1.5. Проблема буття людини у світі

Ця проблема у пізнанні оточуючого світу виявляється настільки ж важливою, як і всі інші світоглядні проблеми. Перед людиною часом виникають непрості питання. “Як потрібно поводитися людині, щоб цілком реалізувати своє індивідуальне призначення?”. “У чому зміст людського життя?”. “Які цінності цього світу справжні, а які – ілюзорні?”. “Звідкіля я з'явився і куди я піду потім, після смерті?”. “Вільний я у своїх вчинках, чи моє життя наперед визначене зверхніми причинами?”. “Чи існує життя вічне?”. “Що таке смерть і що таке безсмертя?”. Втім, питаннями цими задається далеко не кожна людина, а значна частина життя пересічної людини ними взагалі не обтяжена. Але такі питання існують, філософа цікавлять, і чекають на відповідь.

Деяка частина мислителів міркують ще і над тим, чи здатна людина взагалі ставати іншою, набувати якостей необхідних для подальшого її розвитку. Тому важливо, чи є в людині таке начало, що давало б можливість їй ставати іншою? Одні таке начало пов’язують із необмеженим волевиявленням людини. Інші схильні моралізувати і мріяти про краще майбутнє, сподіваючись, що щось раптом відбудеться з нами з усіма, і станемо ми добрими і полюбимо один одного. Треті взагалі не створюють ілюзій із приводу сутності людини і вважають, що людина – це суть та ж машина, яка керована у своїх вчинках зовнішніми обставинами. Для прихильників такої думки навіть те, що традиційно вважається найвищими досягненнями людського духу: мистецтво, поезія і філософія, є усього-на-всього наслідки механічної природи людини.

Ідея посмертного воздаяння за діяння душі в людському тілі в багатьох релігійно-філософських системах приймається беззаперечно. Вважається, що у кожної людини було попереднє життя, а вчинки, зроблені тоді, є причиною подій життя теперішнього, і за них треба відповідати.

Питання про напередвизначеність та долю, звичайно, викликає у людей значний інтерес і значні труднощі. Г.В. Лейбніц припустив, що і ці питання можна вирішити задовільно, якщо керуватися системою «напередвстановленої гармонії між душею і тілом, відповідно до якої тіло за своєю споконвічною будівлею пристосовано за допомогою зовнішніх предметів виконувати все те, що воно робить з волі душі». Правда, він відкинув можливість фізичного впливу тіла на душу, і навпаки, зазначив розходження законів одного і законів іншого. Але це говорив філософ-класик, один із кращих математиків і астрологів свого часу, і слова його важко зрозуміти непідготовленим відповідним чином розумом. А тим часом, визнаючи долю, на неї часто посилаються. Те, що ми називаємо долею, – це тільки наші схильності, наші нахили, які дані нам як засіб життя. Застигнемо на них, – вони стануть нашою долею, бо одноманітні пристрасті і нахили обплутують лише морально низьку людину. Зможемо їх перебороти, зробити важелем нашої свободи – виграємо життя.

1.6. Особливості міфологічного та релігійного світогляду

Тепер, після ознайомлення із сутністю і структурою світогляду, доцільно звернутися до конкретної форми світогляду, до міфології. Стародавність схована від нас покривом забуття і мовчання і лише міфи, як засіб розуміння і пояснення світу, залишились нам у спадок. Пам’ятайте, міфи створені не народами і не співтовариствами простолюдинів. У кожного міфу є автори, люди посвячені в таємну мудрість, поети-філософи, які зробили все можливе, аби приховати ту дійсність абсолютного, про яку йдеться в міфах минулого. Міф має дуже гнучку форму, яку можна легко залучити для підтвердження навіть протилежних точок зору.

Імовірніше всього, що в міфах демонструють діяння душі несвідомої своєї сутності. Душа має потребу діяти у визначеному напрямку, діяти підносячи себе. На рівні міфологічної свідомості вона робить це в образах, узгоджених з її сутністю. Але коли душу підноситься до істин більш глибоких, то вона стає здатною сприймати істинний зміст міфу. От, скажімо, єгипетські жерці свідомо чи інстинктивно при демонстрації своєї мудрості користувались навіть не письменами, а зображеннями на стінах храмів. Кожне фундаментальне зображення, а їх усього 22, несе у собі цілісний зміст знання і мудрості. А вже потім зміст витягався з образа і втілювався в слова. За тим, щоб зміст і слово були тотожні, стежили ієрофанти, посвячені жерці, яким було довірено охороняти таємне знання.

Релігійний світогляд спирається на сукупність ідей про сутність і існування Бога. У релігії Бог виступає як верховна істота, яка відмінна від світу і в той же час є творцем світу. Віра в Бога – Єдиного, Вічного, Нествореного, Всемилостивого, Всюдисущого складає основу переважно всякої релігії. Феномен віри досить складний для розуміння, тому що на думку апологетів релігії існують два шляхи пізнання: шлях віри, що виходить із серця людини; і шлях розуму, що спирається на інтелект. Релігія спирається на віру в існування абсолютного начала, яке у багатьох релігіях персоніфіковане, тобто має атрибути особистості. Релігія (дхарма) – це ще і закони Бога, а тому, керуючись філософським змістом її, релігія – це визнання певних закономірностей і принципів світу, дотримання яких безумовно необхідне для людини віруючої.

Онтологічні аспекти релігійного світогляду знаходять своє відображення в певному розумінні начала світу, субстанції і субстраті , із яких Бог творить світ. Показова концепція творіння, засвідчена в Біблії. У силу своєрідності мови оригіналу Біблії, написаної на івриті, існують дві редакції першого вірша Книги Буття. Звична для нас: «В начале сотворил Бог небо и землю», і друга: «Из вечно существовавшей субстанции двуединая энергия сформировала двойное небо». Це бентежить непосвяченого. Звідси природне бажання знайти докази на користь одного з текстів. Вихід, однак, скоріше не тут, тому що усяка філософська істина вимагає всебічного розгляду. Обидва варіанти потрібні для розуміння походження світу. Зрозуміло, що був початок нашої еволюції, і створені були небо і земля із субстанції, яка існувала вічно, але не з нічого. Бог, надавши рух Всесвіту, постійно і невпинно додає свою всеосяжну турботу і сповненого енергії впливу. Інакше Всесвіт неминуче розчинився б у нескінченності. І енергія Бога двоїста: позитивна і негативна.

Біблійний процес творіння також завершується творінням людини. За шість днів Бог створив усі необхідні для життя людини умови і саму людину. Втім, і тут не все просто. Текст глав 1-ї і 2-ї Книги Буття свідчить, що Бог створював людину двічі: на шостий і сьомий день. І жінку Бог створював двічі. Але і тексти Біблії глибоко символічні, і тут процес творіння людини не слід розуміти буквально. Бог створив людину як життя першою, але людину як форму Бог створив останньою. Адже людина – творіння довершене. І тільки життя, яке здатне перевершувати зміни оточуючого його світу, може розвиватися з випередженням будь-якої життєвої хвилі. Інші відстають. А людина і досі попереду еволюції. Доти, поки прогрес задовольняє потреби життя, що розвивається, воно робитиме нові старти, пристосовуватиметься до нових умов.

Гносеологічні аспекти релігійного світогляду пов'язані з уявленням про два шляхи пізнання світу. Для віруючої людини віра вище розуму, тому що вона передує розумінню. Найбільш довершене знання віруючий отримує внаслідок божественного осяяння, через втаємничення. Фома Аквінський дуже глибоко розробив вчення про гармонію віри і розуму.Є два роди істин – істини розуму й істини, які перевершують розум. Останні виходять за межі нашого природного розуміння і тому пізнаються нами тільки шляхом втаємничення. Будучи різними, ці істини не суперечать одна одній, тому що мають вищу підставу в премудрості Бога. Розум, якщо він виходить із істинних принципів і робить правильні висновки, не може прийти до результатів, що суперечать змісту віри.

Методологічний аспект християнсько-іудейського світогляду в цілому можна розглядати крізь призму есхатологічних мотивів. Світ, створений Богом, приречений загинути, тому що він обмежений. Ведичний світогляд, навпаки, орієнтує на розуміння циклічного характеру буття світу, на нескінченне повернення і зруйнування повторюваних форм світу.

Сенсу життя в релігії також приділяється значна увага. Сенс життя тут вбачають в невпинному відданому служінні Богу. Такого роду служіння дає можливість віруючому досягти Царства Небесного. Християнин повинен дотримувати заповідей Ісуса Христа, послідовно зазначених в Євангеліях. Хоча справжній зміст християнського вчення прихований від упередженого, він досить складний, щоб зрозуміти його без допомоги вчителя. У Євангеліях багато речей, продуманих свідомо і обґрунтованих величним знанням і глибоким розумінням людської душі. Щоб дотримувати заповіді Ісуса Христа, необхідно розуміти їх.

Контрольні питання по темі для самоконтролю і тестування:

1. Як слід розуміти поняття філософія?

2. Що таке структура світогляду?

3. Що таке антропоморфізм і соціоморфізм?

4. Що таке онтологія? Основні напрями і поняття.

5. Що таке філософський монізм, дуалізм, плюралізм?

6. Що таке гносеологія? Основні поняття і форми пізнання.

7. Основні напрями методології: релятивізм, метафізика, діалектика.

8. Що таке свобода волі людини, доля, напередвизначеність?

9. Що таке міфологічний світогляд?

10. Що таке релігійний світогляд?