1.2. Онтологія. Основні поняття і напрямки

Онтологія містить усі перші і самі загальні визначення сущого, родові і споконвічні поняття, якими керуються у всіх наступних доказах у межах відповідної філософської системи. Онтологія – це філософське вчення про буття взагалі, про існуюче і неіснуюче, про можливе і випадкове, про необхідне і закономірне, про одиничне і загальне. Онтологія – це ніби наданий для розуміння всього наступного філософування словник основних понять, категорій і визначень. Тут важливими для світорозуміння є уявлення про природу і сутність світу, що припускають відповідь на кілька основних питань: 1) Чи виник світ (Галактика, Метагалактика і т. ін.) у силу якихось зовнішніх причин, чи він існує вічно?; 2) Є у світу творець, чи світ ніким не створений і розвивається по своїх внутрішніх законах?; 3) Що є визначальним в існуючому світі: ідея, дух чи матеріальні причини?; 4) Природа світу духовна чи в основі світу лежать якісь надзвичайно малі першоелементи?

Для сучасного наукового мислення, що має тривалу історію, властиве визнання двох можливих начал буття: матеріального або (і) духовного. Практично це свідчить про фундаментальну протилежність матерія-свідомість, природа-дух. Вирішуючи проблему начала світу, переважна більшість філософів і відповідально мислячих учених, роблять свій вибір, виходячи з визнання єдиної першооснови: або матерія (природа), або дух (Бог, ідея). Це і є філософський монізм. Вважається, що вибір здійснюється на основі переконань людини. У той же час підстави самих цих переконань, як правило, ніхто всерйоз не досліджує. А тим часом, як давно уже помітили найбільш прозорливі філософи, вибір у рамках полярних визначень практично неможливо довести. І тоді виходить, що істинною підставою вибору виступає лише віра в правильність своєї точки зору, у перманентну можливість здобування все нових і нових свідчень на її користь. Звідси природне існування в онтології двох важливих філософських напрямків: матеріалізм і ідеалізм. І тому вся історія філософії в її онтологічному вимірі може бути розглянута як історія паралельного розвитку матеріалізму й ідеалізму

Матеріалізм. Для філософа-матеріаліста первинною, визначальною реальністю виступає природа, матеріальний світ. Стверджується, що вони існують вічно, ніким не створені, нескінченні в просторі і часі, а розум має здатність осягнути їх. Природа ж у своєму саморозвитку породжує в силу визначених закономірних причин усе різноманіття природних явищ, рослинний і тваринний світ. Людина філософом-матеріалістом розглядається як творіння природи, що вінчає її, і покликана осягнути за допомогою свого розуму саму себе і оточуючу природу. Тому вважається, що свідомість людини і її здатність до творчості мають природне походження і ніби покликані удосконалити світ сущий до появи людини. З погляду матеріаліста усілякі уявлення про світ надприродний, ноуменальний, Божественний – це усього-на-всього наслідки фантазії людини.

Історично матеріалізм мав ряд етапів розвитку. На початку це був споглядальний матеріалізм стародавніх індусів, китайців і греків, що спостерігаючи круговорот природних явищ, начало буття бачили в різних матеріальних сутностях: вогонь, вода, повітря, земля, атоми й ін. Для цього матеріалізму характерні були глибоко пронизуючі його окультно-містичні уявлення, яких завжди “не помічали” їх послідовники. Наступний етап матеріалістичного світогляду складався в Новий час у XVI-XVIII ст. Тоді формування нових капіталістичних відносин і ослаблення релігійного переслідування інакомислення сприяли бурхливому розвитку природничих наук. Для цього матеріалізму властиві споглядальність, спрощене розуміння ідей розвитку і взаємозв'язку речей і явищ, нігілістичне ігнорування досвіду філософських шкіл минулого. У цей період панує атомістична картина світу, усе намагаються пояснити з позиції законів механіки, переважають ідеї можливості пояснювання і передбачування матеріальних подій. Найвищого розвитку цей матеріалізм досяг у філософських вченнях французьких матеріалістів і атеїстів XVIII ст. Нарешті, у ХІХ-ХХ ст. розвиток матеріалізму пов'язаний з великими природничо-науковими відкриттями. Апологети цього матеріалізму вірили в можливість серйозних соціальних перетворень у суспільстві на підставах гуманізму, сподівалися на встановлення царства миру, щастя, рівності, братерства, свободи і справедливості. Технократичний романтизм матеріалістів ХХ-ХХІ ст. також спирається на віру в безмежні можливості людського розуму і всесилля техніки, створюваної людським генієм.

Ідеалізм. Для філософського ідеалізму характерне визнання того, що дух, свідомість, думка, ідея – первинні, оскільки саме вони визначають розвиток природи і буття.

Об'єктивний ідеалізм найбільш розповсюджений. Представники його вважають, що духовне начало виступає як деперсоніфікована ідеальна субстанція, що існує об'єктивно і незалежна від будь-кого. Такий ідеалізм не заперечує буття матерії, але розглядає її як абстракцію, як щось застигле, нежиттєве, хоча і здатне оживати і розвиватися під впливом проникаючої її ідеї чи світового духу. Розумний ідеаліст не стане стверджувати, що дух створює матерію з ніщо, з небуття. Навпроти, релігійно-ідеалістична свідомість виходить саме з такої посилки.

Суб'єктивний ідеалізм вважає, що будь-яке існування можливе, оскільки є сприймаючий це щось дух. Для розуміння підстав суб’єктивного ідеалізму треба знати, що процес пізнання включає в себе три елементи: світ матеріально-тілесного, наші відчуття і розум. Перший елемент суб'єктивним ідеалістом відразу заперечується: “Якщо навіть припустити, що поза духом існують речовинні субстанції, що мають форму, то як ми можемо про них знати?”, – запитує англійський філософ Дж. Берклі. А знати про них, вважає він, можна або за допомогою почуттів, або за допомогою розуму. Але почуття дають знання про наші відчуття і не засвідчують нас у тім, що поза духом існують несприйняті речі, подібні тим, котрі сприйняті. Звідси і висновок суб'єктивного ідеалізму: “Існувати – значить, бути сприйманим”.

Визначаючись взагалі, можна сказати, що ідеалізм історично зазнавав змін, але розвивався в більш сприятливих умовах, ніж матеріалізм. Досягнення наукового пізнання і суспільного розвитку ідеалізм також досить ефективно використовував для обґрунтування своїх принципів.

Тріада, наведена мною нижче, дозволить наочно зрозуміти суть принципових розбіжностей між матеріалізмом і ідеалізмом. Матеріаліст починає з первинності природи. А тому людина, як найвище творіння природи, здатна осягти ідею світу і, керуючись нею, удосконалювати і природу і саму себе. Ідеаліст, навпроти, починає зі світу ідей, з Абсолютної Ідеї світу, яка втілюючись у косну і безжиттєву матерію, сповнює її життям, привносить у неї розвиток. Тут також цілком закономірною є поява людини, наділеної свідомістю (розумом), що дозволяє їй осягти, нехай і не самим досконалим чином, Ідею світу, промисел Божий.

Людина (свідомість)

Природа Ідея світу

(матерія) (світ ідей)

В історії філософії були спроби подолати однобічності матеріалізму й ідеалізму. На відміну від монізму дуалізм виходить із визнання рівноправними двох начал – духу і матерії, які принципово відмінні одне від одного. Так французький мислитель Рене Декарт ввів у філософію ідею абсолютної протилежності духу і тіла. Протяжна річ цілком позбавлена духу, а духовне – цілком нематеріальне. Атрибут протяжності характеризує всі тілесні речі й утворює природу тілесної субстанції. Здатність мислити використовується мислячою субстанцією стосовно до матеріальних речей.

Деїзм, як релігійно-філософський світогляд, характерний для XVII-XVIII ст. Деїсти стверджували, що саме Бог створив світ, що Він дав світу закони і напрямок розвитку, а у подальший розвиток світу вже не втручається. Деїзм відстоював релігію природну і релігію розуму. Пантеїзм – це філософське вчення, прихильники якого ототожнюють природу і Бога. Природа розглядається як причина самої себе, як утілене Божество. Пантеїсти досить вільно витлумачують біблійні тексти. Вони думають, що, створивши із себе, – по подобі й образу своєму, – світ, Бог втілився в те, що оточує нас, і ніби зник у видимому нам цьому світі, ставши природою. Тому для пантеїста факт існування природи свідчить про те, що Бога більше немає навіть в якості першого начала