
- •Вступне слово автора
- •Тема 1. Предмет філософії
- •1.1. Світогляд
- •1.2. Онтологія. Основні поняття і напрямки
- •1.3. Гносеологія. Основні поняття і визначення
- •1.4. Методологія: релятивізм, метафізика і діалектика
- •1.5. Проблема буття людини у світі
- •1.6. Особливості міфологічного та релігійного світогляду
- •Тема 2. Філософія стародавнього сходу
- •Ведична філософія і релігія: основні поняття і визначення
- •2.2. Філософія й практика йоги
- •2.3. Буддизм – вчення сіддхартхи гаутами
- •2.4. Матеріалізм чарваки-локаяти
- •2.5. Даосизм і конфуціанство у стародавньому китаї
- •2.6. Матеріалістичні школи в китаї
- •Тема 3. Філософія стародавньої греції
- •3.1. Натурфілософія мілетської школи. Геракліт ефеський
- •3.2. Філософія піфагорійців та елеатів
- •3.3. Атомістична картина світу левкіппа-демокрита
- •3.5. Софісти і сократ. Сократичні школи
- •3.5. Філософська система і метод платона
- •3.6. Онтологія, гносеологія, логіка та теологія аристотеля
- •Тема 4. Філософія і теологія доби середньовіччя
- •4.1. Християнська патристика аврелія августина
- •4.2. Схоластика і філософія. Реалізм, номіналізм, містицизм
- •4.3. Арабська та єврейська філософія середньовіччя
- •Тема 5. Західноєвропейська філософія доби відродження і нового часу
- •5.1. Філософсько-гуманістичні ідеї доби відродження
- •5.2. Емпіризм і сенсуалізм у філософії нового часу
- •5.3. Філософія раціоналізму нового часу
- •5.4. Містична філософія
- •5.7. Французький матеріалізм і атеїзм у франції хvііі ст.
- •Тема 6. Німецька філософія хіх ст.
- •6.1. Філософія і метафізика і. Канта
- •6.2. Філософський метод і система гегеля
- •6.3. Філософсько-економічне вчення к. Маркса
- •6.4. Філософське вчення ф. Ніцше
- •Тема 7. Західноєвропейська філософія хіх-хх ст.
- •7.1. Філософія екзистенціалізму
- •7.2. Релігійна філософія
- •7.3. Аналітична психологія юнга
- •7.4. Філософія прагматизму
- •Тема 8. Історія розвитку філософії в україні та росії
- •8.1. Передісторія питання
- •8.2 Філософування у києво-могилянській академії
- •8.3. Філософія й етика г.С. Сковороди
- •8.4. Особливості української філософської культури XIX ст.
- •8.5. Філософія російського космізму
- •8.6. Релігійно-ідеалістична філософія в росії хіх-хх ст.
- •Тема 9. Філософська антропологія
- •9.1. Проблема походження людини. Дарвінізм і антидарвінізм
- •9.2. Людина як особистість і сутність
- •9.3. Людська психіка: структура та основні поняття
- •9.4. Природа свідомості. Структура і стани свідомості
- •9.5. Свідомість, мислення, мова. Штучний інтелект
- •Тема 10. Філософські аспекти матеріальної
- •10.1 Культура і цивілізація
- •10.2 Техника і науково-технічний прогрес
- •10.3. Соціально-економічні чинники глобалізації
- •10.4. Глобальна екологічна ситуація
- •10.5. Демографічні особливості розвитку суспільства
- •Список рекомендованих навчальних посібників і довідників
- •Тема 1. Предмет філософії………………………..………………….……….4
Тема 9. Філософська антропологія
9.1. Проблема походження людини. Дарвінізм і антидарвінізм
У концепціях Демокрита, Емпедокла й інших філософів стародавності ми бачимо спроби пояснити походження живих організмів природним шляхом. Демокрит уважав, що всі живі організми з'являються ніби одночасно з утворень, які загнивали на поверхні землі під впливом тепла і вологи. У залежності від переваги в тілах тварин тих чи інших стихій, вони розділилися на птахів, плазунів, риб, ссавців. При цьому усі види виниклих живих тіл були здатні до розмноження з самого початку. Така ж природа і людини – з води і мулу. Емпедокл вважав, що спочатку земні стихії породили безліч окремих членів і органів тіл: голови, руки, ока й ін. Пізніше ці одночленні органи під впливом божественних сил з'єднувалися випадково, породжуючи різного виду тварин. Поки, нарешті, не з'явилися довершені тіла, здатні розмножуватися. Філософи стародавності, які дотримують філософсько-релігійних поглядів, безперечне виникнення усіх видів живих організмів, у тому числі і людини, одночасно.
Теорія походження видів Чарльза Дарвіна в сучасній науці переважає. Центральне її поняття – еволюція, згідно якого природа протягом величезних відрізків часу сприяла удосконалюванню організації видів живих організмів. Утім Дарвін залишив за Господом пріоритет творіння живої матерії як такої. Але радянський вчений О.І. Опарін зважився пояснити виникнення живої клітини засобами механістичної науки, як результат еволюції вуглецевих з'єднань. У 1950-і роки експерименти показали, що при деяких умовах з хімічних сумішей можуть бути отримані органічні речовини. Зазначу, що увесь ланцюжок еволюції до появи живої клітинки, здатної розмножуватися, і сьогодні наукою не відтворено.
Своєрідність ситуації з виникненням живої клітинки з первинного хімічного бульйону, про яке говорить Опарін і інші вчені, полягає у тому, що до уваги беруть лише випадкові обставини. Але у життєдіяльності найпростішої бактерії бере участь приблизно 2000 різних білків, що складаються приблизно з 300 амінокислот. Імовірність утворення білка з заданою послідовністю амінокислот у цьому випадку досягає 1:20300. А якщо врахувати, що в клітинці ссавця різних типів білків у 800 разів більше, то імовірність появи найпростішої самовідтворюваної системи-клітинки надзвичайно мала – 1:102000. Це переконливо прорахували відомий англійський астроном Ф. Хойл і математик Ч. Вікрамасінгх.
Певним чином поширено є й концепція космічного походження життя на Землі. Уважається, що в Космосі існують спори життя, які за певних умов, попадаючи на поверхню готової до зародження життя планети, ніби проростають там і розпочинається життя у численних формах. Ця концепція має назву панспермії.
Науково обґрунтована модель еволюції повинна, спираючи на генетику, показати, яким чином гени визначають фізичні форми організмів. Наприклад, тіло людини складається з десятків мільярдів клітинок, об'єднаних у дуже складні структури (мозок, нервова система, кровоносна система), а починається воно з однієї клітки в материнському череві. Як генетична інформація, закладена в материнській яйцеклітині, керує складним процесом розвитку? Це дуже важливе для еволюційної теорії питання. Якщо вчені зрозуміють процес розвитку материнської яйцеклітини, може бути, вони зрозуміють і процеси перетворення одних видів в інші. Учені стверджують, що завдяки генетичним мутаціям з доісторичної риби з'явилися земноводні. Але ці твердження поки голослівні, тому що вчені не в змозі пояснити навіть те, як форма риби виникає з власного генетичного матеріалу.
Сам Дарвін визнавав, що його теорія не дає задовільного пояснення механізму виникнення складних структур. У своєму “Походженні видів” він писав: “Припущення про те, що око, із усіма його філігранними механізмами регулювання фокусу хрусталіка, настроювання на яскравість світла і корекції сферичних і хроматичних аберацій виникло у результаті природного добору, може показатися, будемо дивитися правді в очі, найвищою мірою абсурдним”. Далі Дарвін припустив, що око ссавців виникло у результаті поступових змін світлочутливих мембран, що існують у деяких примітивних організмів. Тут еволюціоніст виявляє поквапливість, бо важливо знати, як формується око на кожній проміжній ступіні.
Вчення про походження видів Ч. Дарвін поширив і на походження людини в роботі “Походження людини і половий добір” (1871). Мова йде, звичайно, про розвиток тілесної організації людини, про тіло як таке. Дарвін прийшов до висновку, “що людина – нащадок волосатої, хвостатої, чотириногої істоти, яка вірогідно жила на деревах і була безумовно мешканцем Старого Світу”. Правда, було вкрай мало вагомих доказів, свідчень еволюції. Але наукове співтовариство досить швидко прийняло еволюційну теорію, а сучасні палеоантропологи, за рідкісним винятком, переконані в її доведеності.
Антропогенез – це теорія, покликана пояснити процес походження і формування сучасної людини. Вчені в еволюції людини зазначають три важливих моменти: 1) початок прямоходіння на двох ногах; 2) удосконалення кисті руки; 3) еволюція мозку, як передумова виникнення людини розумної. Сучасна палеоантропологія, що спирається на принципи філософського матеріалізму, доводить, що перші мавпоподібні істоти з'явилися в період олігоцену, близько 38 млн. років тому. Вид, який привів у ході еволюції до появи людини, виник у період міоцену від 25 до 5 млн. років тому. Тоді з'явилися перші мавпи і дріопітек. Гомініди – прямоходячі людиноподібні примати, з'явилися близько 4 млн. років тому (австралопітек). Вважають, що близько 2 млн. років тому одна з гілок австралопітека розвинулась у людину вмілу. Обсяг черепної коробки її досягав 600-750 куб. см. Homo habilis еволюціонував у людину прямоходячу Homo erectus. У неї був могутній череп, похиле чоло, масивні надбрівні дуги, могутні щелепи і зуби. Підборіддя практично не було. Homo sapiens виник з людини прямоходячої еволюційним шляхом близько 300-400 тис. років тому і мав обсяг черепної коробки як у сучасної людини.
Тип людини із сучасною анатомічною будівлею Homo sapiens sapiens назвали “кроманьйонець” і виник він у Європі близько 100 тис. років тому. Обсяг черепної коробки в середньому складає 1350 куб. см., хоча коливається від 1000 до 2000 куб. см., що не є показником інтелектуальних здібностей.
Утім, сучасна наука не пояснює ні перетворення одного типу людини в тип більш розвинений, ні того, як можлива подальша еволюція людини. Хоча коректна наукова теорія повинна мати здатність передбачення. Гіпотеза еволюції показує, як види життя можна класифікувати в ієрархічній послідовності, однак така ієрархія може бути і плодом діяльності розуму.
Антропосоціогенез. Значний внесок у становлення матеріалістичної концепції еволюції людини, виникнення свідомості людини й основ суспільного життя відіграла робота Ф. Енгельса «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину» (1876). Він згідний з економістами, що праця, як і природа, – джерело всякого багатства, але в праці він бачить і першу основну умову всякого людського життя. Посилаючись на Ч. Дарвіна, Енгельс уважав, що наші суцільно волосаті, бородаті, з гострими вухами предки жили стадами на деревах. Але за умов життя, яке змінювалось, наші далекі предки, почали відвикати від допомоги рук при ходьбі по землі, і почали засвоювати усе більш і більш пряму ходу, зробивши вирішальний крок до буття людини.
Відтак, у наших предків на долю рук стало приходитися все більше інших видів діяльності і тому «рука навіть самого первісного дикуна здатна виконувати сотні операцій, не доступних ніякій мавпі. Жодна мавпяча рука ніколи не виготовила ніякого, навіть самого грубого кам'яного ножа», – запевняє Енгельс. Рука стала вільною, могла засвоювати нові вправності, здобувати велику гнучкість, яка передавалася в спадщину. Отже, рука – і орган праці, і продукт праці. Тому людська рука досягла такого ступеня досконалості, що змогла викликати до життя картини Рафаеля, довершені статуї і музичні твори. Енгельс стверджував також, що розвиток руки не міг не привести до розвитку й інших органів людського тіла. Утім, це твердження стосовно до еволюції тілесності людини він не став конкретизувати, пославшись на недостатність досліджень.
Енгельс уважав, що сучасна суспільна людина походить від суспільних найближчих предків. Поряд із кругозором людини, що розширювався, розвиток праці сприяв більш тісному зімкненню членів суспільства, «стали більш частими випадки взаємної підтримки, спільної діяльності, і стала яснішою свідомість користі цієї спільної діяльності для кожного окремого члена. Коротко говорячи, – резюмує Енгельс, – люди, які формувалися, прийшли до того, що у них з'явилася потреба щось сказати один одному». Гортань розвинулась, стала модулювати більш довершені членороздільні звуки і виникла мова, як наслідок удосконалювання процесу праці.
Праця і членороздільна мова стимулювали перетворення мозку мавпи в людський, який більше і більш досконалий. Розвивалися і найближчі знаряддя мозку – органи почуттів, особливо дотик. Усі ці зміни сприяли проясненню свідомості, розвитку здатності до абстракції й умовиводу, роблячи зворотний вплив на працю і на мову, даючи імпульси до подальшого розвитку. З появою готової людини виник на додаток ще новий елемент – суспільство. На всі ці зміни Енгельс відводить сотні тисяч років.
Нова порода мавп, що перевершувала всі інші тямущістю, на його думку, могла почати вживати в їжу все більшу кількість нових рослин і нових їстівних частин їх. Більша розмаїтість їжі, а особливо вживання в їжу м'яса, могло створити і хімічні умови для перетворення мавп у людей. М'ясна їжа, зауважує Енгельс, містила в майже готовому виді найбільш важливі речовини, у яких бідує організм людини, скоротила процес травлення. Збільшилася фізична сила людини. Він пише: «Людина не могла стати людиною без м'ясної їжі». Уживання м'ясної їжі привело до користування вогнем і до приручення тварин.
Нарешті, від поколінню до покоління праця ставала усе більш складним, люди ставили перед собою усе більш високі цілі і досягали їх. До полювання і скотарства, додалося землеробство, прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство. З'явилися мистецтво і наука, із племен розвилися нації і держави, право і політика, а разом з ними і фантастичне відображення людського буття в людській голові – релігія. Перед досягненнями інтелектуальної діяльності більш скромні добутки працюючої руки зблякли, зауважує Енгельс, і голові стали приписувати всю заслугу швидкого розвитку цивілізації.
Антидарвінізм існує поряд з поширеними в сучасній науці еволюційними уявленнями. Вихідними положеннями антидарвінізму можна вважати, насамперед, недостатню визначеність самого поняття еволюція. Сучасна наука вважає людину продуктом фізичного розвитку природи, результатом серії сліпих законів, що механічно періодично здіймають живу матерію на черговий щабель. Можливо, таке бачення сутності еволюції людини походить від нерозуміння нерозривності зв'язку еволюції й інтелекту (свідомості). Усяка зміна людини, що піднімає її, або еволюція, може відбуватися тільки свідомо. Ніхто з наших сородичів не еволюціонує несвідомо, тому що це шлях дегенерації, деградації, руйнування.
Противники дарвінізму певні, що людина не продукт розвитку природи нашої планети, а, навпроти – вона причина її матеріального прогресу. Тут підкреслюється залежність матерії від духу. Адже і дотепер для самих витончених дослідників хіміко-фізіологічних процесів, що відбуваються в живому, залишається незбагненним, яким чином різні рослини і різні частини рослин, які беруть соки і поживні речовини з одного і того ж ґрунту і знаходиться під тим самим небом, здатні витягати і робити субстанції, надто різні між собою за складом і властивостями. Безліч фактів свідчать про незбагненні перетворення, що перетерплюють первісні форми матерії, поглинуті живими рослинами. Але проявів чудесності зворотного процесу ми не спостерігаємо.
Тому слушна думка про ще більшу фундаментальність і чудесність перетворень, яких зазнає матерія, що потрапила в сферу перетворюючої діяльності людини. Припустити, що більш довершене удосконалюється в надрах і силами менше довершеними, значить припустити, що людина спочатку якимсь дивним чином удосконалювалась як тварина у тварині ж. Це нелогічно, бо є живий дух і вічна субстанція для його прояву.
Г.І. Гурджієв писав, що лише така теоретична і далека від життя думка, як європейська, здатна уявити собі еволюцію людини як процес, не пов'язаний з навколишньою природою, розглядати еволюцію як поступову перемогу над природою. Це неможливо. Своїм життям, смертю, еволюцією і виродженням людина завжди служить природі; вірніше, природа однаково використовує для своїх цілей можливості й еволюції, і виродження. У своїй сукупності людство не може вислизнути з під влади природи, тому що еволюція великих мас людей суперечить цілям природи і щоб їй протидіяти існують особливі сили планетарного характеру. Ми їх можемо спостерігати в дії. Те, що нам здається прогресом або еволюцією – лише часткова видозміна, що врівноважується протилежною зміною. Але окрема людина, зауважує Гурджієв, може еволюціонувати за допомогою відповідного знання і методів. Людина повинна зрозуміти, що еволюція необхідна тільки їй самій. Ніхто інший у ній не зацікавлений і не зобов'язаний нам допомагати, але перешкоджати будуть. Еволюція людини – це результат свідомої боротьби.
Антидарвіністські й антиеволюційні уявлення про природу людини ґрунтуються також на певній сукупності геологічних, археологічних, палеонтологічних свідчень, що одержали нині більш-менш широкий розголос. На них посилаються Майкл Кремо і Ричард Томпсон у роботі “Невідома історія людства” (М., 1999). Саме історія розвитку палеоантропології пов'язана, як відзначають ці автори, з великим числом випадків умовчання і фальсифікації результатів археологічних розкопок і досліджень, ініційованих прагненням дотримати пануючу в цій науці доктрину. Ці автори у своїй оцінці існуючого масиву відкриттів і знахідок, що свідчать про можливу предметну діяльність древньої людини, виходять із припущення, що історія людини вмілої і людини розумної не обмежена тимчасовими рамками встановленими “авторитетами” науки.
Насамперед про діяльність людини свідчать мітки і злами на кістах тварин, зроблені її рукою. Вчені уважають, що в Європі близько 2 млн. років тому не було людей сучасного типу. Але у Франції знайдені кістки, оброблені рукою людини в ті часи. Із рубаними слідами там же знайдені щелепні кісти носорога, оброблені 15 млн. років тому. Кістки зі слідами впливу на них людину, що мають вік 5-25 млн. років знайдені у Греції, в Англії, Туреччині, Італії. У ході розкопок археологами були багаторазово виявлені кам'яні знаряддя, що оброблені рукою людини і мають вік від 400 тис. років до 5 млн., а то і до 55 млн. років, що не сприймають прихильники пануючої в науці точки зору. У ході риття шурфів до золотоносних порід у Каліфорнії були виявлені кам'яні ступка і маточка, кам'яні наконечники копій, вік яких коливається від 33 до 55 млн. років. Звідси можна зробити висновок про дуже примітивний рівень культурного і технічного розвитку людиноподібних істот, навіть якщо вони і жили на Землі в доісторичні часи. Але це було б передчасним висновком.
Існують також численні свідчення існування розвиненої культури в доісторичні часи. Так, у брилі піщанику, що має вік 360-408 млн. років, витягнутої з каменоломні в Шотландії в 1844 р., був виявлений умурований туди залізний, густо покритий іржею цвях зі шляпкою. У тому ж році в Англії в кам'яній брилі віком 320-360 млн. років знайшли умуровану в неї золоту нитку. У 1852 році журнал Scientific American опублікував замітку про те, що в ході підривних робіт могутній вибух викинув наверх багато кам'яних брил. Серед уламків знайшли металеву посудину, розірвану вибухом навпіл. Це була дзвоноподібна посудина виготовлена зі сплаву цинку зі сріблом, висотою 11,3 см, унизу діаметром 16,5 см, угорі – 6,3 см. Стінки мали товщину 3 мм. Стінки прикрашали шість зображень букетів квітів, інкрустованих чистим сріблом, а нижню частину оперізувала інкрустована сріблом виноградна лоза. Вік породи, в яку була умурована посудина, старше 600 млн. років.
Як приклад стародавності земної культури згадують глиняну фігурку зі штату Айдахо, віком близько 2 млн. років, що зображує жіночу фігуру. У брилі кам'яного вугілля віком 260-320 млн. років зі штату Іллінойс знайшли золотий ланцюжок тонкої роботи довжиною 25, 4 см і вагою 12, 4 грами. У штаті Оклахома у вугільній брилі був знайдений залізний кухоль віком 312 млн. років. У Франції в крейдовому шарі віком 65-144 млн. років були знайдені шматки металевим труб. Але ще більш уражає знахідка металевих куль, одна із яких має три насічені лінії по окружності, з Південної Африки. Вік знахідок – 2, 8 млрд. років. Кулі дуже тверді, їх не можна подряпати навіть гострим сталевим предметом.
Ці свідчення про стародавність створінь людини вмілої, можна доповнити фактами знахідки незвичайних кістякових останків людини. У ряді місць Італії були знайдені останки, подібні з останками людини сучасного типу, що мають вік 3-4 млн. років. В інших країнах знаходили останки, яким від 9 до 55 млн. років. Ще більш древнє походження мали людські кісти, знайдені в шахті штату Іллінойс – 286-320 млн. років.
Отже, люди сучасного анатомічного типу і різні людиноподібні істоти, про які еволюціоністи говорять, як про можливих наших предків, жили пліч-о-пліч на всьому протязі плейстоцену, тобто вже 2 млн. років тому. Однак не виключено, що таке положення речей збереглося і до наших днів, – зазначають М. Кремо і Р. Томпсон. Мова йде про диких людей у Європі, Північній Америці, Гімалаях, Центральній Азії й ін. місцях.