9.2. Людина як особистість і сутність

Людина – істота складніша, ніж це здається у повсякденній уяві. Вже атомісти говорили про два тіла людини. Одне, фізичне, яке складається з атомів тілесних, а друге тіло – душа, яка складається з атомів якісно відмінних від тілесних. Душа для Демокрита – тіло вогнеподібне, складне поєднання умоосяжних тілець, що мають сферичні форми і вогненну властивість. Душа поширена по всьому тілу і складає ніби друге тіло. Цю особливість атомізму підкреслював Аристотель. Аецій зазначав, що у вченні Демокрита душа складається з двох частин: розумна частина розміщена у грудях, а нерозумна розсіяна по всьому тілу. Інші мислителі у вченні Демокрита підкреслювали ідею, що душа не має частин, що мислення тотожне з відчуттям, що розум знаходиться у всім тілі, що душа і розум – те ж саме. Слідуючи ідеям Демокрита і прихильників атомізму, припустимо, що подібно тому, як атоми тілесні можуть сприяти збільшенню тілесності людини, так і атоми душі можуть сприяти збільшенню душевних якостей людини. Природно, що якість може бути і негативною.

Піфагор говорив уже про три тіла людини: тіло фізичне, душа, тонка колісниця душі. У поширених релігійно-окультних уявленнях мова йде про чотири тіла людини, що у різних навчаннях визначаються по-різному.

	Перше тіло	Друге тіло	Третє тіло	Четверте тіло
Християнство	Плотське тіло	Природне тіло	Духовне тіло	Божественне тіло
Східні вчення	“Візок” тіло	“Кінь” почуття, емоції	“Кучер” розум	“Пан” Я, свідомість, воля
Теософія по Р. Штайнеру	Фізичне тіло	Ефірне, тонке тіло	Астральне тіло Душа	Ментальне тіло. Дух
Теософія по Г.Гурджієву	Фізичне тіло	Астральне тіло	Ментальне тіло	Причинне тіло

Керуючись такими уявленнями, варто визнати, що людина складається з видимого, грубого тіла, і з декількох тонких тіл, які можна культивувати тільки штучно, свідомо, при наявності сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов.

Існує фундаментальне розходження між поведінкою людини, яка має лише одне фізичне тіло, і людиною, яка має чотири тіла. У першому випадку фізичне тіло керує усім у людині, а саме, у свою чергу, кероване зовнішніми впливами. Тут бажання або відраза, “я хочу – я не хочу”, “подобається – не подобається”, залежать від випадкових зовнішніх поштовхів. Мислення тут механічне, а воля – це тільки прояв сталості бажань або прагнень. У другому випадку, команди і контроль походять від вищого тіла. Тут є цілісне, неподільне, постійне Я, існує індивідуальність, яка панує над фізичним тілом і його бажаннями. Думки такої людини коряться її Я. Воля такої людини вільна, тому що вона не залежить від випадку, її не можна змінити або направити силою зовнішнього впливу.

Російський дослідник П.Д. Успенський погоджувався з Гурджієвим, що пересічна людина – це машина. Треба зрозуміти, що з людиною, такою яка вона сьогодні, все трапляється, а справи її, думки і переконання – це результат зовнішніх впливів. Звідси народні рухи, війни і революції, зміни урядів. Але людям здається, що вони діють свідомо, а інші роблять речі невірно, гірше, ніж зробили б вони. Люди не здатні зрозуміти, що те, що відбулося, не могло бути зроблене інакше. Тому в людей є безліч планів: як припинити війни, як удосконалити економіку і т.п. Але, на жаль, усе робиться, як і робилося раніше, бо люди у своїй сутності незмінні, керовані зовнішніми випадковими сполученнями впливів. Людина-машина, не має майбутнього, не може мати життя вічного.

Якщо людина живе без внутрішньої боротьби, якщо вона не протистоїть потягам і примусу, то залишається такою, як і сьогодні. Для Гурджієва перевтілення – це можливість народження цілісного “астрального тіла”, напрацьованого однією людиною, в фізичному тілі. Формування другого, астрального тіла розглядається як процес неухильної боротьби з перешкодами, у вигляді бажань, боротьби між “так” і “ні”. Після цього виникають умови, що дозволяють за допомогою отримання нового знання і нових сил додати тілу нових якостей, які сприяють формуванню третього тіла. Коли воно сформовано, придбало всі якості і сили, всі доступні йому знання, тоді виникає проблема закріплення придбаного; тому що воно може бути втрачено. Спеціальна робота над трьома тілами, закріплення придбаних властивостей, приводять до формування четвертого тіла. Тоді людина виступає причиною самої себе. Вона має такі властивості, які нам невідомі, говорить Гурджієв. Одна з цих властивостей – безсмертя. Утім, результативна робота з формування нерозвинених тіл людини досягається тільки під керівництвом досвідченого і довершеного вчителя.

Теософія у вирішенні проблеми формування невидимих тіл людини виходить також з основної передумови – готовності учня йти по шляху пізнання вищих світів. У своїх роботах Рудольф Штайнер писав, що окультне вчення ґрунтується на розвитку внутрішнього життя людини, відчуванні себе душевно-духовною сутністю. Тому начало подвигу перетворення себе на вищому плані, на його думку, слід починати з пізнання й удосконалювання тіла душевного, астрального. Шлях цей має вісім ступенів і відомий давно; він послідовно роз’яснений Буддою: правильне бачення – взяти у свої руки власний розвиток, правильна думка – до кожного свого рішення додавати обмірковане обґрунтування і, нарешті, до того моменту, поки учень навчиться правильного зосередження – уважно із собою радитися, виробляти і перевіряти свої життєві принципи, зважувати свої обов'язки, міркувати про зміст життя і про його мету і т.д.

Після цього доцільно приступати до перетворення на вищих началах тіла ефірного, наступного після фізичного. Ефірне тіло має приблизно форму фізичного і займає майже той же простір. Це дуже тонко організоване тіло, частки якого знаходяться в людині в постійному русі, стикаючись з незліченними потоками, що проходять через нього. Усі ці потоки і рухи незалежні від волі і свідомості людини, як і робота її серця або шлунка. Для того, щоб народити здорове своє вище “я”, треба вести життя згідно з природою і здоровими законами розуму і моралі, що діють у фізичному світі. Знання свого вищого “я” – це знання нашого зв'язку з духовними сутностями вищого порядку. На цій ступені людина вчиться пізнавати закон свого життя, свою карму. Вона виявляє величезність розходження положення людей на різних ступенях людської досконалості.

Емоційну сторону людської сутності також досліджує філософська антропологія. Безумовно, потреби людського тіла в їжі, питві, одязі, житлі, захисті від насильства і шлюбному партнері є головними і можна сказати, природними. У залежності від ступеня задоволення цих потреб у людини формується відповідний емоційний стан. Рене Декарт розглядає емоційну складову природи людини як пристрасті душі. Пристрасті душі – це душевний рух або хвилювання душі, які найбільше потрясають її. Наприклад, ми бачимо деякий образ тварини, який нас лякає. Якщо він яскраво нагадує те, що колись шкодило тілу, то він викликає в душе пристрасть страху, а слідом за нею – пристрасть сміливості або страху і жаху в залежності від особливостей тіла і від сили духу, а також у залежності від того, чи вдалося колись уберегти себе, захищаючись чи рятуючись втечею, від шкідливих речей, до яких має відношення діючий образ. Значимий душевний порив передається до виконавчих органів тіла і воно відповідним чином реагує: захищатися чи втікати.

Почуття або емоції людини – це радість, сум, страх, подив, захват, жалість, розпач, невдоволення, задоволеність, любов, мужність, сміливість, відвага й ін. Дуже небезпечними наслідками чреваті негативні емоції, що означають усякого роду емоції насильства або депресії: жалість до самого себе, гнів, підозрілість, страх, досада, нудьга, недовіра, ревнощі і т.д.

Уже найперші кроки в справі вивчення чуттєво-емоційного, душевного в людині, а також аналіз їхнього зв'язку з тілесним у людині, дає поштовх для самовивчення, самопізнання. Для цього, природно, треба знати устрій “машини людського тіла”, як указував Р. Декарт. Адже люди різні. Одні сприймають навколишнє переважно за допомогою розуму, інші – емоційно, почуттями, треті – відчуттями. Можливі і комбінації: думками і почуттями, або думками і відчуттями.

Людська істота, як видно із розглянутого вище, істота складна. Дотепер ми розглядали людину як істоту знеособлену, що по суті дало лише абстрактні оцінки людини. А тим часом, кожна людина являє собою особу відособлену від інших, особу особливу.

У застосуванні до людини слово “особа” означає щось істотне, постійне і своєрідне. Безумовно, що у кожної людини є “своє обличчя”, буття в конкретних ситуаціях. Але оскільки людина в різних ситуаціях виступає “від-мінною” від інших і від себе самої в інших ситуаціях, то зрозуміло, що людина як особистість схильна ховати свою справжню сутність за різними численними мінами, (порівняй з російським: личина, лик, маска). Можна сказати, що людині властиво маскуватися, ховати себе за відповідною до ситуації маскою, бути несправжнім, несуттєвим, хоча в будь-якій ситуації людина повинна бути здійсненою. Різноманіття ликів=масок=мін, яке ми являємо в різних ситуаціях, ми можемо зрозуміти тільки в плані духовного життя людини. Маски вдягали в Древній Греції, щоб не можна було помилитися у відтінках ролей, які грали актори.

Сьогодні артисти можуть і не вдягати маски, можуть навіть мінімально змінювати свою зовнішність, можуть її і зовсім не змінювати, граючи різні ролі в різних фільмах. Ми вже привчені сторіччями явного лице-дійства (лице-мерия) до цього. І проте, навіть не будучи професійними акторами, ми також привчені приміряти і носити різні лики у своїй життєдіяльності. Це – природно. Але також природно і те, що велику частину життя ми проводимо без маски, вільними від маскування, у колі близьких нам людей. І вони знають нас більш-менш справжніми, передбачуваними, конкретними. Чому? Та тому, що за масками-ликами все-таки існує деяке наше численне лице, наше Я. У такому розумінні всі численні тимчасові маски – це маленькі “я”, що навперебій жадають представитися навколишнім. Одне “я” – зухвале, нахабне, безсоромне. Друге “я” – сама скромність, лагідність. Третє “я” готове наобіцяти повний мішок і т.д.

Кожна конкретна людина, як особистість визначувана, має у собі істотно-необхідне начало. Внутрішньо кожна людина вважає себе єдиною, цілісною, насамперед, через відчуття свого фізичного тіла, якому належить незмінне ім'я. Людина схильна вважати себе особистістю, не цілком розуміючи, що вона має на увазі. Людина часто схильна обманювати себе, уявляючи себе краще або гірше, ніж вона є насправді.

Г.І. Гурджієв пропонує розглядати особистість як те, що для людини “чуже”, що прийшло ззовні, чому вона навчилася у своєму житті. Це сліди зовнішніх впливів, що залишилися в пам'яті й у відчуттях, що заучені слова і рухи, які сподобалися у поведінці і реакціях інших. Особистість створюється в значній мірі наслідуванням того, що для людини чуже. Дитина ще не має особистості, тому і являє собою те, чим є насправді. Її справжня істота виражає її смаки, те, що вона любить, і те, чого вона не любить. Особистість починає рости, коли починається виховання. У створенні особистості велику роль відіграє прагнення сховати від навколишніх своє справжнє єство.

Сутність людини – це те, що є в людині її власним, це її істинне, серйозне, справжнє. Сутність уроджена і її не можна втратити або перемінити настільки ж легко, як особистість. Сутність – це фізичний і розумовий базис людини: один по природі гарний моряк, інший має музичний слух, третій має здатності до іноземних мов, четвертому до вподоби фізична праця. Відповідно, хтось не може бути вправним моряком, музикантом, лінгвістом і т.д., тому що така його сутність.

На жаль, уся система виховання сучасної людини орієнтована на придушення істотного в ній. Тому суттєве в людині виявляється найчастіше в найпростіших емоціях і інстинктах. Сутність має більше шансів розвитися у людей, які живуть в оточенні природи, в умовах небезпек і безупинної боротьби.

Коли людина здорова і нормально почувається, тоді сутність панує над особистістю і тоді особистість дуже корисна. Але коли особистість починає панувати над сутністю, тоді людина стає менш здоровою, їй починає подобатися те, що для неї шкідливе, і перестає подобатися те, що для неї благо. У сучасному житті є багато випадків, коли сутність недорозвинена. Наприклад, сліпе захоплення спортом, особливо ігровим, може назавжди зупинити розвиток сутності. Думаю, що масове впровадження персональних комп'ютерів у повсякденне життя також буде масово обмежувати розвиток сутності людини. Тим самим у сучасному суспільстві створюється маса передумов, що перешкоджають гармонійному розвитку сутності й особистості в людині.

Розвиток сутності людини, удосконалення істинного, справжнього в собі вимагає роботи над собою, розуміння розходження між своєю особистістю і сутністю. Тільки у такий спосіб людина здатна виявити своє справжнє “я”, тобто свою індивідуальність. У світлі розглянутих уявлень про особистість і сутність людини, можна сказати, що індивідуальність людини – це її виросла і зріла сутність. Головною перешкодою для вимушеного розвитку людини є надмірна активність особистості. Тому особистість повинна стати пасивною а сутність – активною. Однак треба мати на увазі, що без відомої розвиненості особистості, тобто без деякого запасу знань та інформації, як “чужого” матеріалу, людина не в змозі працювати над собою, не може почати вивчати себе. Тому людина не зможе боротись зі своїми механічними звичками просто внаслідок нерозуміння мотиву такої роботи.