1.4. Методологія: релятивізм, метафізика і діалектика

Методологія – це система висхідних принципів, що визначають найбільш узагальнені засоби підходу до аналізу й оцінки явищ. Ці принципи характеризують відношення до речей і явищ, виходячи зі специфіки розуміння пізнавальної і практичної діяльності. Філософська методологія орієнтує дослідника на включення в процес пізнання певної сукупності філософських категорій, понять і принципів. Різне розуміння вченими змісту і сутності понять приводить до різного бачення основи і мети діяльності.

Методологія як загальна концепція розвитку може бути представлена в трьох основних формах: релятивізм, метафізика, діалектика. Релятивізм – це методологія розуміння, пояснення і передбачення, прихильники якої у всьому сущому вбачають відносність, абсолютну змінюваність, плинність. Послідовникам релятивізму буття уявляється суцільним потоком подій. Релятивізм – метод філософування давньогрецьких софістів і їх послідовників. Так, учень Геракліта Кратіл стверджував, що в ту саму річку не можна увійти навіть один раз. Бо коли ви вирішуєте ввійти в річку і коли практично входите, то вода, що тече у ній, вже інша. Більш того, не можна взагалі висловити про речі будь-яке судження, оскільки вони постійно змінюються. Залишається тільки показати пальцем на те, що ви хотіли б сказати. Релятивізм спирається на плинність, невизначеність понять, неузгодженість у їхньому застосуванні між сторонами, що беруть участь у розмові. Релятивізм та агностицизм сприяли розвитку скептицизму, прибічники якого критикували догмати релігії в XVII-XVIII ст.

Метафізика значного розвитку досягла у XVII-XVIII ст., коли відбувався інтенсивний процес накопичення природничо-наукових знань, і це пізнання відбувалося шляхом розчленовування цілого на частини. Пізнання, по необхідності, було частковим, а тому не доходило до сутності явища. Окремі речі і явища розглядали як існуючі незалежно, ігноруючи багатоманіття їх зв’язків з оточуючими їх іншими речами і явищами. Саме поняття розвитку обмежувалось простим збільшенням або зменшенням вже існуючих якостей. Джерело розвитку метафізики вбачають у зовнішньому зіткненні речей одна з одною, а часом і в надприродній фатальній силі. Для метафізика світ розвивається циклічно, а тому для нього усе у світі повторюється. Звичайно, суттєво важлива тривалість циклу. І якщо мова йтиме про цикли, вимірювані мільярдами, а то і трильйонами років, то не важно визнати поширені ідеї про те, що все повертається на круги своя і що немає нічого нового під Місяцем.

Діалектика усі речі і явища розглядає як такі, що розвиваються згідно з своїми внутрішніми законами, а також і в зв'язку з іншими, зовнішніми стосовно них речами. Розуміння діалектичної сутності речей – це пізнання їхньої історії в зв'язку з історією інших. На відміну від релятивізму, діалектика визначає плинність, змінюваність речей як необхідний момент розвитку, тісно пов'язаний з усталеністю, визначеністю форми речей, але все ж пізнаваних як неповторні й унікальні. Діалектика в її найбільш зрілих формах знімає однобічність і обмеженість релятивізму і метафізики. Діалектичний метод пізнання і перетворення дійсності спирається на глибоку філософську традицію, що пошановує історичні традиції різних форм філософування.

Філософська методологія в науковому пізнанні трансформується в такі поняття і принципи, які допомагають глибше зрозуміти предмет дослідження представникам конкретних наук. Подібна трансформація виявляється в методологічних принципах відповідності, симетрії, єдності знання та інших, які в свою чергу широко використовуються вченими в їхніх спробах осмислити фундаментальні ідеї у фізиці, хімії, біології, астрофізиці, космології.