Еволюція систем управління

По—перше, він фокусується безпосередньо на ринкових можливостях підприємства, а його основна задача – пошук змін, які представляють собою стратегічні вікна та використання їх. По—друге, в стратегічному ринковому плануванні більша увага приділяється скороченню часу реакції підприємства на зовнішні зміни та їх використання для досягнення конкурентних переваг.

Стратегічні вікна або парадигматичні зрушення – це нові потреби, які виникають внаслідок неочікуваних змін на ринку та дають можливість отримати або втратити конкурентні переваги.

Причини відкриття стратегічних вікон:

1. Нові технології (поява нових технологій викликає швидке знецінення товарів, які випускаються на застарілій технічній базі).

2. Нові сегменти, які пропонують вікна для компаній, коли конкуренти недооцінюють їх перспективність.

3. Нові канали розподілу.

4. Переорієнтація ринку. Часто з розвитком ринку змінюється природа попиту, який розвивається від купівлі товарів до купівлі сервісних систем (товарів з підкріпленням).

5. Нове законодавство. Нові закони, правила, рішення о приватизації та міжнародні угоди представляють стратегічні вікна.

6. Зовнішні потрясіння. Непередбачені зміни цін на товари, курси валют, банківські процентні ставки бо політичні катаклізми

Необхідно встановити, яким чином співвідносяться поняття «передбачення», «планування», «програмування» і «прогнозування».

Передбачення — це випереджальне відображення майбутньої дійсності, засноване на пізнанні законів розвитку об’єкта, процесу або явища.

Прогноз являє собою обґрунтований опис тих або інших сторін в майбутньому й альтернативних варіантів розвитку подій. Прогнозування – це процес формування прогнозів розвитку на основі аналізу тенденцій поведінки досліджуваного об’єкту або явища.

Програмування є встановленням основних положень у процесі планування або визначенням послідовності конкретних заходів.

Планування – це набагато більше,ніж процес передбачення, воно вимагає точного визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Виділяють основні принципи планування:

1)Залучення більшої кількості працівників. Вважається, що люди будуть ефективніше та охоче виконувати ті завдання, які вони самостійно поставили для себе, а не надані зверху.

2) Безперервність. Планування розглядається не як одиничний акт, а як постійно повторюваний процес. Принцип безперервності означає, що всі плани складаються з урахуванням перспектив та базуються на попередніх.

3) Координація та інтеграція. Зазвичай координуються плани підрозділів (по горизонталі). Інтегруються процеси на різних рівнях по вертикалі.

4) Забезпечення умов досягнення поставлених завдань. Плани повинні бути реальними та здійсненними.

5) Первинність планування. Полягає в тому,що воно передує всім іншим функціям – організації, мотивації та контролю.

6) Економічність. Досягнення цілей найбільш раціональним способом.

7) Принцип єдності. Планування на підприємстві повинно мати системний характер, тобто ґрунтуватися на цілісній сукупності ринкового господарства, взаємозв’язку окремих елементів.

8) Принцип участі. Кожний працівник стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та виконуваної функції.

9) Принцип точності. Кожний план повинен бути складений з такою точністю, яка була б достатня для прийняття обґрунтованого рішення.

10) Науковість. Планування повинно здійснюватися на науковій основі, тобто на достовірній інформації та науково—перевірених методах.

Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів:

1. Встановлення цілей діяльності організації.

2. Розроблення стратегії діяльності організації (шляхів досягнення цілей).

3. Надання стратегії конкретної форми (впровадження стратегії у конкретні дії організації). Цей етап здійснюється шляхом розроблення відповідних планів та бюджетів.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі:

1. за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани;

2. за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові;

3. за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо того: що конкретно треба зробити, хто повинен це зробити, як це має бути зроблено. Стратегічне планування є однією з підсистем стратегічного менеджменту і разом з іншими підсистемами призначене для збільшення можливостей підприємства до пристосування до зовнішніх впливів. Оперативний менеджмент призначений для досягнення запланованих цілей шляхом визначення загальних оперативних завдань організації, мотивації, координації та контролю як за виконавцями, так і за керівниками підприємства.

Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися та містять кількісні показники за найважливішими напрямами діяльності. Складаються плани виробництва, збуту, використання робочої сили й виробничих потужностей та ін. У річному плані завдання короткострокового періоду уточнюються щоквартально та помісячно.

Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3—5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

В єдиній плановій системі не завжди присутні всі види планів. Наприклад,американські фахівці виділяють два типи планування: стратегічне та оперативне.

Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік).

Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначеності середовища, великої ймовірності непередбачуваних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3—4% за рік)