна кармі джіва залишає старі і вселяється в нові тіла, подібно людині, що знімає старі і надягає нові одяги. Джіва не може звільнитися від карми, просто відмовившись від діяльності. Людина повинна вчитися діяти, не створюючи карми. Мистецтво карма-йоги в тому, щоб вся діяльність людини була ніби пожертвою Богу, бо саме це рятує від карми, від рабства в матеріальному світі.

Самсара – ще одне із понять Вед, означає “повторення народжень і смертей”, виражає ідею переселення душ. У залежності від своєї карми, в майбутньому житті можна народитись в родині шляхетній, багатій, а можна народитись калікою, а то і серед комах. Існує 8.400.000 видів життя і душа, яка впала, може народитися в кожнім з них. Після низки народжень джіва, нарешті, досягає людської форми, в якій має можливість самореалізації – остаточного звільнення з круговороту народжень і смертей. Тому лише людина народжується вільною: у неї є вибір піднятись до Царства Небесного, або падати у прірву тваринного, низького.

Гуни, буквально, “мотузки”. Існує три гуни матеріальної природи: благость або чеснота (саттва), пристрасть (раджас) і невігластво (тамас). Вони зв'язують живу істота немов міцні мотузки. Джіва отримує різні тіла відповідно гунам, у яких вона діяла в минулому, а кожне тіло, у свою чергу, примушує її діяти відповідно пануючим у ньому гунам.

Людина, яка знаходиться під впливом саттви – гуни благості (філософ, лікар, поет) живе з відчуттям значимості знайденого і використовуваного нею знання, і тому вона щаслива. Пізнання матеріального світу робить її життя ще більш приємним. Прив'язаний до цього приємного відчуття мотузкою мирської чесноти, така людина може не замислюватись над духовним удосконаленням. Але їй і не дано досягти звільнення, доки вона трудиться лише для поліпшення свого добробуту (хоча вона може і надалі отримувати тіла в гуні чесноти). Але яким би не було матеріальне благополуччя такої людини, їй не уникнути чотирьох видів страждань – народження, смерті, старості і хвороб.

Раджас – гуна пристрасті, що спонукає до нескінченних бажань і насолод. Тут джіва жадає сексу, і здійснюючи свої бажання, поринає у прірву матеріального життя. Поступово це висхідне бажання джіви перетворюється в тонкі бажання грошей, сімейних радощів, слави і поклоніння інших перед нею. Джіва примушує тіло важко працювати, щоб надбати і зберегти все надбане, тому матеріалістичні досягнення цивілізації спричинені раджас-гуною.

Тамас – гуна невігластва, неуцтва наділяє живу істоту лінощами, надмірною сонливістю і, головне, зневірою і залежністю від різного роду одурманюючих засобів. Божевілля – результат пануючого впливу її.

На джіву переважно впливає певне поєднання гун. Іноді раджас може переважати над тамасом, іноді саттва – над раджасом, або тамас над раджасом тощо. Веди вчать домагатись зростання саттви, світла знання.

Пуруша і пракріті. Поняття пуруша відноситься до Бхагавану й означає верховного володаря і того, хто насолоджується. Пуруша – це причина всіх причин і джерело всіх енергій. Пракріті означає підвладну природу. Живі істоти (джіви) і матеріальна енергія (майя) – це, відповідно, вища і нижча форми пракріті. Поняття пуруша відноситься до чоловічого начала (той, хто насолоджується), а пракріті – до жіночого (та, що дає насолоду). Звісна річ, у підсумку насолоджуються обоє.

Вчення про варнашрама-дхарму, як слідує з Вед, існує з незапам'ятних часів. Сам Бхагаван на основі трьох гун матеріальної природи створив чотири класи людського суспільства. Тому, щоб задовольнити Бога, людина повинна знаходитися в системі чотирьох варн і чотирьох ашрамів.

Варни. Виникнення варн пов'язують із існуванням Пуруші, Всесвітньої людини. Брахманом стали вуста Пуруші, руки – кшатрієм, стегна – вайшьєю, з ніг виник шудра. Належність до однієї з варн, на думку авторів Вед, визначається індивідуальними природними якостями людини. Це вже пізніше в Індії належність до касти почали виводити із соціального походження.

Брахмани – учителі, духовні наставники і жерці, найбільш духовно та інтелектуально довершені люди. У своїх вчинках вони керуються чеснотою. Їм властиво тримати під контролем розум і почуття, терпимість, простота, чистота, знання, правдивість, відданість і віра в Божественну природу Вед. Брахман знає, розуміє і здатен пояснити будь-який розділ Вед, а як жрець він здійснює ведичні ритуали і має право приймати пожертвування. Брахман – це не кудесник і не чарівник, а людина бездоганної поведінки, яка володіє істинним духовним знанням, а тому простій людині вона здається здатною творити чудеса. Колір варни – білий.

Кшатрії – військово-адміністративна знать, керована гунами благості і пристрасті. Якості кшатрія, як воїна й адміністратора: героїзм, сила, рішучість, спритність, відвага в бою, шляхетність і вміння керувати іншими. Кшатрії захищали слабких, безпомічних і робили пожертвування. Кшатрій може давати милостиню, але не має права приймати її. Він має право вивчати шастри, але не має права вчити науці Вед. Його обов'язок – відстоювати справедливість. Колір касти – червоний.

Вайшья – фермери і торговці, спонукувані у своїх вчинках гунами пристрасті і неуцтва. Їхні заняття: землеробство, захист корів і торгівля. Згідно Вед корова пов'язана з Верховною Особою Бога і Його іграми. Корова також одна із семи матерів людства, тому вбивати корів – варварство. Як цар захищає своїх підданих, так вайшья захищають корів. Вайшья насамперед є землевласниками, що вирощують зерно, овочі на фермах і пасуть череди корів. Ведичне суспільство не було індустріально розвитим і урбанізованим. Веди вчать, що можна жити щасливо, маючи небагато землі, вирощуючи на ній зерно і утримуючи корів. Для вайшья багатство складали не гроші, а корови, зерно, молоко і коров’яче масло (гі). Вайшья були багатими людьми, вони забезпечували економічний розквіт суспільства, займалися торгівлею, організовували працю найманих робітників, знали ціну дорогоцінних металів і каменів. У відповідності зі своєю дхармою вони повинні роздавати їжу всім живим істотам у своєму окрузі. Колір касти – жовтий.

Шудри – нижча каста. Це робітники, що знаходяться виключно під впливом гуни невігластва, цілком позбавлені ініціативи. Єдиний їх обов’язок – коритися вищим варнам. Колір касти – чорний.

Веди визначають варни як природні класи людей. В основі поділу на варни лежать закони всесвіту, яких треба дотримувати, щоб у суспільстві були гармонія і порядок. Країна, в якій виявляється змішування варн, швидко гине разом із усіма своїми мешканцями, тому що в нерівному шлюбі вище зводиться до нижчого. Природний обов’язок жінки – збереження особливостей касти і раси. Для цього вона наділена інстинктом і емоційністю. У “Бхагавад-гіті” Кришна стверджує, що людина не приречена: «Ті, хто знайшов собі притулок у Мені, навіть якщо вони низького походження (жінки, вайшья, а також шудри), можуть досягти вищої мети».

Упанішади – це написані в ІX-VI ст. до н.е. трактати, повчання і коментарі до Вед. Тут з'являються нові ідеї, елементи природничо-наукового і соціального знання, а знання трансформується в образи чуттєво більш доступні. Генералізуються божества Брахман і Атман дуже схожі, хоча Брахман більше відноситься до об'єктивного аспекту буття, а Атман – до суб'єктивного, до душі. Брахман виник першим з богів, він творець усього, хранитель світу, він всебічно могутній. Варто почитати Атман як ціле, що проявляється в частинах. З Атмана виник простір, із простору – вітер, з вітру – вогонь, з вогню – вода, з води – земля, із землі – трави, із трав – їжа, з їжі – люди. Створивши всі світи, Брахман-Атман згортає їх у ніщо наприкінці свого століття. Колесо життя подібне колесу візка, що котиться. Увесь світ охоплений дхармою (закон, обов’язок). Далі вже Вішну, владою отриманою від Всевишнього, постійно створює все нові і нові світи, “вдихає і видихає всесвіт”.

Гносеологія Упанішад виходить зі знання вищого і нижчого. Нижче – це знання вимови слів, обрядів, граматики, метрики, науки про світила. Вище знання осягає незмінне, вічне, що перебуває в Атмані. Атман пізнається за слідами його, що перебувають у всіх речах. Хто пробудився і знайшов Атмана у собі, той знаходить вічне блаженство. Пізнання вищого можливе тільки за допомогою авторитетного вчителя.

Етика Упанішад – це сума правил поводження людини, що сприяють пізнанню Атмана. Розумний віддає перевагу благу, а не приємному. Які бажання людини, така і його воля. Від волі залежать діяння людини, а від її діянь – її доля. Дарунки Атмана – подвижництво, милостиня, чесність, ненасильство, правдивість. Необхідно також дотримувати обов'язку перед богами і предками, шанувати матір і батька як бога, шанувати вчителя і гостя як бога. Діяння вчиняти лише бездоганні, не зневажати величчю, благополуччям і навчанням. Звідси і визначення брахмана, як довершеної людини, яка достигла вищої мети. Брахман осяг Атмана, він вільний від прихильностей, пристрастей; наділений спокоєм; вільний від заздрості, спраги, надії, осліплення; перебуває в думках, не порушених обманом і зарозумілістю.