6.4. Філософське вчення ф. Ніцше

Фрідріх Ніцше (1844-1900) – німецький мислитель, який залишив по собі значну концептуально-філософську спадщину. У Базельському університеті він викладав як професор класичної філології у 1869-79 рр. У тяжку душевну хворобу він впав у 1889 р., що і обірвало його плідну літературно-філософську працю. Твори Ф.Ніцше складні для сприйняття. І він сам розумів труднощі, з якими стикались навіть маститі професори, які намагались осягти їх зміст. «Хто зрозумів, тобто, пережив хоча б шість тез із Заратустри, той вже піднявся на більш високий ступінь серед смертних, аніж який доступний “сучасним” людям», – стверджував Ніцше.

Ніцше зазначав, що серед його творів “Так казав Заратустра” займає особливе місце. Слово “надлюдина”, яке він застосував у своїй концепції як визначення типу самої високої вдачі, всі зрозуміли зовсім наївно, як невинне визначення ідеальної породи людей – напівсвятих, напівгеніїв. Але ж ця книга – сама глибока книга. Тут Ніцше говорить не як фанатик, він не проповідує і не вимагає віри. Більш того, він благає: «Ідіть від мене і захищайтесь від Заратустри! А ще краще: стидайтесь його! Можливо він обманув вас…Тепер я наказую вам загубити мене і знайти себе; і тільки коли ви зречетесь мене, я повернусь до вас».

Своє бачення нової моралі Ф.Ніцше вирішив пов’язати з образом Заратустри – пророка і реформатора давньоіранської релігії. Після десяти років усамітнення в горах, пише Ніцше, Заратустра вирішив спуститися до людей. Коли він прийшов у найближче місто, він знайшов там багато людей, які зійшлися на видовисько. Пророк звернувся до людей: «Я вчу вас про надлюдину. Людина є щось таке, що потрібно перевершити. Що ви зробили, щоб перевершити її?

Всі істоти до цього часу створювали щось вище себе; а ви хочете бути відливом цієї великої хвилі і швидше повернутися до стану звіра, аніж перевершити людину? Що таке мавпа у відношенні людини? Посміховисько чи болючий сором. І тим же самим має бути людина для надлюдини: посміховиськом або болісним соромом».

У людях залишилось багато чого від хробака, багато хто стоїть нижче будь-якої мавпи. Багато людей – це форма, яка коливається між рослиною і привидом. Але я не хочу, щоб ви залишались такими, я вчу вас про надлюдину, звертається до людей Заратустра, а разом із ним і Ніцше. “Надлюдина – це сенс землі”. А тому, люди, залишайтесь вірними землі і не вірте тим, хто говорить про надземні надії, наполягає він.

Що слід зрозуміти з цього фрагменту міркувань Ніцше? Головне: надлюдина – це людина земна і буття її досяжне. Але щоб стати надлюдиною, треба перевершити людину сьогоднішню. Цьому багато чого заважає, а насамперед, пихатість і самовпевненість людей у своїй довершеності. Надлюдина – це безумство для людини, тому що вона не зрозуміла. А тому з’являється у Ніцше новий образ: “Людина – це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною, – канат над прірвою. Небезпечне проходження, небезпечно залишитися на шляху, небезпечний погляд назад, небезпечні страх і зупинка”. Ніцше нагадує, що не треба сумніватись у виправданості цього переходу, тому що кожному треба створити щось вище себе сьогоднішнього.

І. Кант бачив у людині мету, а Ніцше вже не задовольняється цією гуманістичною максимою. Людина – це міст, у людині можна любити лише плинне, лише те, що її чекає – загибель. А тому людина є передумовою, силою, яка долає саму себе. «Я люблю тих, хто не вміє жити інакше, як щоб загинути, бо йдуть вони по мосту», – підкреслює Ніцше. Саме в цьому і є заклик до того, що треба ставати іншим, повсякчасно жадати ставати іншим. Загиньте, ви, сьогоднішні, перетворіться в кращих, достойних часу, в якому ви живете. Адже і час, і умови життя минущі, і треба відповідати їм. Ось у чому лейтмотив закликів мислителя.

Власне всі ми якимось чином працюємо на надлюдину, вважав Ніцше. Йому любі ті, хто живе для пізнання, хто будує житло для надлюдини і готує землю, тварин і рослини до її приходу. Ніцше любить людину, яка виконує більше, ніж обіцяє, бо та хоче своєї загибелі. Всі дії, які сприяють загибелі людей сьогодення, він виправдовує і любить.

Можна сказати, що Ніцше поставив складне питання про призначення людини, що він продовжив традицію своїх попередників, які вважали, що “знання – достоїнство сили”. Він побачив, що людина може поширити своє панування по всій землі, але чи достойна людина такої місії, чи спро-можна вона виконати таку надзадачу. Схоже, що Ніцше не вірить у таку здатність людини, вважаючи необхідним для цієї місії появу надлюдини, тобто, людини з іншим світоглядом і потребами, яка подолала у собі звичні стереотипи. Сьогодні стає більш зрозумілою ідея Ніцше, адже людина створила могутню індустрію, наповнила світ комп’ютерами, поринула у нетрі екологічної кризи, оточила себе масою ядерної зброї тощо. Вже сьогодні людина не справляється з тими силами, які викликала із нетрів природи, сповнивши її духом і діяльністю. Тому і сьогодні залишається актуальним питання про узгодження світу реального і світу бажаного.

Ідея надлюдини не сприймається сучасною наукою, оскільки в ній давно вирішено, що людина – найвище досягнення природи, істота довершена. При цьому вважають, що людина може еволюціонувати, але саме поняття цього залишається невизначеним. У той же час, якщо погодитись із Ніцше, надлюдина існує серед нас, хоча побачити її ми не в змозі, як не в змозі побачити те, що перевершує наші сили і наші здібності. Незважаючи на те, що ми можемо спостерігати надлюдину, вищий тип може спостерігати за нами, може керувати нами.

У “Заратустрі” неодноразово звучить мотив: «Бог помер». Ніцше –нігіліст, він вважав, що заперечуючи Бога, можна звільнити світ. Якщо довіра до життя підірвана, то немає підстав і для віри. «Чи можна жити, ні в що не вірячи?», – запитує Ніцше, і дає стверджувальну відповідь. Якщо зникли минулі цінності, то зникло і те, що відповідало їм, тобто Бог вмер. Бог вмер, бо він вже не здатний надихати людину стати довершеною.

Старець-святий, якого зустрів Заратустра, говорить, що він більше не любить людей, а любить Бога. Але, можливо, якщо люди міняються, якщо змінюється образ життя людей, то можливо, треба краще поміняти бога. І тоді можна твердо відповісти, як Заратустра: “Я люблю людей”. І не треба чекати воскресіння померлого бога: “Бо старий Бог не живий більше: він остаточно помер”. А тому треба знищити старий храм і на його місці побудувати новий.

Ніцше уважав, що християнство вело боротьбу не на життя, а на смерть з вищим типом людини. Сильна людина викликає відразу у християнства, це – “порочна людина”. Християнство прийняло сторону усього слабкого, низького, скаліченого, погубило волю навіть сильних духом людей. Християнство називають релігією співчуття, але співчуваючи, стаєш слабшим. Співчуття порушує природний плин речей, воно підтримує те, що визріло для загибелі, воно заперечує життя. Проповідь співчуття – це проповідь Ніщо, тобто Бога іншого світу, нірвани, але ж «Треба любити людей!», – стверджував Ніцше. Християнство зневажає тіло, чуттєвість, розвиває жорстокість до самого себе, переслідує мислячих інакше. Християнське – це ненависть до духу, до гордості, мужності, свободи. Сьогодні соромно бути християнином, а всі священики відверто брешуть.

Соціалізм, на думку Ніцше, – це те ж християнство, що виродилось. Соціалізм підтримує віру у цілеспрямованість історії, замінює реальні цілі ідеальними, поглиблює слабкість людської волі, полишає людину уяви. Соціалізм нігілістичний, бо не вірить в існуюче. Вільний розум повинен знищити догми релігійної і соціалістичної моралі, ілюзії, що їх надихають. Звідси і міркування Ніцше про свободу духу, яка стає великою метою. У світі, позбавленому Бога і ідолів моралі, людина стала одинокою. Як тепер жити у цьому світі? «Де я зможу відчувати себе вдома?», – запитує Ніцше. Але свобода духу – не зручність. Для того, хто хоче бути вище закону, легко опуститися нижче закону. Ніцше зрозумів, що розум може звільнити себе, лише приймаючи на себе нові зобов’язання. Розширення можливостей не надає свободи, хоча відсутність можливостей – це рабство. Анархія – теж рабство. А тому для Ніцше свобода лише у тім світі, де ясно визначені можливе і неможливе.

Ніцше відчував, що боротьба за владу на землі вестиметься від імені філософських принципів, а тому він волів того, щоб майбутнє людства було керованим. Його дуже пригнічувало майбутнє вирівнювання людини до рівня посередності, до такого стану, коли людина буде пристосовуватись до будь-чого, будучи стадною твариною-людиною. Його лякає народження нового типу людини, підготовленої до рабства у тонкому значенні слова. Він пише пророчі для ХХ ст. слова: «Демократизація Європи є в той же час мимовільна підготовка до народження тиранів». Спонукання сучасного йому соціалізму Ніцше зрозумів як намагання перетворити всіх людей у засіб, ствердити небачене духовне рабство: «Інтелектуальний цезаризм нависає над усією діяльністю торговців і філософів».

Така вже доля вчення Ніцше, що його спотворили. Його ідею волі до влади часто брали на озброєння у бунтівному ХХ ст., але при цьому забували про чесноти, до яких він також закликав.