3.3. Атомістична картина світу левкіппа-демокрита

Атмосфера філософування, що склалась у Стародавній Греції протягом V ст. до н.е., призвела до численних підходів до сутності архе – поняття єдиного світового принципу, висхідного начала, що лежить в основі світобудови. Пригадаймо: Фалес і його послідовники намагалися пояснити світ на основі природних сутностей, Геракліт увів поняття вогню, Парменід міркував про буття взагалі. Були спроби пояснити світ, виходячи з інших уявлень. Однак незмінно дотримувалася одна передумова: єдиному світовому принципу приписувалася властивість незмінюваності. Адже виникнення і зникнення не можуть бути суттєвими для істинного буття. А зміни можуть бути пояснені тільки тоді, коли в основі речей є незмінне начало. Місце одного незмінного буття елеатів можна було б зайняти безліччю висхідних форм буття, кожне з яких було б наділене властивостями постійного буття.

Наочно пояснення змін при допущенні безлічі елементів дає процес змішування простих складових частин – вино і вода, наприклад, або сіль у воді. Якщо всі зміни пов’язані з процесом змішання і виділення елементарних незмінних складових частин, то зникнення і виникнення в строгому значенні слова немає. З такого припущення неминучі два наслідки. Перше: змішування відбувається під впливом зовнішньої сили, а значить і причина всякого руху чисто зовнішня. Друге: елементи, присутні у змішуваному, не могли мислитися як такі, що мають внутрішнє життя, а таку властивість ранні натурфілософи приписувати архе. Далі, рух часточок, що змішуються і виділяються із суміші, припускає простір, який не було раніше зайнято цими часточками. Таким чином, виникали уявлення про “порожній простір”, в якому рухаються часточки. Нарешті, самі часточки, мінливим змішанням яких належало пояснити явища, повинні були самі мати властивість незмінності їх буття. Їх належало прийняти за останні, неподільні першоелементи світобудови.

Атомістична картина світобудови Левкіппа-Демокріта – закономірний наслідок і розвиток матеріалістичної, натурфілософської традиції. Про особистість Левкіппа (бл. 500-440 до н.е.) майже немає свідчень. У вченні його головним вважалося визнання небуття. Левкіпп учився в элеатів, а також творчо сприйняв погляди піфагорійців. Йому приписують авторство “Великого Світострою”.

Демокрит (460-370 до н.е.) з Абдери народився в багатій родині і свою частку спадщини вжив на подорожі, навчання і спілкування з ученими людьми. Так, в Афінах він зустрічався з Сократом і Анаксагором. Демокрит був відомий як філософ, що сміється. Але сміх його був гірким: він «сміявся, вважаючи гідними сміху всі людські справи». Уважають, що Демокрит написав 70 творів з філософії й інших наук, які до нас не дійшли, а спалити всі твори Демокрита прагнув уже Платон. Арістоксен писав: «Ясно, він знає, що йому доведеться сперечатися з кращим з філософів».

Онтологія. Левкіпп і Демокрит учать, що елементів усього сущого два – повне і порожнє, буття і небуття. Повне вони називали буттям, а порожнє – небуттям, вважаючи, що обидва начала є реальними матеріальними причинами всіх речей. Буття - антипод порожнечі. Якщо порожнеча єдина, то буття численне. Якщо порожнеча безмежна і безформна, то в кожного елемента буття своя зовнішня форма. Буття тут конкретне, тому що ділення буття до нескінченності безглузде. Тіла складаються з неподільних, дрібних перших начал – атомів.

Демокрит стверджував, що атоми за своєю природою невидимі і недоступні відчуттям. Атоми тому не схожі ні на іскри вогню, ні на краплі води, ні на порошини, тощо. У відношенні сили і форми вони не є ні важкими, ні легкими, ні гарячими, ні холодними, ні щільними, ні твердими, ні м'якими, подібно тому, як ці властивості виявляються у великих тілах. Усі перераховані якості є продуктом з'єднань і комбінацій атомів.

Атом – це неподільна, абсолютно щільна, непроникна самостійна частка речовини, у якій немає порожнечі. Він неподільний, вічний, незмінний, тотожний самому собі, у ньому немає частин. Це внутрішня суть атома. Зовні ж він має визначену форму. Є атоми кулясті, кутасті, гачковиді, увігнуті, опуклі й інші. Нескінченна безліч форм атомів пояснювала б на думку атомістів нескінченне різноманіття явищ. Крім своїх форм атоми відрізняються порядком і положенням: як АВ від ВА, як сигма від антисигми. Кожен атом обійнятий порожнечею. Порожнеча (небуття) завжди розділяє атоми (буття). Тому зіткнення атомів не слід розуміти буквально, інакше вони б злилися. Атоми рухливі, тому що рух – вічна властивість вічних атомів.

Атоми Демокрита позбавлені кольору, запаху, звуку. Усі ці якості виникають у суб'єкті в процесі взаємодії атомів і органів почуттів. Самі по собі атоми позбавлені смаку, але кислий смак, наприклад, робить лише певна форма атомів. Речі плинні і мінливі внаслідок того, що вони виникають через з'єднання і сплетення атомів і зникають через роз'єднання, розбігання атомів. Атомісти змогли побудувати речовинну картину світу, у якій можливе виникнення і знищення, рух і множинність.

Атомісти – геоцентристи, бо вважають, що Земля однаково віддалена від оболонки космосу, а тому – нерухома. Навколо рухаються зірки – надбання нашого світу. Земля виникла раніш світил, а Сонце – розпечене залізо чи розпечений камінь величезний за розмірами. Число багатоманітних світів нескінченно, а кожен світ замкнутий, кулястий і покритий "хітоном", сплетеним з гачкуватих атомів. Світи минущі. Одні з них виникають, інші знаходяться в розквіті, треті гинуть.

Детермінізм. Демокрит уважав, що жодна річ не виникає безпричинно, але усі виникає на якій-небудь підставі й у силу необхідності (ананке). Він виключає випадковість з життя людей, стверджуючи, що люди вигадали ідол випадку, щоб користатися їм як приводом, що прикриває їхню власну нерозсудливість. Демокриту приписують слова, що він волів би знайти одне причинне пояснення, аніж отримати перський престол. У питанні про причинність атомісти однобічні. Замість того, щоб обґрунтувати причинністю необхідність, вони звели необхідність до причинності.

Життя і душа. Демокрит упевнений, що живе виникло з неживого за законами природи без усякого творця і розумної мети. Вчення Демокрита про походження життя таке: після поділу похмурого хаосу на повітря і землю, поверхня її здулася від теплоти, утворивши покриті тонкою шкірочкою гнильні міхури з живими плодами в них. Плоди майбутніх самців були “допечені”, а самок – ні. Аналогічно виникли і рослини. Перші люди також виникли з води і мулу. Людина відрізняється від тварин лише тим, що вона отримала у долю більше теплоти, тіло людини складається з матерії більш чистої і краще вбирає в себе теплоту. Людина увібрала в себе і деяку кількість божественної природи. Звідси в нас розум, ум і думка, і ми можемо досліджувати суще. Душа для атомістів має фізичну сутність. Душа і розум однаково лише сукупність атомів. Нерозумна частина душі – джерело рухливості і життєвості тіла, розподілена рівномірно по всьому тілу. Розумна частина душі знаходиться в грудній клітці. Дихання – це обмін атомів душі із середовищем. Звідси уявлення, що все живе має душу. Душа і теплота – одне й теж, тому що в їхній основі особливі малі, круглі, “слизькі”, рухливі атоми. Атомісти вчили про смертність душі, яка по смерті тіла розсіюється у повітрі. Але вони вчили й іншому: розумна людина може примножити атоми душі, зробити душу більш досконалою.

Гносеологія Демокрита спирається на представлення про тілесність душі і розрізняє два роди пізнання відповідно двом видам існування: існуюче в дійсності і існуюче в загальній думці. У дійсності існують лише атоми і порожнеча. Почуттєві ж якості суб'єктивні й існують лише в загальній думці. Однакові атоми однаково впливають на нормальні людські органи відчуттів і завжди породжують ті самі відчуття. Тому почуттєві якості істинні: “дійсність знаходиться в явищах”.

Демокрит визнає два роди пізнання: за допомогою відчуттів і за допомогою мислення. Перше є темне (незаконнонароджене), друге – істинне (закононароджене). Демокрит не протиставляв відчуття і розум. Є свідчення, що він брав їх у єдності: розум йде далі відчуттів, але він спирається на їхні свідчення, тому що істинність сконструйованої розумом картини світу – це відповідність її почуттєвій картині світу. Збагнення світу важке: «Істина схована в глибині (лежить на дні морському)». «Дійсність – у безодні». Тому суб'єктом пізнання є все-таки не будь-яка людина, а лише мудрець. Демокрит сказав: «Мудрець – міра всіх існуючих речей. За допомогою почуттів він – міра почуттєво сприйманих речей, а за допомогою розуму – міра сприйманих розумом речей». Демокрит ретельно досліджував такі відчуття, як слух, смак, зір. Особливо цікаво останнє. Ми знаємо зараз, що світло падає на сітківку ока, що дозволяє нам бачити навколишнє. Демокрит вважав, що образи (ейдоси), проникаючи в тіло, дають зорові відчуття. Образи – найтонші оболонки тіл, їх матеріальні копії. Вони постійно линуть від тел. Полишивши тіло, образ стає самостійним. При цьому образи сприймають також відображення щиросердечних рухів і думок, характерів і переживань кожного. Теорія образів дозволила Демокриту пояснити сновидіння. Образи, проникаючи в глиб тіла крізь пори, потім спливають нагору як сонні бачення. Важливо, щоб вони потрапили в тіло не спотвореними. Але, наприклад, осіннє повітря, наповнене падаючим листям, часто спотворює і збиває образи з їхнього шляху.

Етика. Демокрит розглядав проблему багатства і бідності як моральну. Багаті і бідні будуть завжди, але важливе відношення до багатства і бідності. Багатством треба користатися розумно, приносячи користь народу. Бідним слід втішатись тим, що мають і тим, що хтось має ще менше. Багатий той, хто бідний бажаннями. Бідняк уникає злого підступу, заздрості і ненависті. Він щасливий. Щастя не в багатстві – воно в душі. Щасливий той, хто задовольняється малим. Эвтюмія – “гарний дух” – визначається як такий стан, при якому душа живе безтурботно і спокійно, вона не потривожена ні острахом демонів, ні будь-якою пристрастю. Эвтюмія – це врівноваженість, гармонія, розміреність, симетрія, безтурботність, незворушність, безпристрасність, благий стан духу, не тотожний насолоді. Засоби досягнення эвтюмії – міра в усьому, помірність, золота середина. Треба учитись уникати перевантажень, перемагати в собі пристрасті. Демокрит вважав, що саме цьому вчить філософія: “Філософія звільняє душу від пристрастей”.