6.3. Філософсько-економічне вчення к. Маркса

Сутність матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс сформулюва у 1859 р. у «Передмові до “Критики політичної економії”».

«Загальний результат, – писав К.Маркс, – до якого я прийшов і який послужив потім керівною лінією у всіх моїх подальших дослідженнях, можна коротко формулювати у такий спосіб. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі не залежні відносини – виробничі відносини, що відповідають визначеному рівню розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому здіймається юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість...».

Так сформулював Маркс загальне бачення змісту суспільно-історичного процесу. Спосіб виробництва – важлива категорія, що виступає як єдність визначеного способу спільної діяльності і відповідної йому форми спілкування. Спосіб діяльності є сукупність особливих форм діяльності, поєднуваних формою спілкування як система виробничих відносин. Форма спілкування, як конкретне всезагальне, є основне виробниче відношення даного способу виробництва.

Продуктивні сили – це конкретно-історичні способи людської діяльності. Розвиток форм діяльності діалектичний, суперечливий. Тут виявляється і спосіб самодіяльності людини, у якій реалізується його родова сутність. Категорія продуктивних сил є однієї з ведучих у матеріалістичному розумінні історії. Суб'єктом праці тут виступають люди, які і складають основний і визначальний фактор продуктивних сил. Природно, що від рівня освіти, культури і моральних якостей людей, які задіяні у матеріальному виробництві, залежать обсяг і якість вироблених ними товарів і послуг. Другим важливим елементом продуктивних сил є предмет праці, тобто той вихідний матеріал, який підлягає переробці або обробці суб'єктом праці. В якості предмета праці можуть виступати корисні копалини, метали, напівфабрикати, а також земля, як предмет сільськогосподарської праці. Для перетворення і видозміни вихідного матеріалу в корисний і придатний для використання людиною необхідні певні засоби. Знаряддя праці і є засобами або предметами, створеними людиною для впливу на відповідний матеріал природи, щоб перетворити його в інтересах людей. Рівень удосконалювання й ускладнення знарядь праці є показником досягнутого рівня розвитку суспільства, зрілості його продуктивних сил.

Сучасне виробництво немислиме без певної інфраструктури, яка містить у собі дороги, канали, водоймища, аеродроми, мости, порти, транспорт, склади, зв'язок і ін. Усе це разом зі знаряддями праці складає засоби виробництва суспільства. Украй важливим для виробництва є рівень використовуваної в ньому технології. Технологія – це сукупність методів обробки, виготовлення і зміни форми вихідного матеріалу, використовувана в процесі виробництва предметів і речей. Рівень розвитку технології істотно залежить від рівня розвитку науки, освіти, якості управління виробництвом, організації праці.

Виробничі відносини – це відносини між конкретними людьми, тобто між людьми, що мають конкретне практичне відношення до засобів виробництва. Визначальними тут є відносини власності, тобто умови поєднання працівника зі знаряддями виробництва в конкретному процесі виробництва речей і послуг. Засоби виробництва завжди мають свого власника, тому навколо факту власності і розгортається весь комплекс відносин між людьми. Також виникають різноманітні відносини в процесі виробництва, обумовлені поділом і підпорядкуванням працівників, а також працівників і власників засобів виробництва і т.д. Важливим елементом виробничих відносин виступають також різноманітні зв'язки, у які вступають люди з приводу обміну, розподілу і споживання створюваних у суспільстві матеріальних благ.

Зміни у системі продуктивних сил породжують зміни у процесі виробництва, а значить і в системі виробничих відносин. Марксистська теорія демонструє численні приклади цього з історії суспільства. У той же час виробничі відносини активні, вони можуть прискорювати процес розвитку продуктивних сил, якщо відповідають їх характеру і рівню розвитку. Якщо не відповідають, то сповільнюють, а то і гальмують зовсім.

К.Маркс відзначав, що історичний процес розвитку і зміни способів виробництва – це процес розв’язання протиріччя між виникаючими і новими способами діяльності, тобто продуктивними силами і обмежуючими їх колишніми формами спілкування або виробничими відносинами.

Маркс побачив в історії повторюваність, загальне в життєдіяльності багатьох попередніх капіталізму державах і формах організації громадського життя різних народів. Звідси і з'явилося уявлення про суспільно-економічну формацію, тобто про суспільство, яке знаходиться “на певному рівні історичного розвитку” і відрізняється певними особливостями. К.Маркс представив історію як природний перехід суспільства від одних, більш ранніх, до інших, більш зрілих, суспільно-економічних формацій. Таких формацій п'ять: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Суспільно-економічна формація Марксові уявлялась як якісно визначений, конкретний тип суспільного устрою, розглянутий у єдності всіх його сторін: спосіб виробництва, духовне життя, мистецтво і наука, класові відносини, сімейно-побутова сфера і все конкретно-різноманітне життя людей.

Учення про відчуження. К. Маркс уважав, що кожен спосіб виробництва обумовлює процес життя взагалі, основне виробниче відношення, а також, зокрема, форму відчуження. У його роботах картину розгортання відчуження дано в конкретно-історичному процесі, але найбільш чітко саме в “Економічно-філософських рукописах 1844 року”. Перед Марксом постало важливе питання: «Запитується тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці?» (т.42, с.98). Багато чого, вважав Маркс, вже отримано нами, «оскільки питання про походження приватної власності зведене нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства». Почавши з аналізу поняття відчуження, Маркс хотів зрозуміти процес становлення, розвитку і подолання відчуження. Досягнення такого розуміння припускало відповідь щонайменше на три принципових питання: «Що таке приватна власність? Чому вона повинна бути знищена? У чому полягає знищення приватної власності?». Наступна наукова праця його була підпорядкована і цій меті.

Перш ніж зрозуміти, як може здійснитися процес скасування приватної власності, тобто відчуження, треба було зрозуміти, як відбувалося становлення відчуження. К.Маркс у рукописах 1844 року виразно показує, що для нього це безсумнівно, тому що: «Зняття відчуження проходить той же шлях, що і саме відчуження» (т.42, с.113). У конкретно-історичних умовах пануючих капіталістичних відносин Маркс мав у своєму розпорядженні обширний матеріал, який ілюструє сутність розвитку капіталу, а також досвід теоретичних прозрінь економістів і філософів щодо сутності капіталізму.

Природним було припустити, що відчуження – це історично минуще явище, що найперші люди на землі, люди архаїчного періоду, усім своїм буттям у споконвічному співтоваристві, були нерозривно зв'язані і підлеглі природі. Утім, це давало їм безумовне право користатися всіма доступними їм плодами природи, усім природом тобто постійним збільшенням, приростанням, додатком до наявного і відновленням його. Хоча звично поняття “природа” пояснюють як щось таке, що знаходиться “при роді” людському.

Можна стверджувати, що відчуження, віддалення, позбавлення права на природ у перших людей практично було відсутнє. Єдине обмеження, яке могло бути накладене – це звичай, звичай не вживати ту чи іншу рослину або плід через його отрутні якості або дивовижні особливості, або виходячи з яких-небудь ще міркувань. Тобто, обмеження мало скоріше природний характер, і в дуже малій мері – соціальний. Подальший розвиток людського суспільства призвів до нових аспектів спілкування, до ритуалу. У співтоваристві з'явилися люди, які перевершували інших членів співтовариства своєю волею й інтелектом, а тому зайняли у суспільстві ведучі позиції. Дотримання ритуалу здійснюється чисто механічно під керівництвом людей, які знають ритуал. Колективність тут уже знає ієрархію відносин, а відчуження від декотрих речей і відносин тут помітніше.

У первісному суспільстві основне виробниче відношення – особиста власність. Вона ж і виступає як фактор відчуження. Рабовласницький лад визнає примус на основі визначеної регламентації, яку можна розглядати і як правову норму, що передбачає за певні дії покарання. У такий спосіб стає можливим підтримувати контроль над величезними багатоплемінними, багатомовними імперіями, забезпечується розвиток торгівлі.

Феодальний спосіб виробництва характеризується появою у системі відносин між людьми і соціальними групами права. На відміну від “закону” у рабовласницькому суспільстві, тут право припускає й обов'язки, індивідуальну свободу, взаємні зобов'язання. Основним виробничим відношенням феодального способу виробництва стає право у формі відносин васалітету, тобто станової залежності. Відчуження стає усе більш складним і витонченим, обставленим безліччю застережень-обмежень.

Перехід від феодалізму до капіталізму має проміжну ланку – абсолютизм. При абсолютизмі право зайняти місце у тому чи іншому стані (суспільному прошарку) можна купити. Селяни, які викупили себе у феодалів, стають вільними ремісниками, перетворюються у купців, створюють могутні гільдії і цехи. Усе це торгашеське буйство заохочується монархом, підсилює його фінансові можливості, сприяє об'єднанню дрібних князівств в абсолютистську монархію. Товарно-грошові відносини визначають сутність абсолютизму. Тут гроші обмінюються на станові права і привілеї, а тому потомствені дворяни, продаючи свої права, опускаються в нижчі соціальні прошарки.

Капіталістичний спосіб виробництва гранично універсальний. Основне його виробниче відношення – капітал. Капітал – відношення, яке саме відтворюється, капітал здатний відтворювати саме себе. Тому капітал і виступає як історично вища форма відчуження.

Істинний аморалізм буржуазного суспільства, стверджував Маркс, полягає у відчуженні праці. Виходить так, що «чим більше робітник робить, тим менше він може споживати; чим більше цінностей він створює, тим більше сам він знецінюється і позбавляється достоїнства; чим краще оформлений його продукт, тим більше знівечений робітник; чим культурніше створена ним річ, тим більше схожий на варвара він сам» (т. 42, С. 89). У процесі праці робітник належить не собі, а іншому. Праця стає чимось зовнішнім, далеким робітнику. Тому він почуває себе вільно діючим лише при виконанні своїх тваринних функцій, тобто, коли їсть, п’є, і в кращому випадку, розташувавшись у своєму житлі, прикрашає себе і т.п. Правда, зауважує Маркс, – це нормальні людські функції. Але коли вони відірвані від кола іншої людської діяльності, коли вони трансформуються в останні і єдині кінцеві цілі, – вони носять тваринний характер.

Вивчення особливостей розвитку капіталізму посприяло Марксові зробити важливі висновки. Стало зрозумілим, що відчужена праця є безпосередньою причиною приватної власності. Тому з падінням однієї сторони повинна впасти й інша. Також відчужена праця є причиною виникнення заробітної плати. Для розуміння підходу Маркса до сутності відчуженої праці, треба враховувати ще одну немаловажну обставину. В «Економічно-філософських рукописах 1844 року» він повсюдно досліджує реалії капіталізму, в якому саме поняття приватна власність характеризує капіталістичну форму власності. Зрозумівши це, можна зрозуміти, чому Маркс упевнено говорить про неможливість змінити що-небудь у суспільстві лише зміною заробітної плати. Звідси і різка критика К.Марксом своїх опонентів, які наполегливо волали про рівність заробітної плати. Звільнення суспільства від існуючої форми приватної власності, і сполученого з ним економічного насильства, Маркс бачить у політичній формі емансипації робітників, яка необхідно призведе до загальнолюдської емансипації. Весь пафос цієї ранньої роботи спрямований на критику сучасного йому капіталізму, який привів до хвилі революційних потрясінь середини XIX століття.

Для очевидності сказаного, можна показати всі етапи розвитку відчуження як послідовний ряд основних виробничих відносин, що відомі в історичному процесі:

Спосіб виробництва	Основне виробниче відношення
Архаїчний Первісно-колективний Первіснообщинний Азійський Рабовласницький Феодальний Абсолютистський Капіталістичний	Звичай Ритуал Особиста власність Насильство (позаекономічний примус) Закон (відношення регламентації) Право, васалітет Товарно-грошове відношення Капітал

Так історія становлення і розвитку відчуження постає перед нами у всій своїй розмаїтості і багатстві відносин. Передісторія досягла своєї вершини. Що далі? Для К. Маркса відповідь цілком ясна. Далі – комунізм.

Сутність комунізму. Сучасна К.Марксові суспільно-політична думка безперестану зверталася до питання про майбутнє людства, яке вбачалося то як соціалістичний, то як комуністичний рай. Тому його намагання з'ясувати сутність комунізму цілком природно. Започатковані зусилля з'ясувати витоки і причини існуючих у сучасному йому капіталістичному суспільстві протиріч, несправедливості і насильства, як ми вже бачили, привели його до дослідження сутності й історії відчуження. Це дослідження йшло паралельно з дослідженням сутності комунізму. Логіка дослідження привела до того, що сама історія відчуження стала для Маркса лише засобом формулювання теорії відчуження. Як слідство теорії визначився і шлях, йдучи яким людство зможе подолати відчуження.

Першу і вирішальну ступінь подолання відчуження К.Маркс побачив у подоланні буржуазної приватної власності. Саме цю ступінь і можливо ідентифікувати як комунізм. Однак, на відміну від інших мислителів, які стоять у сутності на позиціях утопічних мрій і сподівань, К.Маркс виявив, що комунізмом аж ніяк не вичерпується вся наступна історія людського суспільства. У 1844 році він писав: «Комунізм є необхідна форма і енергійний принцип найближчого майбутнього, але як такий комунізм не є мета людського розвитку, форма людського суспільства» (т.42, с.127). Роком пізніше разом з Енгельсом вони писали вже значно конкретніше: «Комунізм для нас не стан, що повинний бути встановлений, не ідеал, з яким повинна бути узгоджена дійсність. Ми називаємо комунізмом дійсний рух, котрий знищує теперішній стан. Умови цього руху породжені наявною тепер передумовою» (т.3, с.19). Таку передумову вони бачили в масі робочої сили, відрізаної від капіталу.

Можна стверджувати, що Маркс у світовій історії знайшов три істотно відмінних один від одного історичних періоди. Перший період – це вже згадувана передісторія – тривалий період виникнення, становлення і розвитку відчуження, який приводить до капіталістичного способу виробництва. У цей період паралельно відчуженню і як його інше відбувалася еволюція форм приватної власності. Другий період – початок справжньої історії, – реінтеграція «або повернення людини до самої себе, як подолання людського само відчуження». Причому це повернення людини до самої себе відбувається як повернення до людини суспільної, тобто гуманної, людяної. Це повернення відбувається «свідомим чином і зі збереженням усього багатства попереднього розвитку» (т.42, с.116). Другий період – це становлення і буття власне комунізму. Третій період, тобто період наступний за комунізмом, К.Маркс конкретно визначити не міг, тому він називав його то “царством свободи”, то вільною асоціацією всебічно розвинутих індивідів.

Утім, коли мова йде про марксове поняття комунізму, то обізнаний у цій справі звичайно звертається до тлумачення широко відомої роботи К.Маркса і Ф.Енгельса “Маніфест Комуністичної партії”, написаному в 1848 р. У даному тексті я звернусь до ряду положень гл. II. «Відмітною рисою комунізму є не скасування власності взагалі, а скасування буржуазної власності», – писали класики. Своєрідність буржуазної приватної власності у тім, що вона тримається на експлуатації одних іншими. Сила буржуазії у капіталі, у власності, що експлуатує найману працю. Тому «комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності». Тут, при узгодженні останніх двох цитат слід бути дуже уважним, бо мова йде, звичайно ж, про знищення буржуазної приватної власності. Так, так, саме про знищення саме такої історичної форми власності. Нерозуміння сутності вжитих класиками понять у свій час мало у свій час надто серйозні теоретичні і суспільно-політичні прорахунки. Так, метою Жовтневої революції в Росії стало саме знищення приватної власності як такої, до чого ні Маркс, ні Енгельс ніколи не закликали.

Вони зазначали: «У буржуазному суспільстві жива праця є лише засіб збільшувати накопичену працю. У комуністичному суспільстві накопичена праця – це лише засіб розширювати, збагачувати, полегшувати життєвий процес робітників» (т.4, с.439). Далі, автори “Маніфесту” із усією визначеністю вказували: «Комунізм ні в кого не віднімає можливості присвоєння суспільних продуктів, він віднімає лише можливість за допомогою цього присвоєння поневолювати чужу працю».

Так, у “Маніфесті” є положення, які, виходячи з нашого нинішнього досвіду бачення історичного процесу, історія певним чином піддала критичному перегляду. Імовірніше всього, що знищення буржуазної приватної власності, начало якому відраховують від часу Жовтневої революції 1917 року, почалося не в Росії і не в зазначеному році, а трохи пізніше й у самому капіталістичному світі. І знищення це пішло саме таким шляхом, який і передбачав Маркс, оскільки тотальних революційних дій, явного насильницького повалення існуючого ладу там і не було. Але самі обставини, необхідність еволюційних перетворень в інтересах зростаючої маси виробників, стимулювали розвиток суспільства. Ерозія буржуазної приватної власності пішла по шляху розосередження існуючої узурпованої власності-капіталу, у все зростаючого числа власників через акції, спільні підприємства, асоційований капітал і т.п. Передові індустріальні країни світу сьогодні, що зовсім не можна виключити, переживають перший етап становлення комунізму в марксовому розумінні його, тому що тут усюди вже особистість людини не заперечується, насильно від таланта не абстрагується і до неприродної простоти бідної, грубої людини там не бажають повернення. Ці ж країни сьогодні виступають, по можливості, проти диктаторських режимів, проти небезпеки світової війни, за права людини.

Таким чином, К.Маркс, розглядаючи комунізм як початок позитивного скасування буржуазної приватної власності; а згодом і приватної власності в інших формах; а згодом і остаточних форм відчуження, був поза сумніву правий як учений і геніальний мислитель. Адже по зрілій думці Маркса, людині належить повернутися до самої себе, переборовши всі ті ступіні відчуження, які нею ж самою і створені, і про які мова йшла вище. Щоправда, Маркс розглядав лише перший крок, який веде у майбутнє – комунізм. Так, він не міг знати подробиць подальшого руху людства, але він все-таки вказав нам, що людство буде рухатись уперед через наступні посткомуністичні способи виробництва. А скільки тут буде історично значимих кроків, і які вони будуть за своєю сутністю – це уже справа наукового передбачення майбутніх мислителів.