Тема 5. Західноєвропейська філософія доби відродження і нового часу

Розумове пробудження європейських народів, назване Відродженням, було викликане декількома обставинами, що створили нові умови розвитку. У 1453 р. турки завоювали Константинополь. Приблизно тоді ж було винайдене друкарство. У 1492 р. іспанці відкрили Америку, а в 1498 р. португальці знайшли морський шлях в Ост-Індію. А загалом у європейському житті сталися значні зміни. Колись церква була єдиною вчителькою. Тепер вигнані з Константинополя вчені зібрались в Італії і принесли із собою грецькі рукописи. Науковці були від них у захваті. Раптом виявилось, що життя має цінність, хоча яка його цінність, залишалось великим питанням.

Посприяв розвитку європейської культури і науки папа Сікст IV (1414-1484):За його понтифікату суттєво збільшились фонди Ватиканської бібліотеки, а доступ до фондів бібліотеки отримали всі бажаючі. Папа заклав основи першого у Європі музею і його ж дітище – Сікстинська капела.

Перші гуманісти, починаючи з Франческо Петрарки (1304-1374) і Джованні Боккаччіо (1313-1375) висунули нові принципи відношення до сущого. Метафізичні шукання своїх попередників вони визначили як марні, тому поставили своїм девізом вивчення того, що може бути досліджено емпіричним шляхом. Усього, що складає гордість сучасної технічної науки, людство досягло з XV ст. Саме з цього часу всі зусилля людського роду направлялися на вивчення окремих явищ, на дослідження окремих питань і на створення окремих галузей людського знання. Індивідуалізм почав переважати у світогляді епохи.

5.1. Філософсько-гуманістичні ідеї доби відродження

Георгій Геміст Плетон (1355-1452) – візантійський філософ-платонік, який відновив заняття платонізмом і неоплатонізмом у Західній Європі. Можливо, тому й ім'я своє Гемістос (вагомий) замінив на Плетон, що тотожне, але ближче до імені Платон. Він супротивник широко розповсюдженого вчення Аристотеля і протиставив йому теософське вчення Платона, у якому розділяє ідеї про попереднє існування душ до земного життя, про світову душу, про зоряні душі. Приймав Плетон й ідею неоплатоніків про вічне життя. При його активній участі у Флоренції заснували Платонівську академію.

Творення Богом для Плетона не разовий, а вічний процес. Світ вічний, матерія не тільки потенція, але і субстанція речей. Бог не вільний у своєму діянні, а його зв'язок зі світом закономірний. Людина божественна за своєю природою, вона бажає уподібнитися Богу, удосконалюючи життя у згоді з законами космосу. Плетон хотів створити нову універсальну релігію, яка у своїх основних рисах збігалася б із греко-римським язичеством, передбачаючи богослужіння Зевсу й іншим божествам грецького пантеону.

Марсіліо Фічіно (1433-1499) – італійський философ-неоплатонік, перший голова Платонівської академії у Флоренції. Перевів на латинську мову і прокоментував праці Платона, Плотіна, Порфирія й ін., а також Герметичний звід, який особливо цінували в епоху Відродження. Центральна проблема філософії Фічіно – відношення Бога і світу, Бога і людини. Фічіно стверджував, що Бог є скрізь, Він – загальна причина. Звідси і традиційний креаціонізм, який протиставляє Творця і світ Ним створений. Онтологія Фічіно містить у собі п'ять ступеней: матерія, якість, душа, янгол, бог. Душа – зв'язок усієї природи, яка рухає і живить Всесвіт. У єдиному живому тілі світу всюди є єдине життя.

Начало світу для Фічіно трояке: Бог, розум, душа. «Богу притаманна єдність, розуму – порядок, душі – рух. Від одного лише Бога виникає у світі єдність частин і цілого, від божественної сили розуму – порядок з'єднаних частин, від душі, силою вищих сутностей, – рух упорядкованого світу. Душа рухає світом, змінюючи його завдяки самій собі, рухає його до визначеного порядку завдяки розуму, зберігає завжди в цьому порядку завдяки вічній єдності самого Бога».

П’єтро Помпонацци (1462-1525) – італійський філософ, за своїми поглядами тяжів до матеріалізму. За “Трактат про безсмертя душі” (1516) церква його переслідувала. Трактат спалили, але переконання автора в смертності душі це не похитнуло; він і далі писав роботи на цю тему.

Помпонацци виходив з того, що у людини є багато різних органів тіла і кожний виконує відому функцію. Разом з тим, навіть однакові органи тіла різні в різних людей. Але це – мудре влаштування природи, тому для досягнення гармонії у суспільстві, люди повинні бути причетні трьом видам розуму: споглядальному, практичному і діючому. Практичний розум відноситься до справ моральності, державним і домашнім. Діючий розум – основа всієї механічної діяльності людини. Для нормального життя суспільства найважливіший практичний розум, що забезпечує доброчесну моральність і покликаний, наскільки можливо, уникати пороку.

Перший аргумент проти безсмертя душі. Говорять, що у випадку смертності душі стан людини був би гіршим, ніж у будь-якої тварини. Однак навряд чи хто з людей захоче бути каменем або довголітнім вороном. Для мудрої людини знання вище пороку, глупоти і невігластва.

Другий аргумент. Говорять, що визнавши смертність душі, ми будемо чіплятися всіма силами за життя. Але люди віддають перевагу смерті за батьківщину, за друзів і заради справедливості. І часто це роблять не заради майбутнього воздаяння, а щиро і безкорисливо.

Третій аргумент. З допущення не випливає, що бог несправедливий, а тим більше, що він не є правителем Всесвіту. Адже відомо, що жодне зло у світі не залишається безкарним і жодне благо не залишається без винагороди. Тому всяка доброчесна людина нагороджується своєю чеснотою і щастям, а всякий лиходій покараний уже причетністю до пороку.

Четвертий аргумент. Усі релігії вважають душу безсмертною, тому прийняттям догмата смертності души ми ніби робимо їх причетними до омани людей. Треба зрозуміти, що законодавець, бачачи схильність людей до зла і прагнучи до загального блага, ухвалив, що душа безсмертна, піклуючись не стільки про істину, скільки про ґречність.

Піко делла Мірандола Джованні (1463-1494) – італійський філософ-гуманіст. На формування світогляду мислителя сильно вплинуло його знайомство з роботами Платона, Плотіна і їх послідовників. Філософський розум його був воістину універсальним і він глибоко опанував знанням древніх і сучасних доктрин. Мірандола цілком приймає концепцію божественного творіння світу. Бог створив світ за законами мудрості, наднебесну сферу прикрасив розумом, небесні тіла оживив вічними душами. Брудні, запаскуджені частини нижнього світу Бог заповнив різнорідною масою тварин. По завершенні творіння побажав майстер, щоб був хтось здатний оцінити вчинене, його зміст і призначення. І для цього створив Бог людину.

Мірандола виходить з того, що Бог ніяк не обмежував людину, поставив її в центр світу, дозволив визначити свій образ на власний розсуд. Бог не зробив людину ні небесною, ні земною, ні смертною, ні безсмертною, щоб людина сама, вільно і вправно сформувала себе в найкращому для себе образі. Тому людина може переродитися в нижчі, нерозумні істоти, а може переродитись по велінню своєї душі у вищі, божественні істоти. У людей, що народжуються, батько вклав безліч можливостей. З сім’я у собі людина може обробити рослинні і стане рослиною, обробить почуттєві – стане твариною, раціональні – стане небесною істотою, інтелектуальні – стане ангелом і сином Бога. Але людина може стати і духом єдиним з Богом, перевершуючи усіх.

Філософа, який все пізнає правильним розумом, Мірандола призиває поважати, бо він – істота небесна. Діалектика заспокоїть розум, що страждає через словесні протиріччя і підступні силогізми. Природна філософія вгамує суперечки і боротьбу думок, що гнітять душу. Але треба пам'ятати, що природа породжена боротьбою й у природі немає справжнього і міцного світу. Теологія вкаже нам шлях до світу, де всі душі згідно живуть у єдиному розумі. А філософією слід займатися з любові до неї, тому філософія і навчила його залежати від власної думки, а не від чужих суджень, писав Мірандола. Філософування Мірандола розумів дуже широко. По суті між філософією, теологією і магією, якщо вони ведуть до розуміння життя, істини і Бога він не бачив розходження. Можливо, він занадто палко захищав людську всемогутність, хоча в цьому він бачив промисел Божий і посилався на численні свідчення філософів про всесилля людського богонатхненного духу

Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1448-1494) – видатний руський мислитель, народився у місті Дрогобичі, освіту отримав у Краківському і Болонському університетах, став доктором медицини і доктором філософії. Викладав він астрологію, астрономію, медицину. У 1481-1482 роках був ректором Болонського університету, а з 1487 року професор Юрій Дрогобич викладав у Краківському університеті, обіймав кафедру медицини на лікарському відділі (факультеті). Відомий він ще й тим, що першим із наших співвітчизників надрукував свою книжку “Iudicium pronosticon anni 1483 currentis” (“Прогностичний погляд на 1483 рік”) у Римі в 1483 році.

Юрій Дрогобич надто високо цінував наукові знання. У своїх роботах він неодноразово підкреслював, що академічне знання складає підґрунтя освіти, але вчитись треба завжди, навіть дослуховуватись до бродячих пророків, чиї ідеї можуть посприяти глибшому усвідомленню істини.

Серед відомих сьогодні робіт Юрія Дрогобича прогностичні судження, які він робив щорічно, починаючи десь із 1475 року, а також більш узагальнюючі роботи про значення сонячних і місячних затемнень. Природно, що бажаючи бути корисним людям, як зазначав сам Юрій Дрогобич, він давав рекомендації стосовно здоров’я і хвороб людям різних психотипів, враховуючи положення небесних тіл. Також він давав річні прогнози погоди, становища релігій, міст і країн, визначних і царствуючих осіб і таке інше. У сутності астрологія і астрологічні прогнози в той час – це компендіум знань про час кровопускання, про спостереження за погодою, про режим харчування і про багато чого іншого, що необхідно було знати людині, яка поважала у собі своє людське, свою неповторну індивідуальність, а тому хотіла подовжити дні свого життя, впорядкувати життя у зв’язку зі світовою гармонією.

Звідси і фундаментальні філософські питання епохи про свободу волі людини, про свободу і напередвизначеність. Юрій Дрогобич також говорить, що земні справи підпорядковані зіркам: “Все смертне підлягає небесним законам. Хто б став заперечувати це? Таким чином, зірками управляються справи земні. Не примушують вони, але дозволяють самим правити; а якщо раптово загрожують – люди можуть відвести ці загрози розумом”. Із сказаного цілком зрозуміла позиція Юрія Дрогобича: зірки не спонукають людину, вони дають їй змогу самій управляти своїми вчинками. Логіка доктора філософії зрозуміла, бо важко суперечити проти впливу рухів небесних тіл на все існуюче на Землі, яка разом із усім своїм живим і неживим сприймає численні вібрації і випромінювання Всесвіту.

Він учив, що сила планет і зірок менше, ніж розум людини. Занадто сильне значення життя і смерті людини, щоб Бог міг передати якому-небудь із своїх творінь владу, яку Він один має над нами. Чи мислимо, щоб Бог відмовився від влади над життям і смертю і передав її створеним їм же зіркам? Якщо хтось бажає приписати небу владу над людьми, то йому краще б керуватись словом Божим, а не приписувати зіркам того, що насправді є слідством наших власних гріхів, нашого вільного вибору.

Говорячи про вплив світил і планет Юрій Дрогобич пояснював, що Богу було бажано, щоб світила давали нам знамення, але дошукуватися значення цих знамень повинні ми самі. В тому велич астрології, що вона допомагає людині знати себе, знати, що в нечистій матерії зірками викликаються дурні потяги, але не зірки є першими і дійсними причинами багатьох учинків, а навпроти, свобода волі людини, яка могла і повинна була б стримати ці потяги. Ми не віримо, подібно фаталістам, у невідворотність долі, у приречення, а вважаємо, що Бог створив людину такою, що вона може, якщо побажає, перемогти дурний вплив зірок.

Філіп Меланхтон (1497-1560) – видатний німецький мислитель, сподвижник Мартіна Лютера. Розділяв ряд ідей Аристотеля, але критикував пізніші схоластичні домисли і словоблудство. Меланхтон написав кращі для свого часу підручники філософії, логіки, грецької мови й етики. Довгий час їми користались у Німеччині. Як великий знавець грецької мови і богослов'я Меланхтон сприяв перекладу Біблії на німецьку мову.

Як богослов Меланхтон міркував над проблемою первородного гріха. Усі люди породжені природним шляхом, зачаті і породжені в гріху, а тому всі люди сповнені злими прагненнями і нахилами від утроби матері і не можуть мати правдивої віри в Бога. Щоб перебороти вічний гнів Бога треба знову народитися через Хрещення і від Духа Святого. У філософсько-теологічних шуканнях Ф. Меланхтона важливе місце займали проблеми свободи волі, напередвизначеності і причини гріха.

Меланхтон цілком поділяв розповсюджені тоді в Європі ідеї астрології, хоча вчення М. Коперніка він назвав “злою і безбожною думкою”. Для Меланхтона важливим було, що чудесна механіка Бога працює для блага всього земного. Якщо воля Бога за допомогою світового механізму механічно і неухильно передається від верховних величезних коліс до щупалець раку або регулює рух соків у новонародженому щеняті, то як би цей механізм не був улаштований, через брак годинної стрілки цю волю найкраще спостерігати по величезних зовнішніх колесах. А з цього погляду принципово байдуже, де саме знаходиться Земля в цьому годинниковому механізмі. Важливо, що все знаходиться у внутрішньому зв'язку, годинник заведений і все знаходиться в бездоганному стані Бога.

Меланхтон уважав, що найкраще осягти природну причинність, закладену Богом у речах, дозволяє астрологія. Доктрина Меланхтона була спробою представити життя як єдність, зрозуміти життя як рух, що діє зверху вниз, як рух висхідний від Бога. Знаходячись над восьмим небом зірок Бог надає руху і цьому небу й іншим семи сферам. На Землі, у світі чотирьох елементів, Бог робить нескінченно різноманітні рухи, починаючи від зміни пори року, припливу і відливу морських вод і кінчаючи припливом і відливом життєвих соків у людях, тваринах і рослинах. Різноманітні рухи обумовлюють собою все, що називається життям.

Для Меланхтона прекрасне завдання для людини, душу якої одягнуто в тіло, – піднятися з безодні матеріального буття до пізнання першоджерела життя, до Бога. Саме астрологія кидає світло на все наше пізнання Божого промислу. Той, хто ґрунтовно вивчив її, може уловити окремі акорди небесної музики, зможе уловити зв’язок земних явищ з небесними впливами.

19 стаття Аугсбургського віросповідання “Про причину гріха” органічно продовжує міркування про свободу волі. Причину гріха Меланхтон вбачає в спотвореній волі гріха у всіх зловмисних людях і боговідступниках, що також є воля диявола. Як тільки Бог віднімає свою підтримку, так воля відвертається від Бога до зла. Чи треба впадати у відчай з приводу наявного зла? Адже Бог усемогутній створив і усе ще зберігає природу. Це важливо! Не від спокус диявола, не від хитрості і насильства лукавого залежать хід земного життя і доля людини. Вони залежать від руху зірок, від семи небес, від Царства Небесного і навіть сам сатана не в силах зупинити величезне колесо життя, якому надав руху Господь.

Зазначу, що Ю. Дрогобич і Ф. Меланхтон обидва причетні до історичної теорії Коперніка. Перший бо був одним з його вчителів лікарської справи, а можливо, й астрономії та астрології. Другий – через свого учня Е. Ретіка сприяв виходу у світ революційної праці Коперніка.